“Артполе-2011” – царство хіппі та мистецтва (фото)

Тернополяни слухали спів овець під час саундчеків етно-гуртів, святкували неформальні заручини на плоті «Боброва хата», спали під музику «Перкалаби» та навіть святкували день народження на дев’ятому міжнародному фестивалі «Артполе-2011”12-16 липня.

Цьогоріч, дітище Шешорів – «Артполе» локалізувалося в мальовничому каньйоні Івано-франківської частини Дністра. Село Уніж, котре, власне, люб’язно “взяло під крильце” всю цю чималу кількість неформального люду, вдало ховалося за мальовничими полями соняшника. Фестивальна територія була обгороджена синьо-жовтим дерев’яним парканчиком і мала лише кілька входів: головний, службовий, вхід з наметового містечка коло сцени, та вхід через сади. Загалом же, основні інфраструктурні споруди та “ятки” базувалися всередині фестивального поля. Бари, майстерні, торгові точки, кінозал, туалети, душові та кухня розмістилися в розвалинах колишніх колгоспних будівель. Графітчики яскраво розмалювали залишки стін і це додавало неабиякої творчої атмосфери та антуражу цьому, і без того мистецькому фестивалю «Артполе-2011» .

Лише «житлова площа» для відвідувачів розмістилася в яблуневому садку, котрий особисто я назвала би садищем. Оскільки ні кінця ні краю цим плодовим деревам я помітити не могла. Йдеш, йдеш попри Дністер, а яблуні все не закінчуються. Як, власне, і намети. Жили тут, як парами, так і цілими родинами. Тому й діточок по територіх фестивалю «Артполе-2011» бігало немало. А тих, хто ще не вмів бігати возили у візочках, або носили у слінгах. Хоча, на диво для мене, слінгомам я помітила надзвичайно мало. Аж дві. Одна з маленькою ляльою в слінгу-шарфі. Інша – з більшеньким, десь семимісячним дитям в ергорюкзаку.

Весь бізнес – серед напіврозвалених стін

Харчування на «Артполі» було централізоване – на пагорбі перед сценою була кухня та кілька барів. А бажаючі готувати в казанках робили це біля своїх наметів. Цікавим виявилося те, що ціни в барах різнилися. Наприклад, популярний в спеку алкогольний напій – мохіто, коштував в одному з барів 25 грн за півлітрову пластикову склянку, а в іншому – 36 грн за 200 грамовий пластиковий стаканчик. Ось вам і бізнес. Складники ж напоїв були ті самі: лимон, лайм, м’ята, «Спрайт», горілка, лід… До речі, стосовно алкоголю… так як стиль музики і ідеологія фесту була специфічною, з етнічним напрямком, шо трохи різниться з іншими фестивалями, то й відповідно, глядацька аудиторія тут була не підліткової вікової категорії. Думаю, в середньому вік відвідувачів мав би скласти десь 33 роки. Оскільки були тут, як підлітки-хіппі, так і вже старші, бородаті, кольорові дядьки в стилі славнозвісного дядька Метелика.

Що ще різало вуха – надзвичайно мала кількість україномовних гостей. Дуже багато було поляків та російськомовного люду.  А навіть ті, хто розмовляв українською (було чутно), робили це з доволі таки столичним акцентом, ставлячи твердим звук «ч», та вживаючи суто літературні слова. Незвичною була і невелика кількість народу у вишиванках. Але так як фестиваль «Артполе-2011» є міжнародним, то це зрозуміти можна.

Тут навіть вівці з тонким слухом

Група тернополян, з котрою фестивалилася і я, вирішили отаборитися недалечко від дерев’яного загону з вівцями, конями, телятами та свинями. Спочатку ми навіть не надто підозрювали про наявність збоку такої кількості сусідів. Але коли розпочалися перші саунд-чеки гуртів і ми намагалися відгадувати, хто ж саме зараз визвучує свої музичні інструменти, то почули ритмічне мекання та бекання в такт музиці. Саме тоді в нас народилася ідея запропонувати комусь з етно-гуртів взяти в склад групи ще й кілька овечок, для повного епатажу та подивування публіки.

До речі,  особисто мене гурти «не заперли». Не моя така музика. Надто вже вона спокійна і малодрайвова. Хоча, може все було б і активніше, якби концерти починалися не о 20.00, а бодай на дві годинки раніше. Бо до виступу хедлайнерів багато хто з присутніх під сценою, незважаючи на гучний та потужний звук, просто напросто… спали. Хоча, на то вони і хедлайнери, щоб навіть сонних піднімати на ноги. Власне, близько другої ночі, площа перед сценою була схожа на величезний танцюючий, підстрибуючий та бігаючий розритий мурашник.

Тернополяни святкували заручини і день народження

Мало того, що сам міжнародний фестиваль «Артполе-2011» став святом для шанувальників фестивального руху в Україні, так тим тернополянам і без того знайдеться шо святкувати. Так, 15 липня відбулися неформальні заручини тернополян на плоті «Боброва хата». А 16 липня до звуків у просторі «Артполя-2011» додалися мелодії телефона у найкреативнішого фотографа з Тернополя – Леоніда Тіта. Його безперестанку цього дня вітали друзі та знайомі. Ще б пак. Саме цього дня він народився енну кількість років тому. І саме цього року святкував з друзями свій «деньчик» на фестивалі «Артполе-2011». Wild Marmalade з Австралії, ДахаБраха та Перкалаба цього вечора грали, мабуть саме для Льоні. Редакція інтернет-видання «Погляд», користуючись нагодою, ще раз приєднується до привітань.

