10 років з дати смерті талановитої та непересічної громадської діячки Стефанії Шабатури

17 грудня виповнюється 10 років з дати  смерті знаної в Україні та за її межами художниці непересічного обдарування та яскравого таланту, дисидентки, правозахисниці, політв’язня радянських таборів, громадської діячки Стефанії Шабатури.

Неординарна художниця, котрій присвятили вірші Василь Стус та Ігор Калинець. Працювала в різних жанрах і видах мистецтва. Віртуозно володіла аквареллю і графічними техніками, багатьма видами ручного ткання – перебірного, килимового, гобеленового.

Львівський мистецтвознавець Євстахія Шимчук стверджує, що Стефанія Шабатура своїми творами «відіграла визначальну і незаперечну роль» в історії  розвитку українського ткацтва, започаткувавши перехід від «станковості» до «логіки умовностей декоративного мистецтва». 

З ім’ям художниці пов’язані становлення та розвиток Львівської школи гобелена. На жаль, з арештом мисткині цей процес був зупинений на десятиліття.

«У своїй вдачі вона напрочуд гармонійно увібрала найкращі якості характеру матері-галичанки – витонченої краси жінки, сповненої благородства душі, глибокого почуття людської гідності і внутрішньої інтелігентності, та батька – Михайла Шабатури – нащадка давнього козацького роду, людини цілеспрямованого стійкого характеру, що становить, символічне поєднання» (Соломія Дяків).

Її батько був хорошим господарем. Про таких, як він, завжди кажуть – має “золоті руки”. Напередодні Другої світової війни Михайло Шабатура власноручно збудував хату, а невдовзі був мобілізований на фронт. Загинув під Харковом у 1943 році.

«Яскравим, а водночас миттєвим спалахом у пам’яті зринає фрагмент спомину: разом з татом я сиджу за столом. Батько зі спеціально приготовленого тіста на молоці, яке я називала “гава”, виліпляє різних пташок, а я зачаровано дивилась, як з-під його рук справно постає пташка за пташкою… Для мене це були одні з найщасливіших хвилин мого раннього дитинства, пов’язані з моїм батьком… До чого мій тато не брався – все міг зробити. Перед війною батько побудував з білого каменю хату, бездоганно виконавши всі роботи, пов’язані зі столяркою…

…Щойно мені виповнилося п’ять років як він загинув. Щоправда, його незриму присутність я відчувала не раз…» (Стефанія Шабатура. Вибрана палітра кольорів з мозаїки життя і творчості. Київ, 2016).

Тож визначальний вплив на формування світогляду, національної та християнської свідомості Стефанії мала її мати – Ганна Шабатура. Від матері Стефанія успадкувала і художній хист до мистецтва.

За складних драматичних обставин, які супроводжували упродовж життя Г. Шабатуру, вона зуміла  зберегти красу і гармонію у душі, що позначилось на її мистецьких творах. Попри своє зацікавлення малярством вона прекрасно вишивала, колекціонувала та відтворювала давні зразки вишивок. 

«З неймовірним трепетом у душі я завжди згадую мою маму, найдорожчу матусю… Мама часто вишивала. Особливо любила вишивати рушники. Декілька з них вона свого часу подарувала товариству «Просвіта»…».

Відзначалась і чудовим голосом. У 1980-х роках представники Українського народного хору ім. Г. Верьовки з її голосу записали унікальні зразки народно-пісенного фольклору. 

За творчий набуток Г. Шабатура була нагороджена премією ім. Катерини Білокур, а в 2004 р. у видавництві «Родовід» вийшов художній альбом її творів у серії “Українське наївне мистецтво”, упорядником якого була її донька Стефанія.

«Незабутнім зблиском мого дитинства була подія, яка запам’яталася на все моє життя. Коли навідався до нас Дмитро Семаник (мамин брат), демобілізувавшись з армії, зробив мені неймовірно пам’ятний подарунок: він подарував світло-жовту невелику течку, а в ній акварельні фарби, пензлі, олівці, а ще – альбом до малювання. Саме в той момент від побаченого в мене перехопило подих. До сьогодні пригадую незабутню мить, коли вперше торкнулася фарб… Ось і можна вже було проявляти успадкований від матері хист до малювання, що так рано проявився… Перші мої художні твори були на склі (папір був рідкістю)».

Після закінчення семирічки у рідному селі Іване-Золоте Стефанія продовжила навчання у школі в Заліщиках. 10-й клас закінчувала у селі Поточище на Івано-Франківщині. «Не було навіть у що взутись, а навчалися ми напівголодні… Батьки учнів нашого класу допомагали з продуктами, привозячи їх до шкільної їдальні».

