Повстанська діяльність провідника ОУН з Бережанщини Степана Дулеби «Грізний»

Протокол допиту Степана Михайловича Дулеби.

Р-31. Справа 104-31 Делуба Степан Михайлович. Райпровідник ОУН «ГРІЗНИЙ».

Микулинці, дня 16.4.1948 року.

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ

Дулеба Степан Михайлович народжений дня 12.4.1918 року в селі Лапшин, Бережанського району, Тернопільської області; українець, освіта — 6 класів народної школи, невійськовий, жонатий. Член ОУН від 1937 року. Райпровідник ОУН від 1944 року.

«Походжу з родини середняків. Батьки мої ще сьогодні живуть; були виселені в час першої більшовицької окупації на Сибір, а 1946 року, повернулися додому. Кроме мене ще була сестра Степанія, яка  замордована більшовиками в 1941 році у Львові на Замарстинові.   До школи я почав ходити в Лапшині (4 кл.), а відтак ходив до  Бережан і там закінчив 6 кл. В час польської окупації був членом читальні “Просвіти” та брав участь в громадсько-політичному житті села. До ОУН вступив в 1937 році. В той час виучував орглітературу (Декалог, 12 правил) та носив записки до сусідніх сіл. В кожному місяці ходив на сходини. Сходини були вишкільні та святочні. Я працював звеновим. В місяці березні 1938 р. польська поліція зробила ревізію в мене  вдома. Ревізію робили тому, що я ходив на полювання. Вони про це довідались й прийшли шукати за зброєю. Під час ревізії знайшли в мене “Ідеологію”. За це мене арештували та забрали до Бережан.

Тут засадили в тюрму, в якій просидів півтора місяця. За той час велися слідства у моїй справі. На допитах я зізнався, що цей зошит (“Ідеологію”) знайшов на дорозі. Перед мною йшов якийсь чоловік і загубив його — я взяв. Вони в це повірили й звільнили мене. Одначе й по звільненні мене інвігілювали. По виході з тюрми дальше працював в організації. В місяці серпні 1939 року мене знова арештувала польська поліція. В той час проводила масові арешти молоді. Мене арештували як підозрілого в співпраці з ОУН. Сидів в тюрмі в Бережанах. На слідствах питали про попередньо знайдену в мене “Ідеологію” та чи належу до ОУН. До нічого я не признався. Як вибухла польсько-німецька війна, мене відпустили додому. В місяці вересні 1939 р. прийшли до нас більшовики. Болотний Іван (Юрій), що був тоді райпровідником ОУН, повідомив мене, що ОУН не існує. Я прийняв це до відома. Одначе ще в 1939 р. мене знов включили до роботи в ОУН. До роботи в ОУН мене покликав Пилипчак Федір (Месник), згинув над Стрипою 1945 р. В той час ми дальше проводили сходини. Я працював звеновим.

В 1940 року перейшов працювати до розвідки. Завданням моїм було ходити по селах та розвідувати, що в них діється, а головне, що роблять більшовики. В розвідці працював недовго, бо мене взяли до праці в боївці, що виловлювала сексотів.

 В тому році більшовики арештували мою сестру Степанію, а також мою наречену Бідулу Теклю з с. Лапшина. Сестра працювала курієркою при окружному проводі ОУН. Наречена працювала зв’язковою на повіті. Про те, що я був членом ОУН, вона точно не знала, але додумувалась. В місяці грудні 1940 року мене хотіли арештувати більшовики в зв’язку з арештом сестри. Я заздалегідь був до того підготовлений і перейшов в підпілля. З приходом німців в 1941 р. я вийшов з підпілля. Після проголошення самостійності працював при друкарні в Бережанах. В цій друкарні видавалася орглітература та газета. В місяці липні 1941 року німці друкарню ліквідували. Мене хотіли арештувати. Про те я довідався і до праці в друкарню я не йшов. В той час німці арештували Семчишиного Михайла, що тоді був окружним провідником ОУН. Про те, що німці проводять арештування, я його повідомляв, але він на це не звертав уваги і його зловили. Сидів в тюрмі в Бережанах, а відтак забрали його до Тернополя.

В 1941 р. вступив до боївки (“Двадцятка”), що була зорганізована при Крайовому  Проводі ОУН. Цією боївкою командував Галушка Петро (Окунь) з с. Бишок, Козівського району, Тернопільської області. Боївка виїжджала на акції в терен і я їздив з нею. Нераз давали завдання поодиноко кожному бойовикові.

