У Тернополі волонтери створюють унікальні «часниківні»

Тернопіль тільки прокидається, а Оксана Колісник уже домотує чергову красуню. Вкладає у голівку зубчик часнику, заплітає косу…  Думками – поруч бійців, які зараз на передовій… Мотанка оберігатиме їх. Захищатиме від ворожих куль і біди її молитвою та любов’ю. 

Таємницею народження оберегу з подвійною силою тернополянка поділилася із журналісткою нашого сайту iternopolyanyn.

Сильні та гарні «часниківни»

Першу мотанку практична психологиня Тернопільської української гімназії ім. Івана Франка Оксана Колісник сплела чимало літ тому в Карпатах. Із духмяного сіна. Другу – коли почалася повномасштабна російсько-українська війна. Мотала спільно з дітьми переселенців. Спершу, зізнається, то було своєрідна арт-терапія. Для них і для неї. Бажання зайняти руки та думки.

«Якось тернопільська волонтерка Олена Мудра розповіла історію про бабусю, яка одному з українських воїнів дала часник у кишеню. «Він захистить тебе від куль та вогню, синку», – сказала. Підрозділ того хлопця потрапив під шквальний ворожий обстріл. Усі загинули, а він – вцілів. Кулі зрешетили одяг й каску, а шкоди не завдали, – зауважує Оксана.  – Саме Олена й запропонувала нам з’єднати два найсильніших українських обереги: мотанку та часник. У голівку кожній ляльці ми почали вкладали по зубчику часнику».

Так народилися «часниківни». На передовій їх уже понад півсотні.

«Бійці просять ще. Кажуть, таки захищають. Для них це не просто оберіг, а частинка любові, вдячності всієї нації, домашнього затишку й певності в перемозі», – зазначає.

Мотанки, що поєднають три покоління

Удень Оксана спільно з волонтерами мотає до кількох десятків «часниківн». На кожну витрачає від 15 до 30 хвилин. Усе, каже, залежить від ниток і деталей.

«Є «часниківни» з косою чи двома, у хустці чи з розпущеним волоссям, у фартушками чи вишиванці, в ошатному національному вбранні чи просто в синьо-жовтому стилі, – зазначає. – Кожен елемент – додатковий час».

Часто до творення мотанок доєднуються й пересічні тернополяни. Для них Оксана з друзями організовують майстер-класи. 

«Днями, приміром, до мотання «часниківн» для однієї з бригад ЗСУ долучилася наречена одного з бійців. Закохана власноруч для судженого сплела оберіг, – пригадує.. – А якось на майстер-клас прийшла дівчина, чия родина через бойові дії змушена була виїхати за кордон. Вона не просто навчилася мотати «часниківн», а й продовжує творити їх і передавати рідним за кордон, аби там оберігали найдорожчих».

Допоки ж «часниківни» ширяться між людями,  Оксана вже в роздумах над …створенням мотанок, які об’єднають одразу три покоління жінок. Мотати їх думає з маминих ниток та старовинної бабусиної хустки.

«І бабусі, і мами вже давно нема. Але їхня та моя енергетики поєднаються в ось цих ляльках-мотанках і нададуть їм ще більшої сили для захисту наших українських воїнів», – вірить майстриня.