Яку “волю” Тернопільщині приніс московський звір

Я ЛЮБИВ СВОЮ БАТЬКІВЩНУ

Початок війни у 1939 році між німцями і поляками більшість вишневчан вважало, що добра чекати не можна. Прийде на наші землі розруха, голод і смерть. У цей час у містечку Вишневець , за статистичними даними 1938 року проживало 1667 українців, 738 євреїв, 221 поляків та 6 росіян. Поляки та євреї почали сильно переживати. Але у середині вересня поповзли чутки, що із сходу до нас прийдуть москалі. І знову почалася паніка. Адже одна біда, чорна повзла із заходу, а друга, червона, із сходу. Дві сторони страшної смерті насувалися на бідні голови жителів. Що робити? Де шукати захисту? Як боротись? А що робити молодим хлопцям і дівчатам? Ще за Польщі, починаючи з 1930 року у містечку започаткувалося багато патріотичних осередків, в яких перебувала більша частина молоді. Але у 1937 році  у Вишневці  вперше появились  прихильники комуністичної системи, яких нараховувалося до 15-ти чоловік. Керував ними Іван Волинський. Вони до церкви не ходили і вишитих сорочок не одягали. А серед євреїв, комуністів було  аж до сорока членів. Коли б на наші землі ступила б нога німця, то вони намагалибся утекти на схід, до москалів, але з приходом советів, у них високо піднялися голови.

Спогади  Івана Шаповала

ШАПОВАЛ ІВАН ГРИВГОРОВИЧ, псевдо “ БОГУН” народився 2 травня 1920 року у містечку Вишневець Тернопільської області. Член товариства “Просвіта” з травня 1937 року, а в ОУН був прийнятий влітку 1938 року.  Був помічником підрайонового керівника ОУН Жураківського Михайла Макаровича з червня 1939 року. З 1940 року був пропогандистом ОУН. За вказівкою  Вишневецького проводу ОУН поступив у  місцеву поліцію, яка  новою німецькою владєю була переформована  10 жовтня 1941 року у місцеву німецьку поліцію.

“Одного дня, я почув від сусіда, що завтра у нас в Вишневці будуть зустрічати  москалів, які йтимуть з Кременецької гори до нашої ратуші, що в центрі містечка. Я з друзями, ще у ранці прийшли, щоб подивитися на тих “визволителів”, так їх називав комуніст Волинський Іван.  Саму зустріч  організували прихильники  місцевої комуни, а зустрічали десь коло п’ятдесяти, так старались вислужитись прибульцям з Росії. Було там і багато євреїв-торгашів. Ми сміялися з них, що при комунізмі магазинів вже не буде, бо все буде безкоштовне, і вам прийдеться брати в руки тачки і сокири. Через деякий час активісти зустрічі поставили арку, прикрасили квітами і жовто-блакитними лєнточками.  Було пару дівчат у вишитих блузках. Іван мав при собі хліб і сіль. І ми побачили з далеку колону солдатів, які йшли пішою ходою, і декількох на конях, напевно офіцерів.  Мені добре запам’яталось, як один із москалів, російською мовою сказав, що вони несуть нам мир і спокій. Що нас визволили від польського і німецького рабства. І визволення це приніс старший брат за вказівкою батька Сталіна. Ми будемо мати все, а саме головне волю. Житимемо щасливо і радісно. А всіх ворогів наших, вони винищать до останньої каплі крові. Потім роздали пару листівок і сказали, що прапор тепер у нас буде червоний, і буде одна держава СРСР, тобто советський союз і мова одна для всіх братніх народів руська. Самі на вигляд ці “братні народи” були такі замучені і голодні, немиті і бідно одягнені. На наші пропозиції пригости їх, відмовились і відповіли что у ніх всьо есть. Ми до вечора  мали з друзями що обговорювати ,  про те як там дальше бути і що робити. Нам, вишневчанам було відомо про страшний голод на Україні у 1933 році, про переповнені тюрми, про  розстріли і переслідування українців. Невже нас таке чекає? Адже й Вишневці проживали біженці  з СРСР, які у тяжкі роки голоду перейшли кордон з малими дітьми у   1933 році і проживали у церковній хатині на Мухавці.

