Що допомогло простому хлопцю із Тернопільщини стати одним із найоригінальніших світових графіків

На лаві підсудних

1934 рік. У Чорткові уже тиждень триває судовий процес над студентами гімназії імені Шашкевича. Нещодавно до їхнього гуртожитка вкотре навідались поліцаї і під час обшуку у кімнаті знайшли агітаційні антипольські листівки. Серед восьми юних підпільників на лаві підсудних і тихий 18-річний юнак із села Пилипче – Яків Гніздовський. Студентів  звинувачують у належності до молодіжного об’єднання “Юнацтво” при Організації Українських Націоналістів. Від самого початку свою вину студент Гніздовський категорично заперечує, мовляв, листівки випадково знайшов на вулиці і сам збирався віднести їх у поліцію. І замість того, щоб уважно слухати хід справи, хлопець  уже вкотре щось ретельно занотовує у блокнот. Нарешті суддя не витримує і просить підсудного показати свої записи. Яким же було його здивування, коли він побачив на аркушах портрети себе, прокурора, адвоката, присяжних та свідків. За час судових засідань таких зарисовок назбиралося на цілих три записники.  Та вершителі Феміди звертають увагу не так на малярський хист хлопця, як на те, що так спокійно і врівноважено під час власного ж процесу  може малювати тільки невинна людина! Цей психологічний момент у парі з блискучим адвокатським захистом врешті бере гору. Суддя робить висновок, що студент Гніздовський від політики справді далекий. Тож підозри із хлопця знімають, проте гімназію він змушений покинути.

– Ті малюнки, які Яків Гніздовський  малював на суді,  не збереглися. Відомо, що він подарував їх своєму адвокатові Володимирові Електоровичу. Та сліду цих робіт після того донині  ніхто не знайшов – ні в гімназії, ні в жодних архівах, – розповідає директор музею Якова Гніздовського у рідному селі Пилипче Іван Пенькало. –  Ймовірно,  після арешту Електоровича у 1939 році його помешкання пограбували  і ці блокноти зникли.

Стипендія від Шептицького

1937 року на прилавках львівських магазинів – нові пакунки з ячмінно-цикорієвою кавою “Пражіль” і “Луна”. Саме зображення на них –  чи не перша публічна “презентація” у Львові таланту молодого художника, який рекламою для кавової фабрики намагається заробити на життя. Закиданий зранку до ночі такими підробітками у Якова ледь вистачає часу на навчання. Восьмий клас він закінчив вже як учень Львівської  духовної семінарії, а завершив освіту  –  у  промислово-мистецькій школі. Завдяки підробіткам Гніздовському випадає і доленосна зустріч. Бо, крім рекламної графіки, юнак ще й підпрацьовує молодшим карикатуристом  у знаменитого  метра сатиричної графіки Едварда Козака та створює  рисунки для журналу “Комар” та щоденної газети “Новий час”. 

“Він мав тонке чуття гумору, – правда, більше у рисунках, ніж у житті”, – згадуватиме про Якова його знайомий Василь Самохвал.  Саме за протекцією Едварда Козака і Леопольда Левицького, Гніздовський дістає персональну стипендію від Митрополита Андрея Шептицького. І вирушає у Європу – навчатися у  Варшавській мистецькій академії, навіть не підозрюючи, що на рідну землю більше не вернеться.

Жінка за столиком навпроти

1950 рік. Літнього недільного полудня у ресторані міста Сент-Пол, Міннесота,   дизайнер видавництва Brown & Bigelow Яків Гніздовський очікує на своє замовлення. Це його перша постійна і добре оплачувана робота після тривалих поневірянь. Втім, доволі нудне  ремесло чоловікові геть не до душі. Занурений у роздуми,  Яків помічає, як із рук  жінки за сусіднім столиком падає папірець. Він галантно намагається допомогти. Перекинувшись кількома словами, дізнається, що незнайомка – також дизайнер, а підібраний аркуш – формуляр  учасника виставки графіки, яка запланована у місцевому мистецькому інституті. Жінка знаходить у сумочці ще один екземпляр і радо віддає несподіваному співрозмовнику. Цей момент кардинально змінює життя Якова. 

“Чомусь вона виповнювала цей формуляр у ресторані, і то в неділю, коли я там був, і чомусь на столику, що був близько мого. Чомусь його підняв я, а не хтось інший”, – напише у своїх спогадах Гніздовський. Так зовсім неочікувано для нього самого два дереворитиопиняться на виставці, про яку він ще кілька днів тому нічого не знав. Гравюра “Ліс” здобуде одну із нагород. Про його картини напишуть газети і покажуть по телебаченні, а  це справжня фантастика для чужинця, який щойно прибув до Америки! Варшавську академію Яків Гніздовський  так і не закінчив через початок війни, але  мистецьку освіту таки здобув у Загребі.

– Перед вступом у Загреб  він відвідав Рим, у якому завжди мріяв жити. – розповідає його племінник, тезка і також художник із Чернівців Яків Гніздовський. –  Та Рим  йому страшенно не сподобався!  Коли я читав дядькові рукописи, то мене це дуже здивувало: у нашому глухому селі  не було навіть світла,  а йому Рим не сподобався! Можна судити, який в нього був характер.

