Це не війна, а геноцид українського народу: “Пташка” Катерина Поліщук про те, що пережила у Маріуполі

Україна невтомно бореться за життя та свободу кожного свого героя. На щастя, нам вдається повертати з полону українських військових.  

Для багатьох родин один із найщасливіших днів уже настав — рідні дочекалися своїх оборонців удома. Серед них і азовці, яких одними з перших обміняли у найбільшому форматі. 

Серед звільнених була й Пташка, Катерина Поліщук. Нині вона перебуває в столиці, але на Маріуполі та звільненні з полону її боротьба не закінчується. Про це вона розповіла в ефірі телемарафону Єдині новини.

Азовсталь

Перше, про що згадала дівчина — мама таки приготувала їй вареники з сиром того дня, коли донька повернулася додому. Катерина стала символом незламності українського народу, бо попри бомбардування з неба, землі та води, вона співала для захисників Маріуполя. Але були й для неї складні моменти, зізнається військова. 

— Коли почався наступ на Маріуполь, ми мусили відійти до околиць міста. Я пам’ятаю Маріуполь прекрасним містом, великим. А тоді, коли ми передислоковувалися, я побачила полігон і зруйновані долі. 

Це був геноцид і знущання. Те, що робила Росія у Маріуполі, взагалі складно назвати війною — вони просто зробили братську могилу з цього міста.

А ще вона зізнається: часто з фразою “я вже так сто разів робила, не переживай” вона виконувала дії, які робила вперше. Бо такі були реалії її воєнного госпіталю, без належного устаткування та медикаментів. Ситуація була критичною від самого початку.

— Ми рятували людей на ентузіазмі та самовіддачі. Було дуже складно, бо сотні поранених не мали навіть знеболення. 

Є історії, які не для цивільних людей. Траплялося, що ми прямо таки імпровізували, аби хлопці могли дожити до того моменту звільнення.

На запитання, як бійці ухвалювали рішення вийти з Азовсталі після наказу Верховного головнокомандувача, Пташка каже: накази не обговорюють.

— Ми з розумінням приймали все, що нам казали робити. І всіляко підтримуємо дії влади.  

Життя після полону

Катерина все ще не може звикнути до такої медійності та своєї популярності. Каже: робила та робить усе те, що від неї залежить, і ніколи не сподівається на популярність, хоча й вдячна своїй мережевій армії, яка боронить її від хейтерів.

Але мирним своє життя вона не називає.

— Тому що війна триває на всіх фронтах. І зараз просто проходжу лікування, особливо не відчувається.

Також захисниця розповіла, які у неї є плани та цілі:

— Перемога — найбільша мрія. Поки важко сказати. Все залежатиме від того, як розвиватиметься геополітична ситуація в Україні. І зараз моя найбільша мета та обов’язок — повернення всіх полонених, тому що це мої побратими.

Я розумію, де вони, я розумію, що з ними, я розумію, що їм дуже потрібно додому. Вони не заслуговують бути там.

Наостанок Катерина привітала всіх захисників та захисниць із їхнім святом та побажала всім рідним дочекатися своїх воїнів удома.