Повстанська діяльність провідника ОУН з Бережанщини Степана Дулеби «Грізний». Частина друга

Частина перша ТУТ.

Протокол допиту Степана Михайловича Дулеби.

Р-31. Справа 104-31 Делуба Степан Михайлович. Райпровідник ОУН «ГРІЗНИЙ».

Микулинці, дня 16.4.1948 року.

З протоколу допиту.

В місяці вересні 1945 року провідник Ромко дав мені доручення зловити, або, в крайності, застрілити райпрокурора з міста Бережан Кагамліцького. Йшло головно про те, щоб його зловити живим. Я забрав боївку (5 людей) та заскочив його на подвір’ю в одного господаря в селі Жукові. Прокурор не хотів зложити зброї і хотів вжити її проти нас, тому ми були змушені його застрілити. В місяці жовтні 1945 року я зустрінувся з бойовиками райрефа СБ Поета. На стрічі вони мені розказали, що Поет в час слідства насилував одну дівчину. Ця дівчина до нічого не призналася й він хотів її зліквідувати. Це заборонили йому його бойовики. В цій справі я списав протокол зізнання його бойовиків та передав провідникові Ромкові. Провідник Ромко з цією справою вдався до  провідника Михайла, а відтак дав мені наказ Поета розстріляти. Це я виконав. Тою справою пізніше цікавилися провідник Зелений та надрайоновий провідник СБ Семен і двоє  переглядали протоколи. Я орієнтувався, що вони думали, що Поета розстріляли неправильно, а це мала б бути моя провина. В місяці вересні 1945 року я був в селі Котові, Бережанського району. Сюди приходив на стрічу до Оха. Тут довідався, що до села часто приїздить Брунець (імені не знаю), що був скоріше чотовим у відділі УПА і зголосився до більшовиків. Він їздив по селах і сипав людей. Я зробив в селі засідку ще з трьома моїми бойовиками. Як він приїхав до села, я зловив його живим та передав Охові. Осінню 1945 р. покликав мене до себе провідник Данило. Тут я здавав усний звіт провідникові Бурланові. Звітував про терен та про Поета. В той час через мій терен переходила лінія зв’язку і провідник Данило розпитував чому цей зв’язок не функціонує. Я пояснював, що тому винен Крига, який не хоче виходити на стрічі. Провідник. Данило дав мені записку до Криги щоб цей зголосився до нього. Цю записку я передав до Криги й пояснив йому як він має зв’язатися з провідником Данилом. Крига до провідника не зголосився, а навмисно прострілив собі руку з ППШ.

В місяці вересні 1945 року, я переходив через село Рай, Бережанського району. Зі мною був тоді один бойовик та кущевий пропагандист. В селі ми стрінули двох “істребків”. Їх роззброїли та забрали від них одну СВТ та ППШ. В місяці грудні 1945 року в селі Біщу, Бережанського району, квартирували люди з сотні командира Косача. З Косачем я ходив на стрічу до провідника Юрка. Командир Косач йшов полагоджувати якісь справи з провідником Юрком.  Провідник Юрко перебував в селі Слав’ятині, Підгаєцького району. Вертаючи з Слав’ятина ми заквартирували в с. Рибниках, Бережанського району. Тут квартирувало нас шістьох, на трьох квартирах. Я квартирував з  Лисом. Днем на одну з хат в яких ми квартирували, наскочили більшовики. Там згинув бойовик Лисок, а нас 5 відступили до ліса. Зимою 1945/46 рр. криївки я мав на полях і квартирував в них через цілу зиму.  В місяці лютому 1946 року я стрінувся в Гиновичському лісі з провідником Ромком. Провідник Ромко говорив мені, що добре було б роззброїти станицю “істребків” в с. Куропатники, Бережанського району, бо вони перешкаджають в роботі. Провідник Ромко мав криївку в Гиновичському лісі і його люди, а часто і він сам, заходили до села Куропатники за харчами. Я умовився на стрічу з  Виром, що був коло провдника Ромка, щоб він в означений день вийшов до мене на стрічу. За кілька днів я зібрав боївку (18 чол.) і пішов до Гиновичського лісу. Тут заквартирував разом з боївкою. Побратим Вир на стрічу не прийшов і я рішив йти з своїми людьми. Вечором ми пішли до села Куропатник та роззброїли “істребків”. Їх було 1ть чоловік. Від них забрали зброю та амуніцію. Начальника “істребків” не було на станиці і я рішив піти за ним до села Баранівки, Бережанського району. В Баранівці він заходив до одної вчительки з СУЗ. До Баранівки я ходив тільки з двома бойовиками, решту бойовиків відіслав на місця квартирування. В Баранівці начальника не застав, бо він відійшов до Бережан, ще тої самої ночі я вернув до своєї криївки, що була на полі. Другого дня я пішов до села Шумлян, Бережанського району за харчами. В селі довідався, що днем більшовики розкрили криївку коло “червоної буди” в Гиновичському лісі. Про цю криївку я скоріше не знав, аж тоді як впала. В цій криївці згинув  провідник Ромко та Жук і Кутний. Люди оповідали, що тієї самої ночі, як ми проводили акцію, провідник Ромко був у селі Баранівці. Як вертав до криївки залишив за собою сліди. По цих слідах більшовики ранком зайшли до криївки. В цій криївці провідник Ромко скоріше не сидів. Саме в той час в селах Бережанського району квартирували гарнізони військ МВД та ЧА. Майже в кожному селі був гарнізон (від 40-60 людей, а то й більше) вони проводили акції проти нас. Ночами засідки, а днями ревізії.