Натурники за горішки

Із крамниці у нижній дільниці східного Нью-Йорка Яків Гніздовський, як завжди, виходить не з порожніми руками. Із традиційних покупок – кілька старих мішків за кілька центів.  Удома відразу їх пере, натягає на підрамники, ґрунтує та починає малювати. Восени 1950-го Гніздовський  вирішує  стати незалежним митцем і займатися лише творчістю. Однак у Нью-Йорку газетні вирізки про його недавні успіхи нікого не цікавлять. Тут увесь його ресурс – це лише велике бажання і маленькі заощадження із покинутої роботи. Усе це йде на щоденні пошуки власного художнього стилю: “Малював пейзаж, яким не захоплювався, натюрморт, від якого нічого не очікував, змушував себе до різних “стилів”, в які не вірив, випробував також різну техніку”. У холодному помешканні удень Яків експериментує фарбами, а ввечері береться до дереворитів. Замість мольберта він використовує малярну драбину, куди прилаштовує холст. Щоб не купувати нове  полотно та підрамники, малює на тих самих картинах інші. Іноді так часто перемальовує, що від багатьох шарів фарби полотно робиться  важке, наче оливо.

– На початку 1950-х років Яків Гніздовський працював над оформленням інтер’єрів двох українських храмів. За одну з робіт  заробив 2 тисячі доларів і за ці гроші полетів в Париж на два роки, – розповідає про маловідомий факт із життя митця племінник Яків Гніздовський.  – У Франції дядько  познайомився зі своєю дружиною Стефанією, донькою українських емігрантів, яка шила сукні у фірмі Крістіан Діор.  Він влаштував у Парижі  дві виставки. “Французів не проб’єш, сказала Стефанія. – Це народ особливий”. Тож дядько з дружиною повернувся у США. Він попереджав Стефанію, що, можливо, не буде здатний її забезпечувати. Коли дружина побачила той коридор із синьою облущеною фарбою, без опалення, то почала плакати. Вона вже якось  збиралася назад тікати, але в критичний момент вони раз – і, як в казці, розбагатіли.

Чи не щодня Гніздовський ходить у ботанічний сад, вдивляючись в унікальні рослини. Його вже навіть тут упізнають і, можливо, подумки вважають диваком. Та художник виношує особливий задум: він зарисовує листки й квіти з найменшими деталями. Рослини виявляються ідеальними моделями, а тварини позують за жменю горішків.

– Гніздовському спочатку здавалося, що натурника у мільйонному місті, яким був Нью-Йорк, можна знайти без проблем, – говорить Іван Пенькало. –  Але одного разу у Бронксі, одному з районів Нью-Йорка, він підійшов до чоловіка, до якого він місяць придивлявся і навіть почав з ним вітатися. Та коли він попросив, щоб той  йому позував, чоловік категорично відмовився і ще й накричав. Тоді Гніздовський зрозумів, що  у цьому світі людина живе сама в собі і не хоче, щоб у її внутрішній світ втручалися.  І тоді  він пішов на флористику і фауністику.

Зокрема, у Бронкському зоопарку  він зустрічає вівцю, яка й стає тією самою зірковою  героїнею, яка прославить Гніздовського на увесь світ. Цю гравюру помічає та купує  знаменита англійська галерея – увесь тираж і дошку. На ці гроші сім’я купує свій перший будинок, а Яків нарешті має можливість працювати у власній майстерні.

• 

Подарунок президентові

До будинку Гніздовських під’їздить розкішний лімузин. Із нього виходить шофер та подає руку літній дамі. Заможна американка розповідає, що на одній із виставок вона побачила на картинах своє  прізвище, бо вона  також у дівоцтві – Гніздовська! Хоч, як виявилось,  із художником у них немає ні спільних родичів, ані знайомих, жінка заявляє, що хоче купити усі картини із виставки. Втім такий випадковий збіг – хіба виняток. Яків Гніздовський поступово звикає, що його графіку саме через художню цінність хочуть придбати  найавторитетніші персони Америки. Його “Соняшник” та “Зимовий пейзаж” купує Жаклін Кеннеді та дарує своєму чоловікові президентові. Ці гравюри прикрашатиме овальний кабінет Кеннеді увесь час, поки він керуватиме США.  Роботи художника –  у приватних колекціях Нельсона Рокфеллера, фундації Вудварда, Конгресовій бібліотеці, Бостонському та Філадельфійському музеях. А восени 1975-го  персональну виставку Гніздовського в Токіо відвідує син японського імператора Хірохіто, усі роботи викуповує найбільша місцева галерея “Йосейдо”. Сам художник  більше не перебивається вживаними мішками із дешевих магазинів, а працює із  найякіснішими матеріалами. Після тривалих пошуків він нарешті знаходить себе і остаточно зупиняється на деревориті.

– Дерево йому привозили аж зі Швейцарії, – додає Іван Пенькало. – Грушку він дуже любив, бо найкраще йому вдавалося саме на цьому матеріалі. На дереві різцями він це все вирізував, потім покривав кожен штришок. Він був терплячий. І навіть казали, що фотографії не могли усіх тих відтінків відбити, що він міг своїми штрижками, чорними лініями  так передати ледь не характер того сплячого кота чи корови.

Містична світлина

На одному із фото 30-х років Яків Гніздовський – із групою семінаристів біля могили Івана Франка на Личаківському цвинтарі. Здавалося б, нічого дивного. Однак юний художник дивиться саме у той бік, де через десятки років буде і його могила. Попри те, що Яків Гніздовський отримав американське громадянство, він завжди називав себе українцем, із задоволенням малював листівки до Різдва та Великодня, створював марки для українського пласту та заповідав обов’язково поховати його у Львові.

Джерело