Порядні люди на «таксівках» до храму Божого не їздять – Євгеній Заплетнюк

Питання духовності неабияк хвилюють тернополян.  Про це свідчать коментарі до низки статей на релігійну тематику, що були розміщені на нашому та на інших ресурсах. Висловити свою думку про те, що у кожному зеленому куточку Тернополя є церква, ми запропонували  Голові місіонерського відділу Патріархії УАПЦ, Священику церкви Різдва Христового м. Тернополя, Митрофорному протоієрею Євгену Заплетнюку .

 

–       Тут питання особливо непросте. І однієї готової відповіді, на жаль, я не маю. З одного боку, храми повинні бути, бо в храмах звершується Божественна літургія. З іншого боку, церква не має набридати собою людям так, як це ми бачимо тепер. Допоки у нас не цілком ідеальні священики, хамовиті прислужники, і безбожні сестриці, то багато таких храмів служать лише профанацією чудових і світлих Христових цінностей, та є справжньою антирекламою Істинній вірі. Мета Бога – це не кількість віруючих, а їх якість. Наміри Церкви – не заполонити своїми храмами весь Всесвіт, а преобразити і народити до вічного життя хоча б одну Людину в цьому божевільному (тобто – вільному від Бога) світі. Те, що у нас в Тернополі є багато храмів, говорить не про те, що ми дуже побожні, а лиш те, що нам вдається гарно класти цеглу та вправно мурувати. І не більше.

Я давно мрію, щоб в Тернополі було хоча б кілька справжніх духовних центрів, які б не лише здійснювали богослужіння, але й справді – допомагали людям зцілювати пошкоджені гріхом душі. Духовних центрів не по назві, звісно, а по самій суті.  Ззовні це може бути невеличка, зовсім непримітна церква, чи навіть щира і цілком «сімейна» парафія, без власного типового храму. Головне інше – як ця громада зуміє використати всі ті таланти, якими їх обдарував Господь. Чи зуміє священик стати духовним наставником ввіреній йому пастві, а не лише цинічним требовиконавцем. І чи зуміють люди не тільки слухати, але й почути свого настоятеля. Сьогодні ми бачимо лише те, як люди збираються «прослухати» богослужіння, і як вони ж без всякого горіння духу повертаються додому. Без жодних емоцій, хіба з думками типу : «як добре, що всі мої оці муки вже позаду». Це, звісно, дуже і дуже погано. В храмах Божих люди повинні, під впливом Слова Божого і благодаті Пресвятого Духу, множити у власних серцях Любов, тим спасаючи і власні душі. Сьогодні ми любові не маємо, то ж і храми для нас справжньої користі не приносять. Хоча, воля Божа була саме на це. Вони мають нас спасати, але нині, через нашу духовну лінь лише нас мучать і виснажують. Нічого, при чому, не навчаючи.

 

Згідно православного світогляду, та людина яка свідомо йде до храму щоб зустрітися з Богом, навіть без молитви, уже виконує певну працю над собою:  вона всередині себе, непомітно для людського ока, внутрішньо змінюється. А цей її шлях до Дому Божого вже і є початком її молитви, та навіть – початком власної аскези:  боротьбою над власними пристрастями і пороками: лінню, небажанням молитись, невмінням вірно розставити власні пріоритети, тощо. Таким чином, справжні християни свій шлях до храму вже вважають початком богослужінь. Тож чим далі буде до вас храм, який ви маєте відвідати, тим більше часу у вас буде для внутрішньої підготовки до богослужіння, і тим більше у вас буде шансу правильно налаштуватись до служби. Тут,  у зв’язку з цим, мені пригадується феномен християнських паломництв. Під час них люди мають шанс знайти Бога, ще на шляху до самого храму. Якщо для того, щоб потрапити у храм вам достатньо лиш спуститись униз на ліфті, то ви ризикуєте просто «нічого не відчути», емоційно сприймаючи храм продовженням власної кухні. Буває так, що людині для духовної користі і справді буде краще відвідувати храм, який побудовано трохи далі від домівки, але такий, де священик добре знає, що йому насправді потрібно дати своїм парафіянам. Щирі християни мають вибрати для себе середній варіант подорожі до храму: обираючи поміж ліфтом, та таксі. Бо як відомо, порядні люди на таксівках навіть у булочну не їздять. А тим більше –  до храму Божого.

Повну версію роздумів про духовність у Тернополі Голови місіонерського відділу Патріархії УАПЦ, Священика церкви Різдва Христового м. Тернополя, Митрофорного протоієрея Євгена Заплетнюка читайте ТУТ