Як поєднувати захоплення, волонтерство та турботу про дітей: історія патронатної виховательки з Тернопільщини
«Якщо відчуваєш, що вдома і в серці є місце для дитини, тоді точно варто подумати про патронатне виховання. Особливо, якщо маєш цей поклик давно».
Так про послугу патронату над дитиною говорить Марія з Тернопільщини — молода жінка, яка протягом останніх трьох років дала прихисток семи підліткам, а тепер доглядає 2-місячну дівчинку. Вона стала патронатною вихователькою у 2022 році, за тиждень до повномасштабного вторгнення. Собі у помічниці взяла маму Уляну.
Марія — нетипова патронатна вихователька. Незаміжня і не має власних дітей, на відміну від більшості тих, хто зважується стати тимчасовою опорою для хлопчиків і дівчаток у складних життєвих обставинах. Однак жінка чітко усвідомлює цінність сім’ї для кожного й кожної й робить усе можливе, щоб зменшити кількість дітей, які після вилучення з родини потраплять до інтернату.
Вона вміло поєднує виховання дітей з різноманітними інтересами та волонтерством. Як Марія популяризує патронат у своєму оточенні та чому досі зберігає конспекти з навчання — читайте далі.
«Уявила, що до неї там ніхто не підходить, — і погодилася миттєво»
У своїх соцмережах Марія називає себе амбасадоркою села — живе у Вишнівецькій ТГ Кременецького району. Захоплюється вирощуванням рослин, варить свічки з натуральних матеріалів і крафтові сири. Активно волонтерить.
Перший вихованець у домі Марії з’явився влітку 2022 року. Відтоді вона «спеціалізувалася» на підлітках. Погоджується, що з ними буває непросто, але частіше — комфортно. За той короткий час, що діти перебували у патронатної виховательки, вони разом переживали втрати, відчай, дорослішання, подорожували й підтягували навчання.
Патронатне виховання — це тимчасове влаштування дітей, які не можуть перебувати у рідній сім’ї. На кілька місяців вони знаходять турботу і підтримку в родині патронатного вихователя, поки біологічні батьки вирішують складні життєві обставини або триває пошук для дитини нової сім’ї – прийомної, усиновлювачів чи опікунів.
«Дітям, які потрапляють до мене, важче, адже я перебуваю у звичному середовищі, а для них усе нове. Кожен випадок унікальний. Для мене найкраще — коли діти повертаються додому або потрапляють у нові сім’ї», — розповідає Марія.
Нині ж вона доглядає немовля. Говорить, що приймати таку крихітку після підлітків взагалі не боялася — бажання допомогти було сильнішим.
«Зателефонували зі Служби у справах дітей і сказали, що вона зараз у лікарні. Я уявила, що маленька дитина лежить там, плаче, і до неї ніхто не підходить. Тому миттєво погодилася на патронат», — згадує Марія.
Свої відчуття після влаштування дівчинки вона описує так: «Ніби мені дали в руки діамант, який маю берегти».
Про досвід життя з вихованцями жінка активно розповідає у соцмережах. Пояснює своїй аудиторії всі деталі такої сімейної форми виховання як патронат над дитиною: «То не моя дитина, у неї є батьки, до яких дівчинка повернеться, коли вони подолають життєві обставини».
Самій Марії усвідомити всі тонкощі патронатного виховання допомогло навчання. Його проходять усі, хто вирішив прийняти у свою родину дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах.
«Вважаю, що це навчання взагалі обов’язкове для кожної людини, яка хоче побудувати здорову сім’ю. Особисто я мала певні питання щодо прив’язаності до дітей. Під час навчання усвідомила, що після перебування у мене дитина потрапить туди, де їй буде на 100% добре. То чому б не відпустити», — розповідає жінка.
Вона зазначає, що на навчанні не змальовують ідеальну картинку, а показують усі ситуації, які можуть виникнути під час влаштування дітей. Пояснюють, що непорозуміння з вихованцями будуть, але з усім можна впоратися. Це дає змогу максимально підготуватися.
«Зберігаю всі конспекти. Якщо виникають ситуації, коли не знаю, що робити, то підглядаю, чого нас там вчили. Та і загалом наодинці зі своїми завданнями не залишаюся — допомагає міждисциплінарна команда (МДК) з громади. До неї входять фахівці служби у справах дітей, соцпрацівники, лікарі, педагоги та у разі потреби — інші спеціалісти. У них завжди можна попросити поради і підтримки», — розповідає вихователька.
Темою патронату вона вже надихнула і зацікавила багатьох зі свого оточення. Популяризувати цю форму сімейного виховання Марії допомагають, зокрема, і соцмережі.
Тож прийняти дитину — не означає поставити на паузу власне життя. Підтримувати тих, хто залишився без батьківської опіки, донатити, мати свою справу — все можливо, коли не боїшся брати відповідальність, прагнеш дарувати любов і розвиватися, переконана Марія.
Своєю історією вона поділилася під час заходів із циклу «Жива книга: відверті історії турботи про дітей» у Тернополі та Києві. Вони проходили восени 2024 року у межах загальнонаціонального проєкту «Родина для кожної дитини: розвиток сімейного патронату».
Як стати патронатним вихователем?
- Звернутися до служби у справах дітей своєї територіальної громади.
- Подати заяву про намір стати патронатним вихователем та необхідні документи.
- Пройти співбесіду та отримати направлення на навчання.
- За результатами навчання отримати рекомендацію про можливість надання послуги патронату.
- Укласти договір з органом опіки та піклування.
Наразі на Тернопільщині є 8 сімей патронатних вихователів, ще 2 кандидати готуються розпочати навчання. Загалом в Україні станом на кінець січня 2025 року працюють вже 466 патронатних вихователів, які разом із помічниками надають підтримку і турботу 957 дітям.
Проєкт «Родина для кожної дитини: розвиток сімейного патронату» виконується спільно ЮНІСЕФ, Партнерством «Кожній дитині», Міністерством соціальної політики України, Національною соціальною сервісною службою України, Координаційним центром з розвитку сімейного виховання та догляду дітей, за фінансової підтримки Представництва ЄС в Україні та Австрійської Агенції Розвитку (ADA).