Видаючи атестат, директор школи побажав дівчині стати художницею, а тихцем додав: «Щоб реалізувала Богом даний талант…».


З атестатом зрілості, малюнками і найголовніше – неймовірним бажанням учитись  поїхала до Львова. Тут довелось упродовж року попрацювати художником-оформлювачем на цукровому заводі. І тільки тоді отримала право вступати в художнє училище. І – вступила! 

У Львівському училищі прикладного мистецтва ім. Івана Труша, як згадувала відома скульптор Марія Савка-Качмар, її одразу ж усі зауважили: ставна, гарна, розумна, добре вчилася. Вона ніколи не була багатослівною, а в її присутності кожен намагався гідно й належно поводитися. Викладачі училища вже в той час ставилися до неї з повагою.

«Їй завжди були притаманні новизна та оригінальність думки, багатогранність і принциповість. Переважно Стефанія ходила у вишиванках. Запам’яталося також й те, як вона щоразу привозила з дому, зокрема з празника нам гостинці…».

Навчаючись в училищі, Стефанія Шабатура, попри своє професійне зацікавлення ткацтвом не полишала таємно займатись іконописанням. Цим і був позначений ранній період її творчого становлення як митця.

Перші  іконописні роботи дівчина зробила ще в школі, хоча в умовах атеїстичного розгулу це було досить небезпечно. Щоб фарби були густіші й краще трималися, сама ж додумалась додавати жовтки яєць – інтуїтивно винайшла темперу.

«Важко передати словами, чим для мене було іконописання. Це було щось незбагненне. Немов таїнственне дійство… Власне, в іконописанні я відчувала надзвичайно глибоку духовну потребу. Мене не раз у рідному селі просили скопіювати ікони, серед яких – Ісус Христос-Патократор (Вседержитель), Богородиця Одигітрія, святий Миколай Чудотворець та ін. Та перед тим я брала до рук оригінал ікони і довго його розглядувала – не могла відвести погляду, вдивляючись у світлі лики святих… А це ж були давні ікони, які люди зберігали і передавали з покоління в покоління».

З легкістю освоювала всі навчальні предмети, зокрема живопис, рисунок, текстиль. Після закінчення художнього училища в 1961 р., як одна з найкращих його випускників, успішно вступила до Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва.

Навчаючись на факультеті художнього ткацтва, змушена була перейти на вечірнє відділення, оскільки не могла перебувати на маминому утриманні, розуміючи її важку працю у колгоспі. Працювала на тимчасових роботах, пов’язаних з малюванням, згодом – художником-оформлювачем при Художньому фонді.

Водночас займалась творчістю, зокрема проектувала, а тоді вже ткала гобелени. Брала участь у численних виставках. Свої перші роботи з текстилю – серветки і килими – представила на виставці в своєму інституті. «У той період сенсом мого життя була творчість»,- ділилась пізніше спогадами.

В інституті С. Шабатура відразу ж звернула на себе увагу своїм непересічним обдаруванням. Викладач Карло Звіринський виділив її з-поміж інших студентів як неординарну особистість, яка відзначалась яскравою творчою індивідуальністю та оригінальним образним мисленням. 

Дипломну роботу – гобелен «Попід Бескид зелененький ходить Довбуш молоденький» Стефанія захистила з великим успіхом, що дало підстави прийняти мисткиню у тому ж 1967 р. до Спілки художників  УРСР.

Після успішного закінчення інституту Стефанія Шабатура працювала в майстерні Художнього фонду. Проявила себе і як прекрасний педагог – викладала композицію і ткацтво в художній дитячій школі, живопис і рисунок – у Львівському художньому училищі прикладного та декоративного мистецтва ім. І. Труша.

«Саме педагогічна діяльність була невід’ємною частиною мого життя, і я завжди з великою любов’ю та натхненням передавала свої знання студентам», – розповідала С. Шабатура.

Роботи майстрині того періоду, як і в студентські роки, були окрасою багатьох виставок – обласних, республіканських, всесоюзних. При цьому вона залишалась принциповою та безкомпромісною, не створивши жодного кон’юнктурного твору.


Проте над художницею почали збиратись  «темні хмари». Вона потрапила у «чорні списки» КДБ, а невдовзі була заарештована та ув’язнена під час масових арештів української інтелігенції 12 січня 1972 року. 

Звинувачення були традиційними – «проведення антирадянської агітації й пропаганди». Їй інкримінували, зокрема, розповсюдження машинописних збірок Василя Стуса «Веселий цвинтар», Миколи Холодного «Крик з могили», статті Валентина Мороза «Серед снігів». 

Є. Шимчук згадує, що «Гобелен «Кассандра» став причиною виключення мисткині зі Спілки художників й восьмирічного ув’язнення». 12–13 липня 1972 року вона  була засуджена  до 5 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 3 років заслання.

