Мандрівки Тернопільщиною. Латунні скарби містечок
Маю особливий сентимент до цього металу.
Не тільки тому, що елементи з латуні рідкісні, а й через те, що вони мають особливий, сказати б, магічний вигляд.
Таке враження вони справляючи через оте м’яке, приглушене тепле світіння. Ще й торкання до них — розкошування особливого ґатунку. Витерті, як правило, до блиску, відполіровані до гладкості, ці елементи приємно лягають в руку. Вони певні своєї краси, і як все старосвітське, можливо, трохи пихаті.
Найчастіше латунні елементи трапляються у вигляді дверних ручок, фурнітури для вікон і балясин.
Говорячи про останні, маю на увазі декоративні елементи, що вінчають стовпчики сходів. Знайшла цю кулю в одній із бережанських кам’яниць. Вона відбивала світло, наче маленьке домашнє вогнище і в півтемряві під’їзду була зорею, що вказувала шлях. До речі, на щастя, в Бережанах збереглось досить багато таких ось прикрас.
Двері ручки — мабуть, ті предмети з латуні, котрих торкаєшся найчастіше. Саме через такі дещиці я й познайомилась з цим металом. Приклад — двоє модерністичних дверей Теребовлі. До речі, зверніть увагу, наскільки врочистіший, сказати б пафосніший, вигляд має автентична латунна ручка, як порівняти з її ерзац версією. А ось інший приклад — ручка із Кременця. Вона іншої стилістики, близька до класицистичної, оздоблена вигадливими арабесками — справжня прикраса.
Наступний елемент добірки — ручка чортківської огорожі. Мені дуже подобається її поверхня. Рівна й нерівна водночас, така зваблива до торкання. І ще ця форма — акуратний ґудзичок. Краса в деталях, ви ж розумієте.
Останній експонат зі Збаража. Деталь подібного штибу — балясини, котрі плавно переходять у своєрідну огорожу, що закриває вхід до підвалу, трапилась мені вперше. Тутешній латунний засув дуже стильний та ідеально вписується у графіку ліній.
Рік за роком, разом із іншими автентичними елементами, з міст зникають і такі. Можливо, навіть швидше за інші — латунь бо цінний метал. Не цінніший за пам’ять, додам. А саме вона у ньому гніздиться. Тож будьмо пильні та обережні.
Анна Золотнюк.
Коментарі вимкнені.