 Дня 18.4.1946р. я мав назначену стрічу з провідником Юрком. Про цю стрічу ми умовились ще осінню. Стріча мала бути в лісі біля села Котова, Бережанського району. В тому лісі я знав криївку, до якої мав зайти. День перед стрічою я прийшов до села Рибник. В селі Рибниках довідався, що в селі біля Котова впали криївки. В одній більшовики зловили заступника провідника Юрка Оха та одного кущового — Оха. Другу криївку більшовики розкрили, але люди з неї вже були вийшли, а згинув тільки Дзвін. До цієї другої криївки, про яку я знав, привів більшовиків Ох — заст. провідника Юрка. В першій згинув славний  провідник Юрко. При кінці місяця квітня 1946 р. з терену прийшов побратим Рись, що був бойовиком при  провідникові Михайлові. З собою він приніс лист, що приловив якийсь поштар, що вибирав пошту з поштової скринки. В цім листі якась Настя писала до начальника Бережанського РО МВД майора Швеця, що я (Грізний) вже свою роботу викінчив, і прошу начальника, щоб він дозволив мені зголоситися, бо мене вже наші (повстанці) підозрівають. Подібний лист був також про райрефа СБ Бережанського району Топора. Про Топора було, що він, як був п’яний, проговорився перед тою Настею про криївку  провідника Данила, а також, що він любить жінки й перед ними розконспіровує  організаційні справи. Цей лист для мене Рись передав  Климові (працював коло провідника Михайла), а Клим передав мені. Як передавав мені цей лист, то сказав, що його бачив  провідник Михайло й сказав, що таких листів   багато. Такими листами більшовики хочуть ввести нас в блуд, щоб ми стріляли своїх людей. В тому листі, правдоподібно, назначувалось, що я власноручно застрілив  провідника Ромка.

 В місяці серпні 1946 року з Сибіру повернули мої родичі (батько й мати). На Сибірі від 23.5.1941 р. Працювали за рікою Об. Праця була не дуже тяжка. Після закінчення німецько-більшовицької війни їх перевезли до міста Вороніжа. Додому приїхали на документи, які помогла виробити їм моя тітка Тутор Анна. Вона висилала для них гроші, які я передавав, і тим допомогла їм повернутись.

Дня 23.12.1946 р. я квартирував в криївці в лісі біля села Лапшина. Вечером я зі своїми бойовиками зайшов до села на вечерю. В селі довідався, що більшовики днем робили в селі облаву та арештували багато людей з родин підпільників, а також мою жінку. Квартиру жінки всипала Чикота Зеновія з села Мечищова, Бережанського району, що вийшла заміж за Чикоту (імя не знаю) в с. Лапшині. Вона була сестрою районного господарчого Оріха, якого більшовики зловили живим. Її арештували тому, що райреф СБ Бережанського району передав через неї записки до Оріха, щоб цей (Оріх) реабілітувався і виконав атентат на когось з партійних працівників, МВД чи МГБ. Оріх на це погодився, але домагався, щоб дати йому грошей, які потрібні йому були до виконання завдання. Цю справу розкрив начальник РО МВД Швець і тоді заарештував Оріха та його сестру. Про те, що Топір писав записки, я знав. Того самого дня арештували коло 30 осіб. Досвітком на квартиру моєї жінки прийшов о/у Бережанського РО МВД Глєбов та запитав її про прізвище. Вона сказала інше прізвище, але він казав її збиратися та йти з ним. ЇЇ запровадив до хати Репецького Петра (села Лапшин), в якій вже було більше арештованих. По дорозі він часто кликав її по імені – Стефка. Ще того самого дня, в хаті Репецького, більшовики взяли жінку на допит. При допиті був о/у РО МВД Глєбов. На допиті більшовики примінювали різного роду тортури; били буками та наливали воду в ніс. Питали її де є моя (Грізного) криївка, або криївки других підпільників, а також коли прийду до неї та що вона знає про мене. Вона до нічого не признавалася. Того самого вечора (23.12.1946 року) її збиту фірою відвезли до району, бо вона вже піхотою не могла йти. Інші арештовані йшли піхотою; з них нікого не брали на слідство. Жінка про мою криївку не знала нічого. Могла орієнтуватися в якому напрямі є ця криївка, але чи вона на полі чи в лісі — не могла знати. Про напрям орієнтувалася тому, що нераз бачила, як я йшов в тому напрямі. Орієнтувалася також, що криївка не є в селі, бо я брав з села баняки та ложки. (Про події того дня пізнаю так, як довідався від людей). Того самого вечора я зайшов до одного господаря в селі Лапшин і застав там свого побратима Олексу (Юлька) та побратима Бояна (двоє вони працювали коло  провідника Михайла). До цього господаря вони приходили за якимось речами, які він для них купував у Львові. З Олексою ми не говорили нічого, бо були дуже коротко (двоє знались ми особисто й були колись товаришами). Тої ночі я почув себе хворим і залишився квартирувати в селі. Зайшов до господаря, в якого була криївка  Лиса (мого бойовика), а цей завів мене до криївки. Тому, що як ми виходили з ліса, то коло криївки залишилися сліди, треба було вислати когось до цієї криївки, щоб днем її вартували. Я наказав  Лисові та  Денисові (мій бойовик), щоб вони двоє йшли квартирувати до цієї криївки. Я знав, що жінка про криївку не знає нічого, і тому наказав їм, що мусять йти. Вони оба пішли квартирувати до цієї криївки. При відході я звернув їм увагу, щоб вони оба до криївки не заходили, а постійно щоб один був наверху і вартував. Другого дня, вечером (24.12.1946 року) прийшли до мене  Лис та Денис. Я був в криївці. Лис оповідав мені, що того дня більшовики робили облаву в лісі. Лис в той час був в криївці, а Денис стояв на стійці близько входу. Денис завважив, як один більшовик підходив в напрямі криївки, й відкрив по ньому вогонь з автомата. В той час  Лис вискочив з криївки й двоє втекли. Більшовики цю криївку розкрили. З криївки забрали 4200 крб. (зі збірки) і коло 30 кг товщу. Оргматеріалів в криївці не було.

Дня 25.12.1945 року я зайшов до свого дому. Того дня я квартирував в криївці, в селі. Вдома батько мені розповів, що моя жінка написала з тюрми листа до мене. Цього листа передала через Марків (імені не знаю) — мати побратима Лиса. До Марків я не казав іти, бо там більшовики могли зробити засідку (так і було). До Марків я посилав одну жінку, але її (Марків) вдома не було і та жінка вернула без листа.

 Дня 26.12.1946 року побратим Лис в селі стрінувся з своєю матір’ю. Вона дала йому цей лист від моєї жінки та сказала, щоб він, обов’язково, дав його мені. Він дав мені цей лист і я його прочитав. Він був, приблизно, такого змісту:

Дорогий Степане!

Опікуйся дитиною, бо я, здається, не вийду. Може б вийшла, якщо б ти передав 25 тисяч крб. Я зараз дуже збита, бо питають за Тобою, чи не знаю де Твоя криївка. Передай мені горілки, бо мені треба щоб гоїлася рана. Я сказала, що ти можеш перебувати в Лісницькім або Вербівськім лісах. Сто раз цілую Тебе і дитину.

 Твоя Стефа.

(Продовження буде.)

МАТЕРІЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