Там завжди було весело, шумно, цікаво… Спогади про дитячі роки Любомира Крупи
23 березня – друга річниця пам’яті Любомира Крупи – науковця, історика, громадсько-політичного діяча та військовослужбовця ЗСУ, який загинув у бою на Харківщині 2023 року. Його пам’ятають як патріота, який гуртував навколо себе людей, допомагав, підтримував і завжди вірив у перемогу України.
Його дружина Ірина Крупа закликала вшанувати пам’ять Любомира, приєднавшись до акції: “Запостіть фото з Любомиром. Напишіть слова, що не встигли сказати при житті, або просто подякуйте”. Сьогодні друзі діляться своїми спогадами та світлинами про захисника.
Спогади Надії Олійник:
Любчик – саме так його називали усі домашні і друзі – мій друг дитинства. Мій батько був дитячим лікарем. Мав до цього дар Божий, знання і щиро любив дітей. До нього усі знайомі зверталися за порадами і проханням подивитися дитину. Так з легкої руки Ігоря Герети до тата звернувся Левко Крупа. Від того часу Ярослав Марчишин став сімейним лікарем родини Круп. Тато і дядько Левко (саме так я його називала) стали друзями, і ми почали їздити до них у Березовицю, а вони часто бували у нас. Я з Любчиком – ровесники, тому нам було цікаво разом.
Нас запрошували на святкування сімейних, новорічних, великодніх, різдвяних свят, і ми із задоволенням їздили до Круп. Там завжди було весело, шумно, цікаво, збиралося багато яскравих особистостей: письменників, акторів, мистецтвознавців, музикантів, художників, істориків та ін. Саме тут я вперше водила гаївки, бачила вертеп, співала стрілецькі пісні, відвідувала розкопки Ігоря Герети. Сім’ями ми їздили у музейний комплекс «Козацькі могили» у Берестечко, брали участь у «живому ланцюгу» у 1990 році.
Ми разом вступили у педагогічний інститут. Я – на філологічний факультет, а Любчик – на історичний. Марія Петрівна часто влаштовувала для студентів різноманітні заходи, і ми залюбки брали у них участь. Я знаю усіх його одногрупників, спілкуюся з ними. Після інституту я поїхала в Київ, Одесу. Ми рідше спілкувалися, але не випускали один одного з поля зору. Коли я повернулася в Тернопіль, то декілька разів зустрічалася з ним, спілкувалася, радилася. Востаннє бачила його уже у камуфляжній формі. Він, як завжди, був усміхнений, оптимістичний, впевнений, що усе буде добре…
Уже два роки важко повірити, що така світла, щира, сповнена сил, ідей, задумів Людина загинула. Вічна пам’ять і слава Герою! Сил рідним пережити цю втрату і робити все для того, щоб пам’ять про Героя Любомира Крупу жила, а його життя було прикладом для наслідування і виховання майбутніх поколінь українців!