Їй дали можливість творити, після численних протестів, голодівок і відмови від табірної праці. У вільні хвилини творила… Намагалася щодня виконати хоча б кілька штрихів, хоч би один рисунок…

Але «та чи могла я тоді подумати, що першим і останнім «рецензентом»  моєї творчої праці стане табірна адміністрація, яка і винесе остаточний присуд моїм роботам. Їх усіх було знищено».

Великою підтримкою та розрадою для Стефанії була її мати. В далекий Сибір у концтабірну зону, а згодом і на заслання, на побачення до доньки Ганна Шабатура їздила, щоразу долаючи тисячі кілометрів важкої й небезпечної дороги.

Упродовж п’яти, здавалося, нескінчених років ув’язнення, а пізніше трьох років заслання – відбулось 11 нетривалих зустрічей. «Упродовж цих дозволених побачень, я всіляко заоохочувала маму до малювання, спонукаючи її й до інших видів творчої роботи. Щоразу, вирушаючи на побачення у далеку Мордовію, моя мати привозила свої творчі роботи: окрім малюнків –  силянки, вишивки…».

Варто зазначити, що Ганна Шабатура, відвідуючи доньку в ув’язненні, створила унікальні цикли малюнків, пов’язані з тематикою мордовських таборів. «Після мого повернення додому мене очікувала неймовірно багата колекція малярських робіт, а також писанок, вишивок, герданів. 

Глянувши на це розмаїття, я не повірила своїм очам і розплакалась, мовивши до мами: «Ви справжня художниця», на що вона зніяковіло відповіла: “Я ж бажала тільки тебе потішити…», – згадувала С. Шабатура.

2 грудня 1979 року вона повернулась додому у Львів. Однак їй було відмовлено у прописці у  кооперативній квартирі, де жила хвора мати – вдова учасника війни. Стефанія категорично відмовилася будь-куди виїздити. 

Рік перебувала під адміністративним наглядом. Від 1981 р. до 1989 р. працювала художником першої категорії з декорування галантерейних виробів у ВАТ «Фірма «Юність» на фото-фільм-друці.

Наприкінці 1980-х  активно включилася в національне відродження. Була активісткою «Меморіалу», Народного Руху України, брала участь у боротьбі за відродження репресованої Української греко-католицької церкви. 

Працювала художницею в текстильній промисловості. У 1994 р., як реабілітована, на пільгових умовах отримала приміщення під майстерню. До творчої праці повернулась у 2008 р., створивши велику колекцію ліжників-гобеленів як учасник Міжнародного етномистецького проекту «Екологічний ракурс». 

Попри активну громадську діяльність, багаторічну працю у Марійському товаристві «Милосердя», вона займалась творчістю, брала участь у щорічних пленерах на Яворівщині, подорожувала історичними місцями України. 

Щороку відвідувала Тернопільщину, своє рідне село Іване-Золоте, де й до нині збереглась рідна оселя. Запам’яталась, як напрочуд скромна й невтомна жінка, сповнена дивовижної життєвої енергії, творчих сил і задумів. Безпосередня, завжди відкрита до людей, сповнена любові до життя.

Творчість Стефанії Шабатури дослідники умовно розділяють на п’ять циклів. Перший – графіка 1966–1983 років, найменш відома широкому загалу, виконана переважно технікою монотипії. Це погрудні портрети, профільні або тричетвертні зображення, в яких основним композиційним засобом виступає лінія. 

Авторка віртуозно, з тонким психологічним чуттям передає характерні риси кожного з героїв: чи це «Господар», замислений гордий горянин з глибокими чорними очима, чи усміхнений з-під вус «Гуцул» при дорозі, чи «Вуйко Онуфрій» коло хати  на фактурному тлі даху й лінійного зображення вікна; чи «Гуцул» у декорованому кептарі, який виділяється білою плямою на фоні чорної гори з ялицями.

Залюбленість у природу рідного краю та духовну спорідненість із нею засвідчують монотипії «Весна у горах», «Тухля», «Село в горах», «Дерево», а також монотипії з ув’язнення (1973 р.): «Лілія», «Соняшник», «Жоржина».

Завершується цикл монотипій славнем рідній домівці – серією робіт (1983 р.): «Біля хати», «На подвір’ї», «Коза біля хати». В цих творах – щемлива любов до батьківської хати, туга за татом, який тільки збудував житло для щойно створеної молодої родини, сам загинув на фронті. 

