Повстанська діяльність провідника ОУН з Бережанщини Степана Дулеби «Грізний». Частина третя

Частина перша ТУТ. Друга – ТУТ

Протокол допиту Степана Михайловича Дулеби.

Р-31. Справа 104-31 Делуба Степан Михайлович. Райпровідник ОУН «ГРІЗНИЙ».

Микулинці, дня 16.4.1948 року.

Продовження протоколу допиту.

Цей лист я дав прочитати  Сіркові та Лисові. До них сказав, що 25 тис. давати не буду, бо не маю, а, якщо б навіть дав, то так викупив би чорта. Я знав, що як випустять її, то вона підпише заяву співпраці з більшовиками. Сірко намовляв мене, щоб я таки викуплював жінку, бо він скоріше викупив свою жінку, яка була арештована. Лиса я запитав, де його мати й пішов до неї, щоб розпитати точно, як ця записка дісталася в її руки і як її звільнили. Вона розказала про цю подію так: З келії закликав її один “істребок” (як арештовану). Він запровадив її до камери, в якій лежала хвора (арештована) моя жінка. Цей “істребок” в камері відвернувся до вікна, а до них обох сказав: “Говоріть собі, що хочете”. Жінка тоді передала вже готовий лист та просила, щоб цей лист Марків передала мені, а також щоб передала її передачу, а може й відповідь від мене. Марків з жінкою більш нічого не говорила, бо “істребок” звернувся до них і сказав, щоб другого дня, враз з передачею, принести йому за це півлітри горілки. До Марків сказав: “Якщо будеш мати записку від когось до цієї жінки, то можете також передати. Я про те нікому не скажу.” На цьому їхня розмова закінчилася і Марків звільнили додому. Марків говорила, що другого дня принесе передачу для жінки і я можу передати записку до неї. Я сказав, що записки передавати не буду, а також заборонив, щоб вона говорила жінці про те, що стрічалася зі мною. Відносно тієї записки я думав, що її написали більшовики й дали жінці до переписання.  Коло 28.12.1946 року  Лис зайшов до Бідули Марії в селі Лапшин, що є тіткою моєї жінки. Марія оповідала Лисові, що вона може викупити мою жінку через начальника РО МВД майора Швеця, бо вона до нього ходила й вже говорила в цій справі. Вона також передала Лисові записку від жінки до мене. Звідки вона взяла цю записку – не пригадую собі, здається, що від начальника  РО МВД Швеця. В цій записці жінка писала, що вона, може, вийде, але, щоб я таки передав 20 тисяч крб. Що було більше в цій записці, не пригадую собі, бо я до цього не прикладав більшої уваги. Лис прийшов до мене й розказав про те. Йому я сказав, що він як ще раз стрінеться з Бідулою Марією, то хай її скаже, що мене тут нема, бо мене перекинули в другий терен з тої причини, що більшовики арештували мою жінку. Другого дня я взяв  Лиса та Юрка (бойовик, рідний брат моєї жінки) та пішов з ними до кущевого Біра. В Біра в той час перебував мій референт Чернець. В селі Лапшин в той час не було добрих криївок і тут квартирувати було неможливо. На початку місяця січня 1947 році (точної дати не пригадую) я враз з бойовиками зайшов до Залипської Катерини в селі Шумлянах. Вона розказала мені, що мою жінку вже звільнили з тюрми, а також, що жінка другого дня буде в неї. Оповідала, що моя жінка плакала й конечно хоче стрінутись зі мною, бо її більшовики сказали, що вона мусить відшукати мене. Наступного дня я знову пішов до села Шумлян (Бережанський район) зайшов до одного господаря й послав його, щоб він покликав до мене Залипську Катерину. Залипська прийшла і сказала, що в неї є моя жінка, а також що в неї був  Бистрий і питав за мною. До хати Залипської я не хотів йти і сказав їй, щоб викликала жінку, і я з нею буду говорити. Залипська пішла додому і невдовзі прийшла моя жінка. Ми привіталися і я розпитував жінку про її арештування, звільнення з тюрми та побут в тюрмі. Зі мною був тоді мій референт Чернець і чув цілу нашу розмову. Про цю подію вона розказувала мені так:

 Ранком, дня 28.12.1946 року на її квартиру прийшов о/у Бережанського РО МВД Глєбов. Вона в той час була в хаті. Глєбов, увійшовши в хату, запитав: “То ти Стефка” – вона заперечила. Він, одначе, казав їй збиратися та йти з ним. Її запровадив до хати Репецького Петра в селі Лапшин та сказав до інших більшовиків які там були : “Єто Грозного жена”. Зараз, таки в тій хаті, взяли її на допит. На допиті били її буками та наливали воду в ніс, а при тому питали де є моя (Грізного) криївка. На слідстві вона говорила, що скоріше, дуже рідко, я стрічався з нею, але від тоді, як написав її перший муж листа, я з нею не стрічався. На першому допиті в селі вона до нічого не призналася. Того самого дня, вечером її зтортуровану викинули на фіру і завезли до Бережан (йти вона вже не могла). В Бережанах завезли її до тюрми. В тюрмі посадили до камери. Тут її вже не били. Слідуючого дня до її камери зайшов майор Бережанського РО МВД Швець, а з ним прийшов також її перший муж Бойко Мирон з села Гинович. (Бойко Мирон, бувший член Організації. В 1939 року переходив нелегально німецько-більшовицький кордон, бо хотів перейти на німецьку сторону. На кордоні його зловили більшовики та забрали до тюрми у Львові. В час відступу більшовиків його вивезли вглуб СРСР. В 1946 року він повернув домів, на відпустку. Майор, ввійшовши до камери, сказав до жінки: “От маєш свого першого мужа і поговоріть собі обоє.” Сам майор вийшов. Вони залишились обоє. Були коротко, бо до камери знову ввійшов майор Швець. Ввійшовши, сказав до неї: “От маєш хорошого мужа, видай банду, а поїдеш з ним (Мироном).” Тоді Бойко підтвердив: “Видай його і будеш дальше зі мною. Я тобі все прощу.” Вона відповіла, що вона колись стрічалася зі мною, але як Мирон написав листа, я до неї не приходив. На тому та сценка закінчилася. На слідствах розпитували її про німецьку дійсність, а головно про провідник  Михайла та його жінку Віру. Закінчивши оповідати про те, вона відкликала мене на бік і сказала до мене: “Ти мене застрілиш” – я питав за що. Тоді вона пояснила, що підписала заяву співпраці з більшовиками і майор дав їй завдання доносити органам МВД про наш рух. Сказав їй, щоб вона призналася перед нами про підписання заяви й впевняти нас, що доносити не буде, а самій дальше вести агентурну роботу. Відтак сказала, що майор передав через неї листа до мене й наказував (майор), щоб про цей лист до мене вона нікому не говорила. Цей лист від неї я взяв. Про нього зараз сказав Черцеві, який стояв близько мене. Жінці дорікав, що вона підписала заяву й радив, щоб перейшла на нову квартиру. Вона відповіла що буде перебувати в селі Бишках, в своєму домі (в Катерини), бо всі люди бояться її прийняти. Тоді я також впевнив її, що більшовики її знову арештують, як обірве з ними всякі зв’язки. В той сам день я йшов на стрічу до провідника Глинки й не мав часу довше з жінкою говорити. При відході запитав її, де думає перебувати до Різдвяних Свят в 1947 році. Вона відповіла що до свят буде перебувати в селі Лапшин, в Гончара Андрія. Ми попрощалися й розійшлися. Ще того самого вечора я стрінув зв’язкових від пров. Глинки до мене. Вони вже шукали за мною. З тими зв’зковими  я відійшов до провідника Глинки. На стрічі з провідником я показав йому ці листи, які подала жінка. Був один лист від майора Швеця, один від провокатора Оха й один від провокатора В’юна. Ці листи я вже читав. Пригадую собі, що майор в листі згадував про те, щоб я зголосився, бо боротьба наша є безцільна й шкода стільки жертв. Мене в цьому листі називав дурним, який не може думати самостійно. Ох та В’юн в листах переконували мене, щоб я таки зголосився, залишив цю роботу й зробив так, як вони. Зазначували, що були на вищих постах від мене й зрозуміли безвихідність нашого становища та зголосились до радвлади. Впевняли, що як зголошуся, то мені більшовики подарують мої прогріхи перед радвладою, як подарували їм та подібним. На стрічі провідник Глинка дав мені догану за те, що в моєму терені не функціонує лінія зв’язку, а також дав інструкції відносно виборів до Верховної Ради УРСР. Листи провідник від мене забрав та сказав, що майорові на цей лист дасть відповідь. Радив, щоб жінку кудись перекинути, щоб