Зрадникам на Тернопільщині платили великі гроші

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ КУБІШИНА СТАХА ІВАНОВИЧА Р.31 Справа ч…/47
А/в МГБ “Петро Лебідь”

“ Я, Кубішин Стах народився 4 червня 1922 року в селі Шверківці Товстенського району Тернопільської області. Батько поляк, мама єврейка. Їх вивезли в Сибір у 1940 році. За Польщі я належав до товариства “Просвіта”. З приходом більшовиків до політичних організацій не належав. Коли прийшли німці був симпатиком ОУН. Коли прийшли совіти, то у червні 1944 року пішов до відділу Сірих Вовків командира Бистрого. Перебував в чоті Сича. Ми перебували в Загуринських лісах і там пройшли військовий вишкіл. У липні 1944 року наш відділ перейшов річку Стрипу і розмістився в селі Новосілка Золопотівського району. Коли була перестрілка з енкаведистами, нас трьох відбилося від відділу і ми пішли до свого села Шверківці. Я через два тижні вступив до відділу командира Роя, з яким перейшов в Заліщицький район. В листопаді 1944 року була сильна облава коло села Лисичники. Тут перебував наш відділ. Ми відійшли в Сенківські ліси. Я перебував коло районового провідника “Богдана” Він дістав поранення і я його доглядав. Ми перебували в селі Щитівці. Через дві неділі я знову перейшов до своїх, які базувалися коло містечка Товсте. Через тиждень наш командир Рій нам сказав щоб ми розійшлися і я прийшов до свого села. Через декілька днів в селі мене затримала СБ ОУН з підозрою, що я втік. Коли провели перевірку, то мене призначили до Залізняка. У лютому я перейшов під керівництво командира Рибака. У квітні 1945 року я захворів на тиф і мене відправили додому. Лікувався я у рідної тітки, так як мої батьки були вивезені в 1940 році до Сибіру. Коли я оздоровів, то зв’язався з місцевими підпільниками Гайом, Гайдамакою і Веселим. Зимою 1946 року я з ними перебував весь час. У квітні 1947 року я зайшов до Тимка Олексишина, щоб замінити свої чоботи, бо вже не мав в чому ходити. Через тиждень я знову пішов в село Мелашківка, щоб взяти для хлопців тютюну. Я знову проходив коло хати Тимка і він мене покликав до себе. Він при мені почав дуже бідкатися, що не має що їсти. Може я знаю десь дальше знайомих повстанців, де можна дістати зерна. Я відповів йому, що в далеких сторонах не маю нікого знайомого. Тоді він подумав і сказав мені що може ми двоє подолаємо цю біду голоду. Я погодився і запитав як подолати? Він почав мене переконувати, що я проживаю нелегально без документів, а він може все заладнати і зробити мені документи. Мене нічого це не буде вартувати, але я повинен робити все що він скаже. Я на це погодився. Тоді я запитав що це за робота, на що і отримав відповідь, що робота добра, добре платитимуть, але треба підшукати ще хлопців, які помагали б нам. Я сказав що можу підшукати. Ми тоді і розійшлися.