Осінню 1941 р. я дістав завдання, щоб провести акцію. Цього завдання мені не вдалось виконати. Окунь покликав мене в цій справі й сказав, що саботую роботу. Оправдування не помагало. За те він хотів мене розстріляти, але провідник Лекс залагодив це. Окунь покарав мене 25-ма буками, виключив з боївки та заборонив цікавитися оргроботою. Тоді мені пояснив, що в оргроботі я завішений до відкликання. Від січня 1942 року я жодної оргроботи не виконував. Жив в своєї тітки Гутор Анни в с. Лапшині. Працював на господарстві. Вміжчасі запізнався з Галушка Степанією з с. Бишок, Козівського району (сестра Окуня). З нею оженився осінню 1942 р. (вона скоріше мала мужа, одначе всі люди говорили, що він згинув, як переїжджав німецько&більшовицький кордон. Я був тої самої думки. Тепер він вернув додому).

Весною 1943 р. Плонський Ілько (Володимир), що був тоді райпровідником ОУН Бережанського району, знова мене включив до оргроботи. Він призначив мене командиром районової боївки. Боївка мала завдання робити засідки на німців, забирати зброю від них і маганизувати. Працюючи командиром боївки, я рівночасно працював на своєму господарстві. Літом 1943 р. до нашого села часто приїжджали люди з Проводу ОУН. Вони перебували в  Василя Негус в с Лапшині, що мешкав в сусідстві моєї тітки. Я до них часто заходив і запізнав провідника  Михайла, провідника Павла, провідника Сівача та інших. В місяці квітні 1944 р. провідник Володимир відійшов працювати до повіту, мене призначив райпровідником Бережанського району. Як зблизився німецько-більшовицький фронт, багато людей з мойого району пішли до СС Дивізії – Галичина. Членів ОУН до СС Дивізії пішло небагато, бо був наказ не йти. Німецько-більшовицький фронт через терен пересунувся в кількох днях. Поважніших втрат не було.

В місяці травні 1944 р. до мойого села прийшли більшовики. Разом з своїми бойовиками я зробив засідку на останні частини відступаючих німців. Вони відступали панічно й ми хотіли якусь частину розброїти та забрати зброю. На цю засідку в’їхали більшовики. По них ми відкрили вогонь та вбили двох більшовиків. Від них забрали одно ППШ та один револьвер. Між вбитими був полковник ЧА, якого більшовики похоронили в Бережанах. По переході фронту я дістав наказ, щоб організувати самооборонні відділи з людей, що не пішли в ЧА. Цей наказ передав в терен. Були організовані самооборонні відділи, що були досить великі (40, 50, 60, 80 і більше людей). Ці відділи робили засідки на більшовиків та магазинували здобуту зброю. В місяці серпні 1944 р. я забрав свою боївку (18 чол. односельчани) й пішов у с. Вербів, Бережанського району. Подорозі в с. Поручин того ж району, кущевий поручив мені якогось чоловіка, який говорив, що він є в УПА на Волині, його зловили більшовики й він втік, а тепер знов хоче йти до відділу УПА. Я забрав його з собою і передав його до свого провідника. Пізніше я довідався, що цей чоловік був більшовицьким розвідчиком-агентом. В той самий час роззброїв радистів, що були з радіоапаратом. Ці радисти були на пункті та вели розвідку по селах. Їх було 10-ть (9 жінок і один мужчина). Від них забрав зброю і амуніцію.

В місяці вересні 1944 р. більшовики робили великі облави на ліси: Нараївський, Вербівський, Лісницький та Кульбівський. В цих лісах квартирували самооборонні відділи. Частину відділів тоді розбили, одначе відділи залишились. Частина людей, що скривалась перед побором в ЧА “забронірувались”. Звичайно були люди старші віком і в них не було іншого вибору. В місяці листопаді 1944 р. я вислав свою боївку, щоб розброїла станицю “істребків” в с. Шибалин, Бережанського району. Станицю “істребків” розброїли. Від них забрав зброю і амуніцію. На початку грудня 1944 р. я з моїм оргрефом Черцем пішов до с. Біща, Бережанського району. Тут заквартирували в одного господаря, який також скривався перед побором в ЧА. Він завів нас до криївки, що була в снопах. Днем більшовики зробили ревізію на цьому господарстві. Стислу ревізію робили в стодолі. Викидали снопи та солому, бо мали всипу, що в соломі або в снопах господар цей має криївку. Снопи було легше відкидати і їх викинули скорше й там знайшли господаря. Його забрали і ревізію перестали робити. Господаря цього забрали з собою і відійшли.