Через декілька днів у наше містечко приїхали енкаведасти і почала діяти нова влада і наводити порядок. На ратуші повісили червоний прапор, у середині познімали всі вивіски і розмістили Сталіна. Через декілька днів Сталін висів вже і в євреїв. Ратуша почала працювати день і ніч. Я запам’ятав декілька енкаведистів, це Боровик, Лезін, Єлін, Крутов, Пічкун, Круглий, Бронін, з міліції Шевченка, Баранова, Подорожнього.  До них, вже в кінці вересня почали збігатися, коли темніло, євреї і місцеві комуністи. Одні напевно, хотіли показати свою приналежність до нової влади, інші робили доноси на поляків, які не змогли втекти. Адже частково вони тікали на Румунію. Я не можу забути, як енкаведисти заарештовували начальника Вишневецької пошти. Це було на моїх очах. До будинку підійшло четверо енкаведистів і один в цивільному на чолі з Боровиком і два вишневчанина, які вже були там на службі при новій владі. Через півгодини прийшло два євреї, як вияснилось потім, поняті. Там, в приміщені проводився детальний обшук. Щось вилучали, перевіряли. Тоді на почті працювало четверо людей і п’ятий був начальник  Бистрицький Петро Іванович 1897 року народження, село Зіньків Віньковецького району Хмельницької області.  Його після арешту  швидко засудили і розстріляли, як розказували його рідні, у Камянець-Подільську.  Вже на другий день після арешту Бистрицького Івана, на його місці сидів новий начальник, єврей, один з тих понятих. За доноси і отримав нове місце роботи. Ось так розпочала роботу совітсько-комуністисна система. Спочатку розпочалися арешти польських громадян. Особливо тих, хто мав  воєнне звання, і тих хто був при попередній владі.  Вже в жовтні 1939 року було створене одне приміщення для утримування заарештованих, а до кінця року аж три. У 1940 році були дні коли там утримували до 40 заарештованих. Їх довго не затримували, відправляли  в Тернопіль, Кременець або Дубно.  Всі тюремні приміщення охоронялись, були у підземеллі з заґратованими вікнами і дверима. Холод і темнота, непосильні допити та страшні катування. Часто в’язні не витримували  і помирали. Їх у ночі вивозили і викидали у ями та засипали. Ніхто не міг знати, де пропала людина. У грудні 1939 року розпочалися перші арешти  наших хлопців.  Енкаведисти разом з місцевою комуною організували так зване провокаційне повстання  у Збаражі  і через зрадників  їх всіх хотіли по дорозі затримати. Але просочилась інформація і частина наших хлопців повернулась з Колодно. З інших сіл Збаражчини захопили до 140 молодих хлопців, яких потім розстріляли.

У цей час почалася  у Вишневці   боротьба з так званим місцевим капіталізмом.
Розпочали із створення спілок, товариств, артілів, але керівниками ставали місцеві євреї. При польській владі  багато вишневчан  мали своє власне виробництво, але з приходом  “визволителів”  з їхньої власності зробили спілки і призначували наглядачів і директорів. Мій побратим Островський Ніканор, який проживав на Мухавці, розповідав, що в його батька була  велика майстерня по переробці свинини і робили там його  батько та брати. Продукцію збували у Кракові. Та у листопаді 1939 року там на дворі комуністи зробили артіль, заставили прийняти на роботу ще двох людей, призначили начальника, який приходив зранку, відкривав замки і все переважував, записував та відправляв вироблену продукцію. Керівником був єврей, який постійно за Польщі закуповував в Овстровського Юрія, батька Ніканора, продукцію і відправляв у Польщу. Ось так розпочала працювати у Вишневці місцева комуністична система. Як казали місцеві жителі КОМУ НА, А КОМУ НІ. У магазинах швидко пропав товар. Взуття, одяг, господарські товари вже на початку 1940 року зникли з прилавків. Але купити можна на руках у євреїв. Місцеві люди розповідали, що у кінці вересня і ще в жовтні  вони затаскали  цей товар на цвинтар і там заховали в могилах. А потім  перепродували у три дорога. З приходом советів люди почали масово продавати дрібні запаси свого золота. Адже хтось мав кульчатка чи цепочку або колечко родинне, але безробіття примушувало це робити. Купців було багато, але все йшло майже за дарма.

Після Пасхальних  свят, на Вишнівеччині  розпочалися арешти місцевих патріотів. Молодих хлопців заарештовували в ночі, проводили обшуки, а потім відправляли у Вишневецьку катівню. Там утримували до місяця, добре замучених і побитих відправляли в Кременець. Адже кожен з нас не знав що буде завтра, по кого прийдуть і за що заарештують. За те, що ти українець, за те що ти любиш Україну, одягнув вишину сорочку з жовто-блакитною стрічкою, був членом Просвіти чи маєш книжку КОБЗАР, а ще скажеш що тяжко зараз жити і не хочеш віддати з дому, що стало до вподоби москалю. За це ти ставав зрадником чужої батьківщини, не своєї, рідної України. Слідчі енкаведе говоритимуть до тебе чужинською мовою, не розуміючи нашої рідної, казатимуть, що ти зрадник і ворог свого народу. Вони не вороги, нав’язуючи силою  свою мову, свої традиції і культуру і  вказуючи що ми, українці маємо бути для них послужними виконавцями всіх їхніх забаганок. Адже вони вже тоді робили нас не українцями, а коли ти хотів ним бути, то зрадник і ворог народу.

Самим першим  з вишневчан заарештували Бодасюка Феодосія.

