Хокей у Тернополі починається на рекордній ковзанці, а завершується – на ринку

Коли суботнього сонячного ранку я їхала на роботу, вирішила ще «ступити» до озера. Адже тут от-от мали стартувати змагання з хокею  – перші такі в Україні. Принаймні, так запевняли організатори. Перевірила в “гуглі” – таки дійсно не знайшла інших згадок про хокей під відкритим небом в Україні.

Підійшла до водограю «Сльози Гронського», звідки відкривається найпрекрасніший вид на озеро. Небо – насичене блакиттю, як влітку. Сніг на ставі й собі набрав синяви в тінях. На ковзанках – маленькі з висоти на якій я стояла, як мурашки, катаються учасники змагань. Тихо і спокійно, як зазвичай біля озера щоранку. Чути тільки своєрідний звук, схожий на шкрябання чи якесь шурхотіння – то ковзани, ключки, та навіть шуфлі «контактують» з льодом.

Тут чую – ведучий оголошує старт змагань. І просить усіх на хвилину спинитися – на знак пам’яті про тернопільського хокеїста Олександра Захарія, котрий загинув у 2011 році. За хвилину звуки шкрябання відновилися, а в динаміки «врубали» ритмічний музон. Мабуть, щоби додати драйву глядачам та розбудити адреналін у гравців. Настрій панував святковий, погода – «як книжка пише».

Дорогою звідтіля, на тих же ж сходах «Гронського», бачу – «летить» до озера щасливий батько з трьома дітками, які весело щось «щебечуть» та випитують. Піднімаю очі – а то усміхнений заступник міського голови Тернополя Леонід Бицюра. Думаю: “Така робота в тата, що і працювати в суботу мусить, і діток «вигуляти» біля найбільшої в Україні ковзанки”.

Дивною тільки мені стала наступна зустріч – з цілою шеренгою школярів. Вони спускалися від готелю Тернопіль до набережної, і я вже так втішилася, що це вихованці якоїсь спортивної секції Тернополя спішать на хокей вболівати. Але – розчарування, бо ті три десятки «спортивних» школярів зійшли на лід озера і… розвернулися в абсолютно протилежний від ковзанок бік – до «острівця кохання».

Тішуся, що людина, котра планувала саме таку дату проведення змагань з хокею під відкритим небом, попри закиди скептиків, обрала саме ці вихідні. Бо погода стояла чітко за Пушкіним: «мороз і сонце». Щоправда, не впевнена, що хокеїстам таке сонце не заважає грати.

Тішуся і тим, що, йдучи ринком, через день після завершення змагань, чула, як “базарники” діляться враженнями від озера і хокею на ньому. Відгукувалися тільки позитивно. А хіба це не показник, коли свято сподобалося не лише журналістам, спортсменам, чи причетним до організації людям, а й пересічним тернополянам?

Люба Вовк, новини Тернополя “Погляд”