Тернополянин Віктор Федірко: шлях війни, полону та повернення додому
Вибір стати на захист України
З перших днів повномасштабного вторгнення 31-річний Віктор Федірко, підприємець, який працював на авторинку “Мотор”, вирішив стати на захист країни. Спочатку він допомагав облаштовувати барикади в рідному селі на Теребовлянщині, але невдовзі поїхав до Тернополя. Саме там він звернувся до ТЦК і невдовзі був відправлений у військову частину в Черкасах. Попри те, що раніше мав проблеми зі здоров’ям і не служив в армії, війна змінила його рішення. Після короткого навчання Віктора направили під Авдіївку.
Бої під Авдіївкою та потрапляння у полон
Перебуваючи на передовій, Віктор часто зв’язувався з рідними, розповідав, що з його позицій було видно Донецький аеропорт. Проте одного дня ситуація змінилася – ворог розпочав масований наступ, і після артилерійського обстрілу бліндаж, де перебував Віктор, обвалився. Частина побратимів загинула, деякі були поранені, а сам Віктор разом із двома військовими з Вінниччини опинився в полоні.
Очікування та боротьба з невідомістю
Коли син перестав виходити на зв’язок, мати Віктора, Марія Дубляниця, відчувала величезну тривогу. Пізніше він все ж зателефонував, повідомивши, що перебуває в полоні. Спочатку він знаходився в Оленівці, але згодом зв’язок обірвався. Родина довгий час не знала про його долю, а приблизно через рік побачила Віктора на відео, опублікованому російськими пропагандистами. Це дало надію, що він живий.
Згодом ще один звільнений полонений повідомив, що Віктора перевели до Волгоградської області. Так минали місяці невідомості та молитви.
Довгоочікуваний обмін
Після двох років і восьми місяців перебування у ворожому полоні Віктор повернувся в Україну. Марія Дубляниця дізналася про це від молодшого сина, який спочатку пошепки, а потім уже голосно вигукнув: “Мамо, нашого Віктора поміняли!” Від цих слів у жінки перехопило подих. Дзвінок із Координаційного штабу підтвердив звістку: Віктор в Україні, але потребує медичної допомоги та реабілітації.
Наслідки полону та віра у майбутнє
Стан Віктора після звільнення був тяжким. Він схуд, страждав від болю в кінцівках, а його історія перебування в полоні залишила глибокий слід. Попри це, він поступово оговтується. Його врятували молитва і Біблія, яку полонені мали одну на всіх.
Мати зізнається, що довгий час її єдиною опорою були молитви. Вона безмежно вдячна Богу за повернення сина. “Материнська молитва творить дива, а Бог нас чує. Вірте і чекайте – всі наші хлопці мають повернутися додому”, – каже Марія Дубляниця.
За інф. 20 хвилин