Причепурена і ошатна будівля з дверима по центру, із заквітчаними вікнами (намальованими лозами понад ними). Постать мами на сходах. Паркан з дерев’яних дощок, а перед ним – мальви… 

Ось інший куточок подвір’я, на якому порається господиня з відерцем у руках. Коло призьби – кошики, а в перспективі – на першому плані зліва – сад з узагальненим зображенням дерев, що цільною площиною заповнюють другий план.

Це твори-метафори, у яких діють знаки-образи. Усі зразки трактування зооморфних і флористичних мотивів сприймаються як ескізи до виконання майбутніх гобеленів. 

Другий цикл доробку мисткині поєднує твори, виконані технікою перебірного, гобеленового та килимового ткання (верети, гобелени й килимки) 1968 – 1971 років. 

Третій цикл творчого доробку С. Шабатури – акварелі з квітковими мотивами, острівець свободи з табірного повсякдення, датовані 1973–1975 роками.

Четвертий цикл – вишивки з ув’язнення (1973–1979 рр.) – вагомий своїми присвятами. У 1987 році вона оформляє титули самвидаву, виконує декоративно-сюжетні композиції, орнаментальні заставки та кінцівки.

Роботи п’ятого циклу (2007–2009 рр.) творчого доробку С. Шабатури – твори виставкового призначення, виконані технікою ліжникового ткання. Побудова більшості з них – монокомпозиції. Важливим у ліжниках є горизонтальне розташування орнаменту середнього поля («Тернопільський мотив», «Квітуче поле»), характерне для народних зразків.


Квінтесенцією творчості Стефанії Шабатури є гобелени, орнаментальні килими, виконані у найкращих традиціях високого мистецтва. 


У багатогранній творчості Стефанії Шабатури простежується виразний зв’язок з літературою. Тематикою творів мисткині є 

• народний епос, 
• творчість українських письменників, 
• літературні портрети та портрети діячів культури.

До нині у меморіальному музеї І. П. Котляревського зберігається виготовлений мисткинею гобелен «Іван Котляревський» .

Гобелен «Давид Гурамішвілі» був подарований Грузинській спілці письменників. Нині він прикрашає одне з міністерств Грузії. Чимало творів С. Шабатури зберігається в урядових установах Прибалтики, у музейних колекціях  Києва, Полтави, Львова, у приватних збірках.

Тогочасна мистецька критика з великим захопленням та прихильністю відгукувалась про художні твори С. Шабатури. У рецензіях, опублікованих у республіканських виданнях наголошувалось, що творчі роботи мисткині «позначені монументальністю, шляхетністю, й красою співвідношення витонченого рисунку та кольорів», а також «бездоганною технікою виконання та високохудожньою композиційною довершеністю».

Володіння новими технологіями та пропозиціями у станковому мистецтві спонукало до створення оригінальних самобутніх творів. Завдяки образному мисленню автора, метафорам, закоріненню в традиції вдалося передати актуальні проблеми, що завжди хвилювали громадськість.


Мистецтвознавець Євстахія Шимчук стверджує: «…не бачу історії розвитку українського ткацтва без цих творів, якими започатковано перехід від «станковізму» у ткацтві до логіки умовностей декоративного мистецтва. І роль Стефанії Шабатури у цьому процесі є визначальною і незаперечною».

У каталозі «Художній текстиль. Львівська школа» у розділі «Вища школа художнього текстилю в Україні» Є. Шимчук констатує про… «зупинене десятиліття поступу Львівського гобелену; вкрадений талант Стефанії Шабатури, яка так і не змогла повернутись до чисто мистецьких справ після табірних років».

У 2008 р. вийшов календар на 2009 рік під назвою «Квіти Стефанії Шабатури» (упоряд. Ігор Калинець), в основі якого – акварелі художниці табірного періоду. Це єдині твори з ув’язнення, які вдалось врятувати.


За свою діяльність Стефанія Шабатура була нагороджена орденами:

• Орден княгині Ольги ІІІ (1999) і ІІ (2009) ступенів,  
• Орден «За вірність» ім. В. Стуса (2001)., 
• Орден «За мужність» І ст. (2006). 

У 2013 р. отримала найвищу відзнаку Rotary International PaulHarris Fellow за самовіддане служіння громаді Львова.

Про життя і творчість мисткині розповідає книга: Стефанія Шабатура. Вибрана палітра кольорів з мозаїки життя і творчості / упоряд. С. Дяків. Київ : Смолоскип, 2016. 252 с.

2017 року видавництво «Смолоскип» підготувало до друку альбом творів: Стефанія Шабатура: нескорений дух творчості / упоряд. С. Дяків. Київ, 2017, 168 с.: іл. 
зі вступними статтями Р. Яціва« Символьний простір мистецтва Стефанії Шабатури» та О. Голубця «Львівська Кассандра».

Джерело