Через декілька днів я зайшов до місцевого підпільника Чугайтира. Він також був без документів і переховувався. Я сказав що можна дістати документи і все розповів про Тимка Олексишина. Він дав згоду і ми пішли разом до Тимка. Ми були в стайні і там довго розмовляли. Він нам сказав, щоб про цю розмову ніхто не знав. Ми будемо добре заробляти і витягнув книжечку. В цій книжечці були написано, що за звичайного бандерівця, коли видамо енкаведистам отримаємо 1000-1500 крб., підрайонованого – 1500-2500 крб, за районованого 2500- 5000 крб. Дальше були написані інструкції, в який спосіб шукати та слідкувати за бандерівцями. В лісі шукати за стежкою в корчах, дивитися за свіжою землею, за сухим, зів’ялим листям дерев, рухати старі пеньки дерев, підслуховувати розмови людей і багато, багато як вишукувати в селі бандерівців. Я цю книжку забрав з собою, щоб детально все вивчити. Я проживав у своєї тьоті, бо батьки були вивезені в Сибір ще у 1940 році. 15 квітня 1947 року Олексишин прислав до мене свого сина Михайла, щоб я прийшов негайно до нього. У мене тоді були Гай і Гайдамака, які також переховувалися. У Тимка я залишив книжку, щоб передати її Чугайстирові. В кінці квітня я, Гай і Гайдамака перейшли в ліс де зробили там криївку. Ми запрошували до себе Богдана, але він відповів що буде в себе в дома переховуватися. (Головатюк Семен, кличка “Богдан”) Все це я доповів Тимку. Він сказав що 1 травня 1947 року я повинен зустрітися з більшовиками. Я погодився. 1 травня 1947 року ще раненько в село Беремяни приїхало 15 озброєних більшовиків і окружили хату Богдана. Там його зловили і по дорозі розстріляли. Через годину виїхали з села. Я тоді з Тимком пішов на поле. По дорозі тим, хто мене бачив, то казав що хочу подивитись на тьотіне жито. Неподалік жита росла висока лозина і там сиділи більшовики. Я підійшов і привітався. Олексишин сказав їм, що це його помічник по роботі. Неподалік стояла машина і там на машині лежав вбитий Богдан. Старший енкаведист сказав, що моя кличка буде “Петро” і сказав щоб я добре працював, тоді і зароблю багато грошей. Я погодився. На другий день я вивідав куди в селі звозять повстанці продукти. Все мені розказала підпільниця Оля. Вона сказала , що возять до Юрка Смука Там напевно квартирують такі повстанці: Гордій, Гонта, Професор, Провідник. На другий день я все доповів Тимку. 3 травня 1947 року в село приїхало 25 енкаведистів, перекрили всі дороги до хати Смик Юрка і знайшли криївку на дворі. Там в криївці біли вбиті Іван Тиміш, санітарка Галя і хлопця. У вечері я пішов до Тимка і сказав що квартирую в криївці з Гайом і Гайдамакою в хаті Гая. Їх можна побити. Але треба домовитися з більшовиками, щоб я звітам втік живий. Тоді Олексишин сказав що 7 травня я зустрінусь з начальником і всі деталі обговорять.

В 10 годин ранку 7 травня в напрямку села Хмелеве я зустрівся з лейтенантом РО МГБ Полунец. Я детально розказав де хата Гая. Тоді мені сказали що вони прийдуть 12 травня раненько і за 200 метрів від хати виставлять охорону. Коли ми почуємо то я повинен першим тікати наліво від хати і співати голосно пісню: “ Скакав козак через долину, через Кавказькі поля”. Якщо я буду бігти коло бійців енкаведе то вони будуть знати що то я. Вони будуть стріляти, але не в мене. Мені дали 700 крб і за попередніх повстанців і сказали що виплатять всі гроші, але пізніше.

12 травня о третій годині ранку енкаведисти вже були коло хати Гая, де ми квартирували. Ми їх почули тоді, коли вони почали прикладати драбину до нашого сховища. Я запитав Гая що нам робити. Гайдамака відповів що треба тікати . Першим кинувся Гай а за ним і Гайдамака. В цей час на дворі зчинився крик і стрілянина. Після цього і я кинувся тікати. Побачивши більшовиків, я почав голосно співати пісню: “Скакав козак через долини”. Більшовики стріляли в моєму напрямку, але кулі летіли понад моєю головою. Так мені вдалося втекти в поле. За мною так і ніхто не гнався. Стрілянини на господарстві Гая більше не було. Повернувшись через деякий час з поля я зустрів повстанця Блакитного, родом з села Хмелеви і розповів йому про сво пригоду з більшовиками і про те що моїх побратимів більшовики правдоподібно напевне вбили. Йдучи з ним по дорозі в село, я почав говорити про голод, про біду і хоч бери і здавайся більшовикам, бо вже немає як жити. При цьому я дивився на нього, який він зробив вираз лиця. Впевнившись, що з ним можна говорити, я сказав що можна переговорити з такими людьми, які б могли зробити документи. Він мені відповів, що коли схоче це робити, то зляжеться з Хмелем. Я бачив, що він зрозумів про що я розмовляю і не хоче з мною мати діла. Дальше я побоявся вести мову.

У вечері я повернувся в село і почав перед людьми оплакувати Гая і Гайдамаку і говорив чого мене не вбили замість них і що я сам буду тепер робити. Я побачив що люди в селі мені співчувають і мене не підозрюють в зраді. Я прикинув скільки вже мені грошей мають заплатити більшовики. Через декілька днів я пішов до Олексишина Тимка і що дальше робити. Він мене похвалив і сказав що я вже добре житиму, бо багато заробив грошей. А більшовики ще автомата дадуть, щоб стріляти в бандерівців. За вбитого бандерівця більше платили. 25 травня я з Тимком пішов на поле і там де домовились з енкаведистами, лежав автомат. Я мав розвідати, де переховуються ще у селі повстанці. Через декілька днів, коли я слідкував за повстанцями в селі, мене зловили бандерівці і заставили все признатися і написати”.

14 липня 1947 року Гонта

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