В місяці березні 1945 року я скликав сходини кушевих до с. Вербова. Після сходин всі ми відійшли до с. Стриганець Бережанського району. Тут рай. пропагандист Довбуш скликав селян на мітинг. Після мітингу ми залишились квартирувати у с. Стриганцях. Днем більшовики зробили облаву у цьому селі. З села ми відступили у напрямі Нараївських хуторів – Чверті. Більшовики нас постійно  обстрілювали, бо ми відступали полем. При відступі згинуло 4-ох повстанців: кущевий Око, кущевий Стець, кущовий господарчий Ігор та ще один. Я з трьома іншими відступив щасливо. Зараз другого дня я дав наказ зробити трумни та похоронити впавших друзів.  При кінці місяця березня 1945 року до мене зголосився Ох. З собою він взяв записку від мойого бувшого провідника. В записці провідник зазначував, щоб я підпорядкувався Охові, бо він є моїм провідником. В той час перестали існувати повіти. Райпровідником Бережанського району призначили  Гомона, а мене його заступником. Гомін працював райпровідником коло трьох тижнів, а відтак захворів і я дальше залишився райпровідником Бережанського району.

Через зиму 1944/45 рр. на хуторах Велика біля с. Лапшина майже постійно квартирував сл. п. пров. Михайло зі своїми людьми. Його люди контактували зі мною і я допомагав їм харчами. В місяці березні 1945 р. райреф СБ Бережанського району Поет домагався, щоб йому дозволили роззброїти польську станицю ю “істребків” з м. Рогачин, Бережанського району, що була зорганізована більшовиками. Я дозволив. При роззброюванні ці “істребки” боронились. В бою згоріло кілька хат і згинуло кількох цивільних людей (поляків). Кілька днів пізніше я дістав записку від проповідника Мета, щоб прийти до нього на стрічу. На стрічі я стрінув  провідника Данила та провідника Петра. Провідник Петро вислухав мій звіт з терену та дав деякі вказівки відносно роботи. Розпитував про цю акцію в м. Рогачин і хотів, щоб я пояснив йому як виглядав цей наказ, що я давав Поетові. Заборонив проводити такі акції, де може згинути хтось з цивільного населення. Дня 3.5.1945 р. я вертав з с. Шибалина й заквартирував в с. Гиновичах, Бережанського району. В цьому селі квартирувала моя жінка. Бойовики залишились на одній квартирі, а я пішов на квартиру, де була жінка. Там заквартирував сам. Днем господиня пішла на поле до роботи, а мене й жінку залишили в хаті. Вполудне до цієї хати прийшло двоє більшовиків, що збирали в селі ярину. Оба були озброєні. Як вони зблизились, я втік на стрих, а жінка залишилася в хаті. Більшовики хотіли зайти до хати, але я, як вони вже були перед порогом, вистрілив з кріса, й вони оба погинули від одного пострілу. Зараз я відійшов до ліса разом з своїми бойовиками, а жінка зали шилася в селі.  Того самого дня, вечором, я стрінув провідника Мета й він сказав мені, що зі мною хоче стрінутись провідник  Петро. Я пішов до нього на стрічу. Він розпитував мене про вищезгаданий випадок у Гиновичах та пояснював, що я даю злий приклад для інших, як сам квартирую наверху. Дав мені завдання, щоб я доставляв харчі для  провідника Михайла та його групи, бо вони на мойому терені перебувають. Це завдання я виконував. В місяці вересні 1945 року провідник  Ромко дав мені доручення зловити, або, в крайності, застрілити райпрокурора з м. Бережан Кагамліцького. Йшло головно про те, щоб його зловити живим. Я  забрав боївку (5 людей) та заскочив його на подвір’ю в одного господаря в с. Жукові. Прокурор не хотів зложити зброї і хотів вжити її проти нас, тому ми були змушені його застрілити.

В місяці жовтні 1945 р. я зустрінувся з бойовиками райрефа СБ Поета. На стрічі вони мені розказали, що Поет в час слідства знасилував одну дівчину. Ця дівчина до нічого не призналася й він хотів її зліквідувати. Це заборонили йому його бойовики. В цій справі я я списав протокол зізнання його бойовиків та передав провідникові Ромкові і Провідникові Ромко з цією справою вдався до провідника Михайла, а відтак дав мені наказ Поета розстріляти. Це я виконав. Тою справою пізніше цікавилися провідник Зелений  СБ Семен і оба переглядали протоколи. Я орієнтувався, що вони думали, що Поета розстріляли неправильно, а це мала б бути моя провина.

(Продовження буде)

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ.

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *