Українські суди: може, просто брати гроші за вхід?
Коли проводилося реформування, головне завдання було — не погіршити доступ громадян до правосуддя жодним чином і як мінімум скоротити терміни для прийняття остаточного судового рішення, щоб була юридична впевненість.
Олександр Лавринович
Коли право перетворюється на безправ’я, спротив стає обов’язком.
Ульрика Майнхоф
Якщо до «тихої судової революції» 2010 року, апогеєм якої стало прийняття та опублікування Закону «Про судоустрій і статус суддів», яким було черговий раз змінено правила гри на українському правовому полі, у людини «без зв’язків» та статків ще залишалися певні шанси відстояти свої інтереси в судах, — то після прийняття низки змін і доповнень до законодавства та ухвалення Верховною Радою Закону України «Про судовий збір» ці шанси звелися практично до нуля.
Прихильники судової реформи стверджують: скоротився термін розгляду справ у судах. Неправда, такого не сталося і статися не могло. Є тільки шалене бажання суддів або вирішити справу швиденько за пару засідань, або якимось чином здихатися її (способів багато, можна присвятити їх опису цілу статтю).
У першій інстанції справи і далі тривають від кількох місяців і більше року. На тривалість судового процесу впливає маса чинників, від професійності та заангажованості судді, його завантаженості — до черги на виконання замовлень на експертизу місцевим відділенням НДІ судових експертиз. Це не беручи до уваги проблем із явкою на судове засідання свідків, третіх осіб, отриманням відповідей на запити судів, різноманітних юридичних вивертів для затягування чи блокування судового процесу.
Сумлінний суддя ніколи не жертвуватиме об’єктивністю розгляду справи задля швидкості її вирішення, однак, зважаючи на те, що останнім часом серед юристів набув популярності сумнівний жарт «внаслідок судової реформи ми отримали швидке і несправедливе судочинство», сумлінних суддів у нас залишилося небагато. Тим більше що за «сумлінність» суддю може бути покарано. Як же так, не вклався у термін, встановлений законодавством!
Щодо зменшення термінів направлення судових повісток із семи до трьох днів, то можу сказати одне: не один десяток разів мої клієнти в інших містах отримували повістки вже після розгляду справи судом та винесення заочного рішення. Оскільки ж отримання повістки після дня судового засідання є підставою для скасування заочного рішення, то, відповідно, рішення скасовувалося і справи слухалися знову.
Перш ніж рихтувати кодекси, необхідно було проконсультуватися в обізнаних людей, скільки йде пошта зі Львова до Харкова чи з Луцька до Севастополя і зробити похибку на якість поштових послуг та хронічне недофінансування витрат судів на доставку кореспонденції.
Зменшення термінів на подання касації та апеляції — ще один прорив до правової держави. Атож. Тримайте мене троє.
Розкажу, як це буває в реальності. Перша інстанція — фінальне засідання — оголошення рішення. Суддя практично завжди оголошує вступну та резолютивну частину. А повний текст із обґрунтуваннями? Потім. Коли потім? А у встановлений законом термін. На практиці ж, коли отримав рішення суду на сьомий-дев’ятий день після початку терміну на апеляційне оскарження — удача, оскільки буває так, що доводиться писати оскарження без рішення суду першої інстанції на руках. І добре, коли юрист, який пише апеляцію чи касацію, брав участь у засіданнях суду першої інстанції. А якщо не брав? От прийшли до мене люди й кажуть: «Допоможіть, програли суд!» — «Гаразд, допоможу, а коли програли?» — «Дев’ять днів тому». Ось і сидиш всю ніч, переглядаєш справу, щоб написати мотивоване оскарження.
Усунення корупційної складової при розподіленні справ? Аякже. Про автоматичний документообіг писалося вже багато, схема загальновідома. Подаєш кілька заяв із пакетами документів. Якщо комп’ютер розписує один із пакетів на вашого суддю — інші позови відкликаєш. От і все — просто, як сто доларів.
Що ж до якості розгляду справ, то найбільше характеризує ситуацію один спір. Отож, чоловік, програвши суд у першій інстанції, вирішив усе-таки звернутися по допомогу до юриста. Ділячи будинок із чотирьох кімнат і кухні, суд у своєму рішенні якимось чином «забув» вказати, кому належить кухня. Себто не віддав її ні позивачу, ні відповідачу. Ви будете сміятися, але апеляція залишила рішення першої інстанції в силі. А касаційна інстанція відповіла, що документи для розгляду приймати не буде, позаяк скарга необґрунтована і викладені доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Я все розумію: обмаль часу, багато справ, переїзди в нові кабінети (Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ тоді лише створювався), однак кому все-таки належить кухня?
Чи, скажімо, рішення суду першої інстанції у справі про успадкування, де кваліфікована суддя навіть не вказала, на підставі чого — закону чи заповіту — одна зі сторін вступила у спадщину, хоча це мало суттєве значення при розподілі часток спадщини.
Таких випадків безліч. Пункт 5 частини 3 статті 328 ЦПК розв’язав суддям касаційної інстанції руки і дозволив їм футболити «нецікаві» особисто для них справи.
Що ж до «не погіршення доступу громадян до правосуддя», то потішило, звісно, таке: для чогось із нового ЦПК усунули норму, яка дозволяла стороні спору заявити про свого представника в судовому засіданні, інформація про що заносилася до журналу судових засідань, і зазначена особа могла представляти сторону спору в суді. Дрібниця, здавалося б, а приємно.
Тепер же, якщо ви хочете скористатися своїм правом мати представника в судовому процесі і бажаєте, щоб вашим представником був не адвокат, а, скажімо, юрист або хтось із родичів, ви мусите йти до нотаріуса і посвідчувати довіреність, що нині коштуватиме 200 — 250 гривень.
Взагалі-то, мета зрозуміла — поставити адвокатів у привілейоване становище перед іншими спеціалістами в галузі права та трішки матеріально допомогти нотаріусам, чий сімейний бюджет після обвалу ринку нерухомості трохи «просів». Однак навіщо знову за кошт «пересічних»?
Також сильне враження залишає аналіз норм Закону України «Про судовий збір», який значно підвищує витрати особи на ведення справи в суді і впроваджує оплату збору за речі, які в принципі мали б бути безкоштовними, як-то: видача в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання; виготовлення копії судового рішення для особи, яка не брала участі у справі, у разі, якщо судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов’язків; за роздрукування технічного запису судового засідання.
Можливо, краще просто брати гроші з громадян, як у цирку, — за вхід?
Тільки побіжно торкнувся в цій статті лише практичних аспектів утілення в життя судової реформи, і лише у сфері цивільного судочинства. Не бралися до уваги політичні складові реформи та той вплив, який реформа справила на судочинство загалом. Однак якщо аналізувати наслідки реформи, то всі ці «побутові» негаразди «маленьких» українців у судах та «ускладнення нашого життя вже сьогодні» можна підсумувати фразою з анекдоту: …а ви їх дустом не пробували?
Коментарі вимкнені.