Повстанська діяльність провідника ОУН з Бережанщини Степана Дулеби «Грізного». Частина четверта

Частина перша ТУТ. Друга – ТУТ. Третя – ТУТ.

Протокол допиту Степана Михайловича Дулеби.

Р-31. Справа 104-31 Делуба Степан Михайлович. Райпровідник ОУН «ГРІЗНИЙ».

Микулинці, дня 16.4.1948 року.

Продовження протоколу допиту.

Кілька днів пізніше до її камери знов прийшов майор, але тільки сам. Ще раз розпитував про те саме, що й на попередньому слідстві. Намовляв її, щоб вона підписала заяву співпраці з органами РО МВД. Вона заяви не хотіла підписувати. Тоді майор сказав : “Як так, то будеш сидіти”, замкнув двері і вийшов. За два дні (точно не пригадую собі) до камери прийшов майор. Був сам. Цей раз також пропoнував підписати заяву співпраці. Переконував її, що вона ще молода, їй треба жити, а не мучитися. Є в неї дитина, яку треба виховувати. Як підпише заяву, то її звільнять. В них є такий наказ, що без підписання заяви не вільно нікого звільнити з тюрми. “Без підписання заяви, – говорив майор, – про вихід шкода говорити”.  Доносити не мусиш, але підпиши, що ти з ним стрічатися не будеш (з Грізним), якщо з ним будеш стрічатися, а нам про те не донесеш, то ми довідаємось, а тоді тебе засудимо”. Жінка роздумала над тим і рішила підписати заяву співпраці, думаючи рятуватись тим. Заяву підписала і Швець відійшов. В камері просиділа ще через ніч і ранком до неї прийшов майор Швець. Він приніс з собою лист. Казав, щоб цей лист передати мені (Грізному), бо я напевно прийду до неї розпитувати про побут в тюрмі. Звертав увагу на це, щоб цей лист передала мені особисто й нікому про те не говорила. Наказував їй, щоб вона переконувала мене, що скриватися безцільно і щоб я йшов голоситися і буду жити в районі. Найбільшу увагу звертав на те, щоб лист передала мені конспіративно, щоб ніхто з членів Організації не знав про те. Якщо буде відповідь, то принести до нього. Цей лист вона забрала й відійшла. В тюрмі жінка майора Швеця доглядала її та робила перев’язку. Жінка майора Швеця сварилася з ним (майором), чому її (мою жінку) так сильно побили (так оповідала жінка майора моїй жінці). До цього, що вона мені оповідала, я ставився з застереженням, бо вона на слідстві могла говорити інакше. Думав я, що вона, може щось всипала і підписала заяву, але з більшовиками працювати не буде. Може вона й точніше розказувала про свій побут в тюрмі, але зараз я призабув. В загальному про ніщо більше вона мені не оповідала. Вже було досить пізно і я рішив відійти. Вона ще раз пригадала мені, що буде перебувати в селі Бишках в свойому домі. З Черцем я відійшов до села Біща й там за квартирував. В Біщу квартирував до стрічі з побратимом Сірком, що була два або три дні перед виборами до Верховної Ради УРСР (лютий 1947 року). Після стрічі з Сірком ми двоє з Черцем прийшли до села Лапшин. Звідси я вислав Лиса, Черця і Соловея (мій бойовик), на стрічу за листівками. На стрічу вже було запізно і я сказав їм зайти до кущового Бея, може листівки залишились в нього. Я залишився квартирувати в селі. Від людей довідався, що в Жукiвському лісі більшовики розкрили криївку. В цій криївці згинуло два мужчини й дві жінки. З криївки більшовики забрали машину до писання та облиті нафтою гроші, шо були приготовані до палива. Три дні перед тим, коли більшовики розкрили криївку, в селі Лапшині була облава. З Лапшина пішли до Жукiвського ліса й розкрили цю криївку. Люди говорили, що впав повстанець Клим і ще якийсь старший лисий мужчина. Я додумувався, що це напевно провідник Михайло і його жінка. Відтак на стрічі з повстанцем Сірком я точніше довідався про цей випадок і переконався, що це впав  провідник Михайло, Клим, Віра та машиністка.

Дня 18.2.1947 року я був на стрічі з кущевим Бейом і райрефом СБ Топором. Бейові наказав, щоб він передав для мене один центнер жита та прислав його до села Лапшина. Бейові на це жито я дав квіт. До кількох днів Бей жито передав. Його продав я і за ці гроші купив собі два годинники, чоботи та білля. Один годинник дав для оргрефа Черця.

В половині місяця лютого 1947 року (точної дати не пригадую) більшовики вдруге арештували мою жінку. Її арештували більшовики з Козівського гарнізону військ МВД. Вона в той час була в селі Бишках, в Галушки Катерини (її сестра). Арештували її тому, що на тому господарстві під час ревізії знайшли закопаний архів провідника Лекса. Він був закопаний в стайні, під порогом. З нею арештували також і Галушку Катерину.

При кінці лютого я був в с. Лапшин. Від людей довідався, що моя жінка є в селі. Я зайшов на її квартиру. Ми привиталися і вона оповідала мені, що в неї (в селі Бишках) був Юрій (він працює на лінії зв’зку). Юрій післав її до Лапшина, щоб вона відшукала мене й сказала, щоб зв’язковий Крига вийшов на стрічу в те місце, де він знає. Оповідала також про своє друге арештування. Як пригадую собі, оповідала: На подвір’я Галушки Катерини, де вони перебували постійно, прийшли більшовики з Козівського гарнізону військ МВД. На господарстві зробили ревізію і під порогом в стайні знайшли закопаний архів. Цим архівом дуже тішились. По ревізії прийшли до хати і заарештували Катерину і її. Обох забрали до Козови. В Козові тримали один день, а другого дня передали до місто Бережан. Тут вона стрінула майора Швеця. Він розпитував чому її арештували і вона йому пояснила. Відтак майор розпитував чи передала вона мені цей лист. Вона відповіла, що лист передала двом не знаним людям, які прийшли до неї в с. Лапшин і розпитували про арештування. Більше про ніщо не розпитував її, а відпустив додому. Про цей випадок більше вже нічого не оповідала, хоч я відтак ще раз випитував про це. Крім того оповідала, що до неї написав листа її перший муж Мирон. В листі запитував як живе й чи здорова. На цей лист вона йому відписала, я не розпитував, бо був невдоволений в цьому, що вона без мого відома переписується з своїм першим мужом. Оповідала також, що там, де вона є на квартирі, часто заходять більшовики і місцевий голова сільради. На цій стрічі більш про ніщо ми не говорили. Я відійшов. В місяці березні 1947 року більшовики посилили свої акції в село Лапшин. Днями робили ревізії, а ночами засідки. Лапшин – це село в Бережанському районі, в якому було найбільше підпільників. Кожного вечера можна було стрінути когось з підпільників.

 В місяці квітні 1947 року  повстанець  Крига, що працював на лінії зв’язку оповідав мені, що на його пункті через цілу зиму були задержані пакети з грішми. Йому в той час був пірвався зв’зок. Частина тих грошей пропала. Цих грошей, як він говорив, мало бути коло мільйона. Ці пакети скоріше я бачив, але про них не розпитував, бо не до мене належало.

 Від початку 1947 року я постійно був в терені. В квітні копав криївку в лісі біля села Лапшина. В цій криївці лежав ранений Лис. Через неконспіративну поведінку других підпільників про цю криївку знало багато людей.

В тому ж місяці, я переважно, перебував в селі Лапшині. В той час довідався що в селі Шибалин впала криївка, а в ній загинуло 5-ть людей. На стрічі з Черцем, що мала бути в квітні, я був, але його не було. Я вернув знова до села Лапшина і в селі довідався точніше про цей випадок в селі Шибалин. В цій криївці згинув кущевий Бей та його бойовики: Чорт, Лихо, Смерека та Оріх. Про те, що Бей має в селі Шибалин криївку я знав, але не знав точно місця. Точно про місце криївки знав райреф СБ Топір та батько сл. п. Бея, який ходив маскувати цю криївку.

 На початку місяця травня 1947 року я стрічався з жінкою в її тітки Підлужної Параскевії в селі Дрищеві Бережанського району. Зі мною був тоді бойовик Сокіл. На цій стрічі жінка оповідала мені, що в неї вдома (в Катерини) був майор Швець з Остапом.  Вони зайшли до хати. В хаті були дуже коротко. Майор, увійшовши в хату, запитав її: “Що буде Стефка?” Вона відповіла, що не дозволить собі видати батька цієї (вказала пальцем на дитину) дитини. Майор на це нічого не відповів і два з Остапом відійшли. В тому ж місяці я вдруге стрічався з жінкою в Бишівському лісі. Зі мною був в той час  Змій (мій бойовик). Вона виносила нам їсти. На цій стрічі читав я її лист-відповідь майорові, що одержав від свого провідника. Цілого листа не прочитав і запитав, чи цей лист подразнить майора. Вона на це нічого не відповіла. Крім того говорили ми ще про наші особисті справи вона впевняла, що любить мене й буде зі мною жити, а до першого мужа не піде. Як доказ, говорила, що ми маємо дитину, якої не можемо залишити. З жінкою ми умовились про слідуючу стрічу, що мала бути в Шибалівському лісі. Я сказав, щоб на цю стрічу винесли мій фотографічний апарат і будемо робити собі знимки. Ця стріча мала бути в місяці червні (точної дати не пригадую). Що більше ми говорили на цій стрічі – не пригадую собі, хіба щось з особистого життя. Лист до майора, що його дістав від свого провідника, я передав при кінці місяця травня через голову сільради с. Шибалина.