Тернопільський гурт став сюрпризом для гостей фестивалю “Артполе-2011”

Не обійшлося на фестивалі і без зміни програми. Так, в п’ятницю, 15 липня, фестивальний день відкривав тернопільський гурт “Ті, щопадають вгору”, хоча раніше в програмі його не було заявлено. Це стало приємною несподіванкою для мене особисто. Очам своїм не повірила, коли випадково лицем в лице стикнулася з солісткою гурту Ольгою Чірковою прямо біля входу на фестивальну територію. На мою подивовану реакцію Оля відповіла, шо йдуть на саунд-чек, бо матимуть виступ на фестивалі “Артполе-2011”. Згодом вона ж і прокоментувала такий поворот подій:

– Кілька років тому Павло Нечитайло (лідер гурту “Пропала грамота”) написав для нас двох пісню “Коники” – розповідає Ольга Чіркова. – По інтернету ми її приблизно зробили, але разом заспівати вживу все ніяк не вдавалося. От, видно, прийшов той час, і Павло запросив мене вийти з його гуртом “Пропала грамота” в четвер, 14 липня, на сцену фестивалю “Артполе-2011”. А вже, оскільки ми всі були там присутні, то не без Павлової допомоги і “Ті, що падають вгору” отримали запрошення до виступу на сцену-гніздо. Користуючись нагодою хочемо висловити свою щиру подяку Павлові Нечитайлу за таке клопотання і підтримку.
Ольга поділилася враженнями про “Артполе-2011”:

– Фестиваль, звичайно дуже масштабний… мені сподобалось. Та і взагалі як може не сподобатись, адже неподалік село мого чоловіка, тому ми були на “Артполі” від четверга: вночі їздили в село, а вдень тусили в Уніжі.

Не скажу, що очікувала від фестивалю “Артполе-2011” чогось набагато більшого, але отримала величезну купу різноманітних вражень, набралася натхнення. А ще, зрозуміла, що я дуже люблю свій колектив, і що мені дуже пощастило співати в колі таких класних людей.

Приємні спогади залишилися у мене і після якісного звуку на сцені, і після позитивного сприйняття наших виступів публікою. Все це дало неабиякий заряд для активної праці в подальшому. Крім того, я вперше побачила дівчат з гурту “ДахаБраха”, і вони були такі красиві… Можливо це їхні вбрання так на мене вплинули, але я була просто вражена.

Такого не стрінеш на інших фестах

Найбільш видовищними і доволі цікавими були репетиції овочевого любительського ансамблю. Люди з музичними інструментами з овочів якраз дуже вигідно сиділи – недалеко від головного входу на фестивальну територію, тому в першу чергу, більш ніж інші, привертали увагу своєю епатажністю та запалом, з яким дули в кабачкові, огіркові та морквяні дудки. Грали переважно поляки, хоча й кожен бажаючий міг долучитися до виступу. Власне, кілька українців таки ввійшли до складу цього недовговічного гурту. Диригував «інструментами» бородатий, хіппіподібний чоловік, котрий на стільки жваво все пояснював та жестикулював, шо навіть не дивлячись на музикантів, а лише на нього, уже ставало цікаво і весело. В останню ніч всі ці овочі грали разом з «Перкалабою», утворюючи дует енергій «Паприкалаба».

Також надзвичайно сподобалася сцена. Спочатку важко було здогадатися, чим же вона така затишна, але згодом стало зрозумілим – «Віва, та вона ж без жодного рекламного банера!». Крім того була обтягнута мішковиною, та обкладена гіллям, кількість якого щодня збільшувалося, аби в останній день фестивалю «Артполе-2011» надати їй вигляду завершеного гнізда. До речі, сцена була арматурна, і це означає, що вона стаціонарна. Тобто – залишиться тут назавжди для проведення інших фестивалів та міроприємств.

Сюрпризом став і один із ведучих. То був Сергій Жадан. Хоча, як на мене, то мала б бути більш енергійна та оптимістичніша людина, з поставленим голосом та завченими фразами для розігрівання публіки. Жадан же зі сцени мало спілкувався з глядачами. А може то просто була така специфіка фестивалю – всі в повному релаксі і ведучий не напрягає?

Дві поради від “Погляду”

1) На фестиваль «Артполе-2012» варто їхати людям сімейним. Бо це один з тих єдиних фестивалів, де не стрінеш «мертвих» панків, гопів та інших неадекватних підлітків. Хоча й тут не бракує не зовсім тверезих, проте вони, зазвичай, доволі мирні, оскільки на фестиваль «Артполе», завдяки мистецькому спрямуванню, їдуть люди творчі, щирі, такі, що належать до мирних субкультур на кшталт хіппі.

2) Якщо ви не любите запаху: тютюнового диму,сандалових паличок, ароматичних саморобних мил, самокруток з коноплі, аромомасел, або звуків флейти та тамбуринів, то вам не варто отаборятися в наметовому містечку, а одразу шукати місце подалі від «таборової цивілізації».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Люба Вовк, “Погляд”

Більше фото з дев’ятого міжнародного фестивалю “АртПоле-2011” тут