Тернополянин поділився враженнями про фронтове життя

Поступово до Тернопільського державного медичного університету імені І.Горбачевського повертаються працівники, які були мобілізовані для служби в зоні АТО. Серед них оператор відділу апаратного та програмного забезпечення Ігор Форисюк. Він поділився своїми враженнями про фронтове життя.

«У мене було дві ротації в зону бойових дій. Спершу пробули на фронті три місяці. Вдруге нас відправили туди наприкінці цієї зими, звідки ми були вже влітку демобілізовані. Перебував я під Дебальцевим (Троїцьке, Зайцево, Світлодарськ і т.д.).

форисюк

Відразу після мобілізації ми приїхали на Рівненський полігон, де нам на вибір запропонували декілька військово-облікових спеціальностей. Потім упродовж трьох тижнів пройшли навчання відповідно до обраної спеціальності. Після цього нас розподілили на місце служби. Я потрапив до 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь», який тоді базувався в Луганській області.

Звичайно, що було незвично і страшно. Про те, що війна йде на твоїй землі починаєш розуміти тоді, коли бачиш розвалені хати, сліди від куль, ями від вибухів. В цьому разі чітко усвідомлюєш, що жарти скінчилися. На місці служби кожному з нас визначили ті обов’язки, виконання яких могло принести якомога більше користі», – розповів Ігор Форисюк.

Хлопець зазначив, що забезпечені вони були фактично усім – від озброєння до засобів захисту.

Перший обстріл пам’ятає дуже добре. Тоді пропало світло і йому довелося разом з досвідченими вояками, які пройшли Дебальцево, виносити генератор на двір і підключати живлення. Незважаючи на обстріл і страх, з завданням справилися.

На запитання про те, яким чином змінився його світогляд, Ігор Форисюк відповідає, що «після перебування на фронті всі попередні проблеми в мирному житті тепер сприймаю як дріб’язкові. Часом здається, що постарів в душі. На фронті дуже загострюється відчуття цінності життя і здоров’я, бо ти щомиті ризикуєш».

Ігор Форисюк також відзначив дбайливе ставлення керівництва батальйону до кожного солдата. За його словами, командири, насамперед, турбувалися про особовий склад, берегли кожного бійця.

«Вони хвилювалися за нас і максимально допомагали нам. На початках бойових дій це був батальйон добровольців, який тепер входить до складу ЗСУ. Значну його частину становили учасники Революції гідності, які першими поїхали на Схід боронити країну, які пройшли Дебальцево. Відповідно і командирський склад пройшов всі ці випробування, виходив з Дебальцевського котла, тому прекрасно розуміє специфіку бойових дій і важливість збереження життя солдат», – додав Ігор.

Він відзначив те, що для бійців важливою є моральна підтримка з боку рідних і друзів. Це додає бойового духу.

«Хоч повернувся нещодавно, але не раз ловлю себе на думці, що сумую за побратимами. Справа в тому, що ти опиняєшся в такій ситуації, що мусиш довіряти брату по зброї, а він тобі. Там загострене відчуття підтримки і довіри, бо від цього залежить твоє життя. На фронті я відчув, якими є справжні людські стосунки. Ми і в мирному житті можемо бути такими ж, тільки треба захотіти», – поділився враженнями Ігор Форисюк.

На роботі хлопець відразу увійшов у робочий процес. Уже встиг поспілкуватися зі своїм співробітником інженером Андрієм Галаваном, який також щойно демобілізувався. Як жартує хлопець, уже встигли розповісти один одному солдатські байки.

«Поки особливо не планую життя, але однозначно хочу створити сім’ю. Окрім того, зараз на фронті відбувається загострення і в випадку ескалації військових дій всі резервісти знову будуть мобілізовані. На жаль, ми зв’язані Мінськими домовленостями і не можемо дати сильнішу відповідь. Звичайно, коли стає дуже нестерпно, то є відповідь, але це не те, чого б хотілося. Якщо я знову буду потрібний для захисту України, то виконаю свій обов’язок, а зараз просто поступово звикаю до мирного життя», – підсумував Ігор.