Тернопільський суд не дозволив мамі забрати дитину в Росію і залишив її з батьком

ВС/КЦС: Суд визначив місце проживання малолітнього сина з батьком, виходячи, зокрема, зі ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, та факту виїзду матері дитини за кордон.

Фабула судового акта: В цій справі суди визначили місце проживання малолітнього сина з батьком, задовольнивши первісний позов і відмовивши в задоволенні зустрічного позову матері дитини.

При цьому суди встановили, що після того, як мати дитини у листопаді 2015 року виїхала за межі України до Російської Федерації та тривалий час не виконує свої батьківські обов’язки щодо дитини, не намагається зустрітись із сином, малолітня дитина постійно проживає з батьком, який повністю здійснює опіку над дитиною, доглядає сина, утримує його, піклується його здоров’ям, навчанням.Крім того, мати дитини не надала належних та допустимих доказів про умови проживання в які вона бажає забрати дитину, а також розмір доходів і пояснень, яким чином вона зможе забезпечити належний рівень проживання дитини. Батько ж дитини має постійне місце роботи, стабільний заробіток, позитивно характеризується за місце роботи, обставин, які б свідчили про те, що визначення місця проживання дитини з батьком може зашкодити інтересам дитини, судами не встановлено.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду погодився з такими висновками, в тому числі і з рішенням апеляційного суду, який відмовив матері дитини в частині задоволення зустрічних позовних вимог про наданняїй можливость спілкуватися з дитиною за допомогою телефонного зв’язку та скайп-зв’язку.

Адже при вирішенні питання про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною шляхом зобов’язання батька дитини надати її матері можливість спілкуватися з дитиною за допомогою телефонного зв’язку та скайп-зв’язку, слід враховувати наявність доказів про існування перешкод у спілкуванні з дитиною та факту відповідних звернень одного з батьків до органу опіки та піклування Служби у справах дітей. Між тим, як встановив суд, такі докази відсутні.

Верховний Суд зауважив, що тлумачення ч. 1  ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов’язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).