 В місяці червні 1947 році я стрічався з жінкою в Шибалинському лісі. Вона прийшла з дитиною і принесла фотографічний апарат. Ми робили знимки. Цього разу був зі мною бойовик Ворон. Жінка оповідала, що в неї вдома був майор Швець та Остап (командир провокативної групи, був колись командиром одного з відділів УПА). В хаті в той час, крім неї, була також Катерина. Вона в хаті була коло півгодини, а відтак втекла разом з дитиною. Як вона втекла, тоді Остап  сказав до майора: “Йоп її мать, я її зловлю і зіб’ю так, як була збита”. Майор відповів йому: “Я грубо помилився”. Це все чула Катерина і опісля розказала жінці, як вона повернула знову до хати. Мабуть на цій самій стрічі оповідала про те, що майор був у місяці травні (1947 році) на її подвір’ї. Тоді приїжджав автом і був п’яний. На подвір’ї п’яний майор кричав: “Давай бандьорів, а їх нема. Катю, як будуть тебе тягнути до колгоспу, то не йди, а втікай до району”. З жінкою того разу майор не говорив нічого, бо зараз за ним приїхали більшовики на конях та забрали його з собою. Між тими більшовиками був Чабан (якийсь більшовик, що командує кавалерійською частиною в м. Бережанах). (Не пригадую собі точно, чи жінка мені оповідала про те, що приїжджав п’яний майор, на цій стрічі чи попередній).

 В місяці липні 1947 році  (точної дати не пригадую) я був в терені. Я переходив разом з бойовиками з Рибник до Потутор (Бережанський район), завважив, що в напрямі Бережан ( від Бережан на захід освічують терен ракетами. В селі Потуторах ми зорієнтувалися, шо це в селі  Лапшин або в Гиновичах. Подорозі я говорив до боєвика Криги (з села Лапшина), що йшов зі мною: “Як вернуся до Лапшина, то всі підпільники з села мусять відійти в терен де менше людей, або взагалі їх немає. Такий я дістав наказ від свого провідника. В терені більшовики не роблять акцій, а всю увагу звернули на село Лапшин. Ви там рачкуєте, щоб оминути засідки і взяти собі харчів. Більшовики напевно знають, що підпільники сидять в Лапшині».

З Потутор я пішов на стрічу, а з стрічі відійшов до села Жовнівки, Бережанського району. Там переквартирував через день, а другого дня відійшов враз з бойовиками до с. Шибалин. Тут на стрічі був райреф СБ Топір. Він оповідав, що в суботу (дати не пригадую) більшовики окружили Бережанський став та зробили облаву в трощі. Під час облави загинуло кілька повстанців, а двох зловили живими. Точніше даних про цей випадок він ще не знав. Зі стрічі я пішов до села Дрищева. Зі мною був  Крига, Ром (кущевий) та Змій. Це був понеділок. В селі Дрищеві ми заквартирували. Днем від жінки бойовика Рома я довідався, що моя жінка є в селі Дрищеві в своєї тітки. Я з Ромом пішов до неї і розпиував, що сталось в селі Лапшин. Вона оповіла мені так: Була облава на трощу і вбили кількох підпільників. Кого вбили – не знала. Люди говорили, що всіх з села Лапшина. Вона перед більшовиками втікала поза село. Більш про ніщо ми не говорили і я сказав, щоб вона йшла до села Лапшина та точніше розвідала про цей випадок. За два дні я знова стрінув жінку в селі Дрищеві в своєї тітки. Вона вже точніше розвідала про цей випадок і мені оповіла: В п’ятницю (точної дати не пригадую) приїхали більшовики до села Лапшина й робили ревізії в горішному боці села. Повстанці цього дня квартирували в селі, а вечером вибралися поміж більшовицькі застави в трощу. Другого дня, ранком, більшовики окружили став від м. Бережан. Днем пішли в трощу і там почався бій. Двох з тих, що там квартирували, зловили живими (Возняка – по псевдо Чорний і Барчин – по псевдо Червоний, вони з села Лапшина ). Я був там, і не раз говорив, щоб не квартирували в Лапшині, а йшли в терен. В терен ніхто не хотів іти, бо всі не могли порвати контакту з своїми родинами, жінками та нареченими. Того самого вечора я пішов на стрічу до Криги, Оха та Змія і оповів їм про цей випадок. На цю тему говорили ми більше, але що не пригадую. (Не пригадую собі до кого я говорив, чи до жінки чи до Криги, таке: “Я не раз звертав увагу, щоб не квартирували в тому Лапшині. Ще весною я говорив їм, щоб вийшли з села, але вони в селі крутилися, як “нетля коло світла доки крила не обгорять”. Більш правдоподібно, що я говорив це до жінки. Це може підтвердити бойовик Ром, що був при моїй розмові з жінкою).

ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