Спасенні душі музичних інструментів чортківчанина Остапа Барановського

Мій співрозмовник — художник, викладач художнього відділу Чортківської музичної школи, музикант, автор слів пісень гурту «Фіра». Складно було зупинитися на одній з творчих іпостасей чортківчанина Остапа Барановського, тож розмова торкнулася його картин, на котрих одним із головних героїв є Чортків; наданню музичним інструментам другого життя — співрозмовник оформлює їх у техніці бріколаж і розмальовує; а також написанню пісень.

— Доброго дня, пане Остап. Ви малюєте, знімаєте відео, займаєтеся музикою та пишете вірші. Я пропустила якийсь складник вашої творчості?

— Так, все правильно, тільки внесу ясність стосовно відео — я не знімаю його безпосередньо, тобто я не оператор, я — створюю сценарій, малюю розкадрування і врешті координую зйомку, тобто виконую функції режисера.

— А що було першим?

— Першим була музика. Я з третього покоління музикантів: брат, батьки, дядьки, дідусь — всі вони теж музиканти. Мій батько майже півстоліття пропрацював директором музичної школи у Хоросткові, мама працювала завучем і викладачем теорії музики. Я протягом навчання в музичній школі змінив кілька інструментів. Перші три роки була скрипка, два роки вчився грі на флейті і ще два — на саксофоні, після чого на цьому ж інструменті продовжив навчання в Тернопільському музичному училищі. Щоправда, училище я покинув через власний нонконформізм, власну, щиро кажучи, дурість й нездатність зносити усталені в радянську добу норми, що там панували в ті роки.

Потім була служба в армії, де я грав в полковому оркестрі. Там, до речі, я познайомився і почав музикувати з Сергієм Степанівим, теперішнім керівником гурту «Фіра». Перші роки після армії з Сергієм і ще кількома знаними музикантами грали в гурті і записували власні композиції.

Пізніше була пауза в кілька років, після якої я знову почав, цього разу самостійно, вчитись грі на акустичній гітарі та ірландському віслі (whistle).

— Вирішила до вас написати, коли побачила розмальований контрабас, котрому ви дали нове життя. Як виникла ідея поєднати музику та малюнки?

— Ідея повертати до життя інструменти не є нова, тим більше це не я придумав. Багато дизайнерів і художників у різні способи це роблять. Я, однак особливий інтерес маю до порятунку зламаних і покинутих інструментів, котрі вже точно мали б потрапити до сміття, або в полум’я. Такі зразки мають свій характер.

Мій дідусь, котрий освоїв багато інструментів, був і колекціонером. Він мав гарно інкрустовану гавайську гітару, скрипки, контрабас, акордеон, баяни, якісь духові ще… Словом, я успадкував його тягу до накопичення музичних інструментів. От і трансформую ті, котрі вже не здатні добре звучати, в такі, котрі будуть дзвеніти кольором, або грати фактурою.

Цікавим є одна обставина: художники часто кажуть, що колір звучить. Це ніби кумедно, але насправді і звук, і колір суть одне — хвиля. Фізикам добре відомо про хвильову природу кольору. Так що мої інструменти звучать, але в новий спосіб.

— Ви малюєте на деках гітар, а на яких ще інструментах?

— Гітари — мої улюблені спасенні душі. Є кілька зроблених, а ще більше чекають свого часу. Крім гітар, є мандоліна — усі вони дуже зручні саме для розпису та бріколажу. Є і духові, але я обдумую, як чи в що вони перевтіляться.

— У чому технічні особливості роботи на таких поверхнях — чи потребують вони, скажімо, ґрунтування? А крім того композиція, у чому її особливості, бо — це ж «полотно» своєрідної форми?

— Деки струнних акустичних інструментів здебільшого зберігають шар лаку — він забезпечує необхідну ізоляцію між деревом і фарбою, тобто ґрунту не потрібно. Є, однак різні задуми, тому інколи художній ґрунт застосовую.

Форма інструменту навіює композиційні рішення. Контрабасистка на деці контрабасу реальна особа — Esperanza Spalding. Темрява з мерехтливими відблисками дуже відповідає потемнілому дереву старої деки. Є частково збережений шматок лаку янтарного кольору,  ця частинка підсилює композицію, є своєрідним сценічним софітом.

А ось мандоліна, повторюючи трохи форму човна, скоріше за все, розповість про Венецію. Або ж стане тлом для портрета старого музиканта. Мандоліна, до речі, як і в решті Європи, колись на наших теренах була дуже поширена. За радянських часів її витіснили російські балалайки та домри.

— А ще бачила, що ви оздоблюєте музичні інструменти. Розкажіть про цю творчість.

— Оздоблення різними фактурними предметами, тканинами чи шкірою називають бріколажем, це можна сказати, різновидом колажу. Дизайнери часто застосовують схожі поєднання у стімпанкових декораціях.

На одній з моїх гітар є предмети й фактури, характерні для американських піонерів чи ковбоїв. Там є лляні і шкіряні смужки, дорожній підсумок, мексиканський орнаментальний пояс в стилі Boho, частина легендарних джинсів Wrangler, котрі до тепер є уніформою ранчерів. Такі об’єднані стилістикою аплікації на інструменті надають йому певної національності.

Є у мене і розробка з гуцульськими ознаками. Пригадаємо, до слова, відомого кінорежисера Сергія Параджанова. Він був обдарованим колажистом. Його твори дуже цікаві, а структура схожа на художню структуру переміни фактур у кадрі. Так звана кліпова манера зйомки окремих сцен добре проявлена у фільмах «Тіні забутих предків» та «Колір гранату». Все це міксується за схожими механізмами у різних жанрах візуального та декоративного мистецтва.

