14 годин під обстрілами: спогад дружини побратима про останній бій Любомира Крупи

23 березня – друга річниця пам’яті Любомира Крупи – науковця, історика, громадсько-політичного діяча та військовослужбовця ЗСУ, який загинув у бою на Харківщині у 2023 році. Його пам’ятають як патріота, який гуртував навколо себе людей, допомагав, підтримував і завжди вірив у перемогу України.

Його дружина Ірина Крупа закликала всіх вшанувати пам’ять Любомира, приєднавшись до акції: “Запостіть фото з Любомиром. Напишіть слова, що не встигли сказати при житті, або просто подякуйте”. Сьогодні друзі, колеги та близькі діляться своїми спогадами та світлинами про нього. Серед них – зворушливий спогад Ірини Головко, дружини побратима Любомира, яка розкриває трагічні події того дня та важкість втрати для кожного, хто був поруч.

“Два роки з того страшного дня…”

Ірина Головко починає свій спогад із згадок про те, як дізналася про загибель Любомира:

“Я знала, що ситуація тривалий час там важка, вони тримали дуже складні позиції, через річку, по воді в березні… жили там в окопах по тижню днів, куди ворог міг не підпускати постачання води і їжі… Важкі бої. Напруга була велика, а ти тут сидиш і нічим не можеш допомогти. Тому на 23-тє я запланувала з доньками втекти в гори, продихатись трохи. З Андрієм не було звʼязку майже добу, але я звикла, він попереджав.”

Однак доля підготувала для неї жорстокий удар:

“І от ми тільки вирулили з дому, як подзвонила Іра Крупа, чи я говорила з чоловіком, бо вона… і тут був мій перший шок: Іра прочитала про загибель чоловіка у Facebook… Важко описати, що я відчула. Любчик загинув. Прочитала у Facebook. Андрій був з ним…”

“Я вирішила, що перші два дні при любих розкладах я не зможу нічого зробити”

Ірина розповідає, як намагалася впоратися з новиною:

“Далі годинами зі мною тримали звʼязок усі, хто мав краплі інфи. Я виясняла алгоритм дій дружини, коли чоловік загинув і коли поранений. Інфи про Андрія не було ніякої. Потім дізналася, що Юрчик важкий, але живий. Я тисла на газ. Діти принишкли на задньому сидінні. Я вирішила, що перші два дні при любих розкладах я не зможу нічого зробити, тому якщо судилося з горя вити, то краще буду це робити далеко в горах, в лісі. І тисла на газ.”

Через кілька годин їй вдалося зв’язатися з чоловіком:

“За 4 години ми поселилися в кімнату, і подзвонив Андрій. Там, звісно, мене порвало: контужений, але цілий. А потім розповів про хлопців. І що має обдзвонити дружин, бо він найближчий побратим і свідок. І що він не зміг забрати Любчика… До них не допускали обстрілами евакуацію 14 годин. Вони виходили під обстрілами, поранені ішли своїм ходом, бо інакше не вийшов би ніхто.”

“Гори нагадали, що ми всі не вічні”

Ірина згадує, як вони з доньками пішли в ліс, щоб знайти в собі сили продовжувати жити:

“Ми з доньками пішли в ліс, між дерев можна було горювати, гори нагадали, що ми всі не вічні, а земля стоятиме і після нас. Але поки живі, маємо триматись міцніше.”

Вона також згадує про те, як Ірина Крупа, дружина Любомира, продовжує жити для своїх синів:

“Іринка Крупа, втративши чоловіка, живе тепер синами, старший теж на війні, молодший – художник, малює війну. Іринка, дружина Юри, прийняла бій за його життя в відновлення, зайнялась боротьбою за протезування обох рук.”

“Кожна дружина воїна несе свій хрест”

Ірина завершує свій спогад словами підтримки до дружин загиблих та поранених воїнів:

“Кожна дружина воїна несе свій хрест, про важкість якого не знає сповна ніхто. Ірина Крупа, Ірина Трохименко, обіймаю вас, дівчата”

Вічна пам’ять герою

23 березня – день, коли ми згадуємо Любомира Крупу не лише як героя, але й як людину, яка залишила глибокий слід у серцях тих, хто його знав. Його життя – приклад відданості, мужності та віри в Україну.

Обіймаємо рідних і близьких Любомира. Вічна пам’ять Герою!