більшовики більше з нею не стрічалися. Я пояснив йому, що жінки нема куди перевести, бо немає місця і люди бояться репресій зі сторони більшовиків, а як зловлять її, то вона може більше всипати. Провідник сказав, що подумає над тим, а тоді щось скаже мені й передасть відповідь на лист майора Швеця. Від пров. Глинки я повернув до селі Лапшина. В Різдвяні Свята (1947 році) з оргрефом Черцем пішов на стрічу до жінки. Вона перебувала в Гончар Андрія в селі Лапшин. Тут дали нам повечеряти, а по вечері я докладніше випитував жінку про її арештування, побут в тюрмі, слідство та звільнення з тюрми. Оповідала те саме, що й на попередній стрічі, але про деякі моменти говорила швидше. Оповідала так: Як привели її до тюрми, то завели до одної камери. Зараз до цієї камери прийшли провокатори Ох, В’юн (Польовий, імені не знаю) з cелі Лісник (Бережанського району) та Головацький (Підкора). Провокатори питали її за мною і говорили, що вона мусить знати про мене, бо як вони скривалися, то їх жінки про них знали. Того самого вечора до тюрми прийшов начальник  РО МВД та провокатор В’юн. Швець проводив допит. На допиті поводився дуже чемно, не бив її і не злостився. Переконував жінку що наша боротьба є безцільною, а вона щоб видала мене (Грізного), бо повинна знати про мою криївку. Відтак вони  двоє написали карточку та сказали, щоб вона цю карточку переписала. (Ця карточка – це перший лист до мене що передала Марків). Вона цю картку переписала й при переписанні замінила Нараївський ліс Вербівським. На це увагу звернув В’юн і запитав чому вона це зробила. Майор, не ждучи відповіді, сказав: “Це нічого”. При відході майор сказав до неї : “Тут прийде одна жінка з “істребком”, а ти передаси її цю карточку і скажеш, щоб вона її передала там де знає”. В коротці “істрибок” привів Марків (Мати Лиса) і вона дала її цю картку та сказала, щоб на другий день Марків принесла їй передачу. Мабуть за три дні привели до її камери її першого мужа Бойка Мирона. Майор увійшовши до камери сказав : “Смотри, якого хорошого парня маєш. Покинь бандиту, а з цим будеш жити”. Сказавши це, Швець вийшов з камери, а вони залишилися обоє, Тоді Бойко питав як вона тут попала. Вона відповіла, що її зловили більшовики в селі Лапшин. Більше з Бойком не говорила нічого. (Так говорила вона. Думаю, що говорила більше, але вона мені цього не хотіла сказати.) Зараз увійшов до камери майор і запитав : “Ну що поговорили”. Тоді Бойко звернувся до неї з словами: “Все тобі дарую, покинь бандиту, видай його, а ми разом будем жити”. Вона відповіла, що видати мене не може, бо не знає де перебуваю. Правдоподібно (як оповідала), через три дні до неї ніхто не приходив. По трьох днях до камери прийшов майор Швець разом з В’юном. Майор дальше проводив слідство. На слідстві питав про її біографію, точно про німецьку дійсність, чи була членом ОУН, про брата Окуня, про пров. Михайла, його жінку Віру, про Олексу (Юлька), про брата що застрілився з своєї стрільби, чи вона носила до нас записки. На всі ці питання вона відповідала, що не знає нічого про тих людей, членом ОУН не була й про зв’язки нічого не знає. Питав також про останню стрічу зі мною, мій зовнішній опис, як ходжу одягнений та яку маю зброю, як одягнені люди, що приходили зі мною та яку мають зброю, чи не нахвалявся перед нею хто вбивав поодиноких їхніх людей. Вона відповіла, що в останнє стрічалась зі мною тому місяць. Її я розпитував чи були в селі більшовики, де заходили й що робили. Подала мій зовнішній опис, а про людей, які були зі мною, не говорила, а пояснювала майорові, що була ніч і вона їх не бачила. Це все, що вона говорила, майор записував. Після допиту майор показував їй знімки провідник Михайла, його жінки Віри, Олекси та інших. Про тих людей вона говорила, що їх не знає. Показував також якийсь пакет і витягав з нього жіночі манатки. Говорив, що ці речі залишила в наплічнику Віра (жінка  провідника Михайла), в селі Лісниках. В той час вони переходили через селі Лісники, стрінулися з більшовиками і більшовики їх обстріляли. На цьому слідство закінчилось і майор з В’юном відійшли.

ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВА ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ.