Йдуть роки, а популярні ракурси у Тернополі не змінюються. Дослідження Олександра Столярова (фото)

Йдуть роки, поволі проповзають століття змінюється світ і покоління, а, можливо, комусь незрозуміле, бажання людей залишити для майбутніх поколінь вид окремих куточків нашого міста лишається незмінним. Мало того, що вони їх постійно фотографують, та ще й знімають, не особливо включаючи фантазію, чомусь частенько (у нашому випадку це добре) практично з одних ракурсів. Може, для них це було б несподіванкою, але для нас дуже важливо і цікаво порівняти та спостерігати, як місцина змінюється з плином часу під впливом бурхливих історичних подій. 

Дякуючи численним і невідомим авторам, надаю підбірку світлин видом на південь вулиці і площі Міцкевича, у 1917 р. короткочасно – вул. Шевченка, потім знов Міцкевича, Дойчештрассе, Сталіна, бульвар Карла Маркса, і знов Шевченка тепер вже бульвар Здогадатись у який час і при якій владі як називалась вулиця не тяжко. Не впевнений, що мені вдалось без помилок точно встановити час знімання, але по не дуже явним ознакам намагався розмістити їх у хронологічному порядку.

Першим і другим поставив фото без костелу (1895-1902 р.р.), але Міцкевич скульптора Дікаса (1895 р.) вже встановлений (ф.1,ф.2),

третім знимком зафіксований момент 1902-1904 р.р. побудови Парафіяльного костелу (ф.3), з четвертого по шостий знимки – період протікання першої світової війни з 1914 по 1917 р.р., сьоме фото – фіксує час відсутності пам’ятника Міцкевичу Дікаса (з 1917 по 1939 р.р.), знесеного Січовими Стрільцями під час Чортківської офензиви 1917 р., восьме – коли перша світова закінчилась, і поляки встановили у 1939 р. новий пам’ятник Міцкевичу роботи скульптора Гловінського, і вже будується і готель Полонія, дев’яте і десяте фото зроблені у період німецької окупації 1941-1944 р (ф.9,ф.10).

Тут вже до фіксування фактів історії нашого нинішнього бульвару Шевченка долучився фронтовий художник В.М.Макаров, який спочатку в ході боїв навесні 1944 р. зробив ескіз (ф.11),

а після закінчення війни створив велике художнє полотно (ф.12).

Фото (ф.13,ф.14) надають яскраву картину повної руйнації радянськими військами західної частини вулиці, по якій при визволенні міста у 1944 р. проходила лінія фронту.

На останок декілька фото радянського періоду шести десятих років вже відбудованого куточка міста дарують нам тернополяни (ф.15-ф.17).

Одні споруди просто міняють свій зовнішній вигляд, інші зникають зовсім і на їх місті виростають нові. Цей неспинний процес продовжується у наш час, буде він продовжуватись і надалі. З радянських часів до сьогодні також були зміни. Світлин сучасності не приводжу – кожен, хто схоче, може реально їх побачити.

Можна ще зрозуміти якось руйнування під час воєн, та процес знищення старовини чомусь продовжується і у мирний час. Страшенно жаль підірваної у 1954-1955 роках без всякої потреби величної прикраси міста – Парафіяльного костелу. Різні автори не раз вже писали про бережне відношення до давніх споруд, що ще дивом лишилася у нашому місті. Писалось багато і про створення заповідної зони – Старий Тарнопіль у центрі міста з винесенням основних адміністративних органів за її межі. Та жодної реакції влади на ці доречні на мою думку пропозиції не відчувається. А жаль!

Олександр Столяров