БОДАСЮК ФЕОДОСІЙ ПЕТРОВИЧ, псевдо “ХМАРА”  народився 24 липня 1909 року у Вишневці. Закінчив Варшавський університет (юрист) Член товариства “Просвіта”, ОУН. Замордований енкаведистами в лиспопаді 1939 року.

Потім Богуславського Миколу, Беліка Олександра, Барана Юхима, Боценюка Данила, Волошина Василя, Волошина Іллю, Джусь Івана та багато інших. До приходу німців Вишневецьке енкаведе перепустило через свою катівню 1164 заарештованих жителів вишневеччини. Мало чи багато? Це враховуючи поляків, українців і євреїв. Більше тридцяти було замордовано у застінках місцевого енкаведе і викинуті у  ночі в глибокі ями.

Мене сильно схвилювала звістка про арешт мого керівника  ОУН, Жураківського Миколу.

ЖУРАКІВСЬКИЙ  МИКОЛА МАКАРОВИЧ, псевдо “ОРЕЛ” народився  17 жовтня 1919 року в містечку Вишневець Тернопільської області. Член товариства “Просвіта” з  1936 року, а в ОУН був прийнятий  1937 року.  Був  підрайоновим керівник Вишневецького  ОУН з  1938 року. З 1939 року відповідав за пропагандистську роботу  ОУН на Вишневеччені.  Заарештований 29 грудня 1940 року Вишневецьким РВ НКВС. Перебував на допитах у Вишневецькому НКВС до 27 січня 1941 року. З 28 січня 1941 року перебував у Кременецькій тюрмі. 26 червня 1941 року закатований у Тернопільській тюрмі.

Адже він мій побрати, я йому підпорядковувався по  місцевій лінії ОУН. За вказівкою районного керівництва я став після його арешту підрайоновим керівником і відповідав за пропагандистську діяльність на Вишневеччині.   Я постійно думав, як могли вичислити енкаведиси Миколу. Але запроданців було достатньо. Один за одним розпочалися арешти. Нас енкведисти тоді почистили на половину. Отже зрада була не від наших побратимів.  У нас були п’ятірки, а член групи вже не знав других а тільки своїх. Це ми так спланували ще в жовтні 1939 року. Адже людина не зможе витримати страшних звірств енкаведистів і несвідомо може назвати імена. Такі випадки траплялись. На допитах тримали по два-три дні без перериву, і людина вже не контролює за своєю свідомістю. Через деякий час заарештували Череватого Степана.

ЧЕРЕВАТИ СТАПАН ВАСИЛЬОВИЧ псевдо “МЕЧ” , народився 7 січня 1918 року  у містечку Вишневець Тернопільської області. Член товариства “Просвіта” з  1937 року, а в ОУН був прийнятий влітку 1938 року.  Був  підрайоновим керівник ОУН  з червня 1939 року. Був відповідальним за розширення мережі ОУН у Вишневецькому районі. Заарештований 8 січня 1940 року Вишневецьким РВ  НКВС. Закатований у Вишнеаецькій катівні на допитах слідчими енкаведе в лютому 1940 року.

Не витримав страшних мук і помер під час допиту. Пояснили, що серце не витримало, але трупа не показали. А арешти один за другим проходили над нашими хлопцями.  А весною 1941 року енкаведисти проявляли ще страшні звірства.  Вони напевне вже відчували що скоро буде війна. І ми відчували внутрішньо якісь зміни.  Настало 22 червень 1941 року. Війна. А 24 червня  почалася мобілізація і багатьох викликали у воєнкомат. Багато тікало, але і тут енкаведисти намагалися переловити біженців. Так 27 червня 1941 року вони затримали  Міцерського Миколу і доправили у свою катівню. Там були ще заарештовані Радковський Ясь, полодий поляк, член ОУН, молодий хлопець з Чеснівського Раківця та інші, десь до десяти полонених. Озвірілі енкаведисти знущались над живими людьми, показуючи свої силу. У другому приміщенні буди полоненні, які чули страшні мучиницькі крики. Але хтось на дворі з енкаведистів крикнув що наближаються німці, і звірі кинулись тікати. Через пару годин вишневчани виламали замки на дверях катівні і побачили що робили “визволителі” з нашими людьми. Зайшов молодий хлопець і побачив свого замученого брата, з мить він посивів.

10 липня 1941 року вишнівчани зустрічали  вже нових “визволителів”,  із заходу. Їхні перші слова були також брехливі, бо добра ніколи чужий народ не дасть.  Генерал що виступав казав що ми вам принесли волю від Московського звіра, ви будете вільні і добре жити. Ми не будемо так катувати і мучити народ як москалі. Та наші Вишневчани вже не вірили в байки прибульців з других держав. Бо знову прийшла смерть, біда, голод і знущання над нашим  бідним вишневецьким народом.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