— Ми з вами зустрілися, коли говорили про дитячі малюнки, присвячені сецесійній архітектурі Чорткова. Бачу, що й ви присвячуєте свої роботи історичним будинкам міста. Чому вам цікаво їх малювати?

— Місто малювати цікаво. Про майстрів минулого відомо, що вправлялись вони частіше саме на натурниках похилого віку. Зморшки, шрами, рубці можуть багато розповісти про людину. Так і стара архітектура містить багато фактур, щедра на цікаві комбінації кольору. В місцях, де облітає тиньк, оголюються шари фарби й можна побачити перший шар, або прочитати прізвища власників крамниці.

— Мені здалося, що у своїх роботах ви поєднуєте реалістичний та казковий світ. Хотілося б почути про Чортків, котрий живе у вашій уяві. І про тих, хто його населяє. Зокрема, побачила на ваших роботах персонажа, котрого ви назвали Чорткавер. Цікаво дізнатися, хто він такий.

— Казковість Чорткова у його силуетах і формах. Це острівець старої Європи, її впізнавані шпилі костьолів, руда глиняна дахівка на будинках, фахверкові балки на ратуші, годинник на вежі, флюгери… Це естетика до якої я був призвичаєний через літературу, музику, кіно. Тобто європоцентричність виникає вже в дитинстві, коли ти бачиш, наприклад, старий будинок із різними прикрасами, оздобою, незвичними віконницями, скульптурою і поруч, на противагу — сіру, нудну та безлику будову радянської доби….

Саме такі вулиці та будинки, чимось схожі на ті, які змалювала Астрід Ліндгрен, я ілюструю зараз у новій серії, що, сподіваюсь, увійде в цікаву збірку. І Чорткавер — це головний герой, що буде занурений у хвилю пригод у старому Чорткові, а точніше в добу «поміжчасся». «Поміжчасся» — так можна схарактеризувати для дітей старі часи, коли місто переходило від держави до держави і весь складний комплекс таких фундаментальних перемін треба скоротити до короткого пояснення.

А Чорткавер називається на австро-німецький манер і означає просто чортків’янин, чи чортківський. За аналогією з тим, як ймення мешканця відмінюється у німецькій: Berlin — berliner, Tschortkau — Tschortkauer, тобто Чорткавер.

Ну а більше про цього героя і його пригоди можна буде дізнатись трохи згодом.

— Робота, де зображений костел, називається «Натхненник». Які ще будинки, а, можливо, вулички чи куточки вас надихають?

— Мене все ж більше надихають будинки, зведені з каменю. Такі будови рідше фарбували і фарбують, оскільки фактура каменю сама по собі має гарний вигляд. Це дає рідкісну можливість бачити творіння у тому вигляді, як його збудували. Таких небагато у Чорткові й майже всі вони мені подобаються.

— Про одну з картин ви написали: «Я кілька років вже малюю один сюжет. Зупиняюсь, виправляю, змінюю і знову відкладаю на довший час. Хочу знайти ті нейронні зв’язки, котрі складають ланцюжок Копичинці, бабця Стефа на лавці під виноградною лозою, Джек (пес, перекреслено, вірний пес), його будка, дерев’яна шопка за хатою, кущі малини… » Чому цей сюжет не відпускає вас?

— Ця картина чітким стоп-кадром вмонтована у мою нейронній сітку мозку. Але коли я починаю малювати, часто віддаляюсь від враження і тоді я залишаю це ще на якийсь час. Такі речі є у кожного, якийсь спогад — ностальгійний, щемливий та далекий…

— Крім того, ви пишете слова пісень, зокрема, для гурту «Фіра». Розкажіть, що вас надихає на створення віршів.

— Моя участь як автора текстів гурту «Фіра» триває уже 16 років. Я не називаю це віршами. Першими зазвичай з’являється музичний мотив із ритмом. Саме на таку структуру я пишу текст. Це переважно моя розшифрування музичного задуму. Тут, власне, мені допомагає мій музичний і образотворчий «профайл». Я слухаю музику, котра ніби малює мені образи і з них я вже змальовую словами якісь сенси.

— Наостанок, пане Остапе, як ви вважаєте, навіщо творчість сучасним людям? Як вона допомагає у цифровому світі?

— Творчість, це як нейромедіатори в мозку, вона зв’язує імпульси людей з різних галузей, різних точок планети, забезпечуючи синергію. Погляньте, скільки поезії, скульптури, інженерії, акустики та просто вишуканості в будівлі Сіднейського оперного театру. Так буває, коли люди культивують високі зразки культури і потім на цьому полі разом взаємодіють.

 Критично важливо давати доступ до якісних занять у різних жанрах мистецтва саме для дітей і аж до повноліття. Бо саме цей відтинок і навіть далі відбувається формування нейронних зв’язків в мозку. Досліди виявили, що у людей, котрі займалися та займаються музикою, мозок складноструктурований. Такі люди знаходять більше шляхів розв’язання різних задач. Крім усього цього, мистецтво є потужним терапевтичним чинником, що доведено у різних групах, як то ветеранів війни з проявами посттравматичного синдрому, так і дітей з діагнозом аутизм.

Цифровий світ ніяк не протистоїть різним культурним феноменам, а скоріше навпаки — робить доступним ознайомлення та спрощує навчання мистецтву. Інша справа, що є і темна сторона. Це нескінченні вловлювачі людської уваги у вигляді різного розважального контенту й програм, здатних на довгі години викрадати вас із цієї дійсності. Є й інші неприємні речі, але у підсумку все приходить в баланс і цивілізація продовжує свій рух вперед. Тому я зберігаю тут стриманий оптимізм.

Інна Віконська

А купити музичні інструменти ви можете тут https://colorsoundshop.com/ gitary/gitarnoe-usilenie/ usiliteli-bas-gitar/