Тетяна Дяківнич із Тернопілля “малює” ікони ниткою

Тетяна Дяківнич із Скали-Подільської Борщівського району ніколи й не думала, що полотно, голки і нитки стануть постійними супутниками її життя. Але жіноча мудрість, вроджений смак і постійна самоосвіта зробили свою велику справу. Тож нині за її плечима – участь у багатьох виставках, широке коло шанувальників і сотні взорів, які лягають на полотно, створюючи вишивані шедеври.

Джерело натхнення
– Перші хрестики, які я вишила у школі, не стали для мене душевним захопленням, я просто виконувала чергове завдання вчителя, – розповідає пані Тетяна. – Більше любила в’язати гачком, цікавилася живописом. Можливо, тому, що дуже гарно малював мій тато. А ще він красиво різьбив по дереву. А от мій прадід був талановитим іконописцем. У нашій місцевій церкві і досі зберігаються його ікони та іконостас, який він виготовив своїми руками. Мені ж у спадок прадід передав книгу «Мадонни Рафаеля». Я завжди мріяла намалювати ікону, та не наважувалася відтворити риси обличчя святих. Тож коли у мені прокинулася вишивальниця, я почала «малювати» ікони, але замість пензля взяла до рук голку з ниткою. Це було на початку дев’яностих. Саме тоді відроджувалася вишивка як вид мистецтва. У Тернополі один за одним з’являлися магазини зі схемами вишивок. Мабуть, у той час не одна жінка відкрила у собі мисткиню. Саме тоді я познайомилася з нині відомою майстринею художньої вишивки, тернополянкою Любов Онисько. Вона не просто допомагала мені робити перші кроки вишивальниці, а стала для мене другом і надійним партнером у наших спільних мистецьких проектах.

Об’єднала душі і серця
Коли Тетяна Дяківнич залишила Тернопіль і повернулася на свою малу батьківщину, вирішила згуртувати довкола себе талановитих вишивальниць. Однак перша спроба не була успішною. Та згодом пані Тетяна все ж створила громадську організацію «Гільдія народних умільців «Перлина». Підґрунтям для цього стала акція єднання «Україна моя вишивана», в рамках якої вишивали карту України.
– Офіційний старт цього масштабного проекту відбувся позаторік у селі Гуків Хмельницької області на фестивалі, приуроченому 110-й річниці з дня народження Романа Шухевича, – розповідає Тетяна Дяківнич. – Цю працю ми присвятили Богу та Україні. Карта стала молитовним полем єднання. За допомогою голки та нитки, хрестик за хрестиком ми об’єднували серця українців. Кожна область має своєрідний колір в стилі барвистого віночка. Оскільки акція стартувала у Борщівському районі, то з обох сторін карта вишита борщівським орнаментом. Також на полотні зображений голуб як символ миру.
Першим маршрутом карти був «Львів-Тернопіль». Звідти полотно розміром три на півтора метри помандрувало у сто десять міст України. Також карту вишивали паломники і духовенство під час Всеукраїнської прощі у Зарваниці, депутати і міністри у Верховній Раді. Побувала карта і в Латвії. Загалом в акції взяли участь сім тисяч людей, а на полотно лягло 674 тисячі хрестиків.

Найдовший маршрут
Готову вишиту карту презентували торішнього вересня на 11-ому всеукраїнському фольклорно-мистецькому фестивалі «Борщівська вишиванка». Тоді ж і встановили рекорд України в номінації «Найдовший маршрут вишитої карти України», довжина якого 16983 км.
Нині, за словами майстра художньої вишивки Тетяни Дяківнич, триває другий етап акції – уже вишита карта тим самим маршрутом знову мандрує Україною. Завдяки волонтерам гільдії «Перлина» та капеланам композиція відвідує наших бійців на Сході. Крім того, «Перлина» нещодавно зініціювала ще одну акцію єднання в молитві «Дай сили вистояти, протистояти ворогам та здобути перемогу, Архистратиг Михаїл». Майстрині зі Скали-Подільської, Тернополя, Збаража і Львова виготовили для наших захисників півсотні «Ангелів перемоги». Обереги створили із зелених ниток та камуфляжної тканини.
Тим часом Тетяна Дяківнич разом із своїми майстрами-однодумцями готується до втілення нового благодійного проекту – «Мистецтво зцілює рани». А кожну вільну хвилину вона присвячує вишиванню. Майже чверть віку минуло з того часу, як це мистецтво заполонило її душу. Нині майстриня вже й не може злічити, скільки вишитих нею дивоторів розлетілося по світу. Вона безмежно любить свою справу і оце велике бажання творити й сформувало в ній не просто високопрофесійного майстра, а й справжнього творця і художника.
Марія БЕЗКОРОВАЙНА

Газета “Сільський господар плюс”