Через лікарів у Тернополі знову загинула жінка?

Трагічна історія спіткала жительку Березовиці Ірину Вавринюк. Понад два тижні тому вона втратила найріднішу людину – матір. Жінці раптово стало погано, а вже за кілька годин медики повідомили рідним страшну звістку. Згорьована Ірина переконана, що трагедії можна було б уникнути, якби система охорони здоров’я працювала злагоджено, а медики були більш чуйними до чужого горя.

«Швидка» приїхала за 15 хвилин

Ірина Вавринюк живе у селі Березовиця разом зі своєю великою родиною. Її матері, Юлії Ждиняк, було всього 60 років. Жінка тривалий час хворіла на цукровий діабет, але жила цілком повноцінним життям. Ходила, займалася хатніми справами. Ввечері 31 травня жінці стало погано і вона прилягла. Чоловік, який був разом з нею у кімнаті, побачив, як дружина рукою переминає подушку. На запитання, чи її щось болить, жінка відповіла, що все гаразд. Так повторювалось двічі, а вже коли чоловік підійшов до жінки втретє, вона не змогла сказати ані слова. Він спробував підвести дружину і почав кликати на допомогу дітей. Пані Юля була непритомною, тому перше, що зробили рідні, викликали з Тернополя швидку і змочили обличчя холодною водою. Жінка розплющила очі, але говорити все ж не могла. Ірина запитала: «Мамо, що Вас болить? Серце?» Та кивнула головою. «Дати таблетки від тиску?» Жінка знову ствердно кивнула. Рідні намагалися підтримувати в такому стані хвору до приїзду «швидко»ї.

– Медики приїхали десь за 15 хвилин. Це відносно швидко, але для нас це була ціла вічність, пригадує донька хворої Ірина Вавринюк. – У лікарів були різні препарати, киснева маска, інше обладнання. Я припускала, що проблеми з серцем, тому що чула, які симптоми можуть бути при інфаркті. До того ж, це сталося так раптово. Лікарі оглянули маму і сказали, що її важкий стан, швидше за все, пов’язаний із захворюванням на цукровий діабет. Рівень цукру сягнув позначки 24, тому медики припустили, що це цукрова кома.  Вони ввели якісь препарати і сказали, що за кілька хвилин мамі стане легше. Але її стан не покращувався.

Медики «швидкої» прийняли рішення забрати жінку в лікарню. Донька поїхала разом з лікарями та хворою.

– Дорогою чула, як лікарі з кимось зв’язувались по телефону і запитували, куди маму везти, – каже Ірина. – Потім сказали, що їдемо у першу міську лікарню, тому що вона найближче.

Автомобіль приїхав до приймального відділення, і медики завезли хвору в лікувальний заклад. Аж тут раптом черговий лікар відмовився приймати пацієнтку.

– Він пояснював, що є якесь розпорядження головного лікаря чи наказ, через яке він не може прийняти хвору, – каже жінка. – Я точно не можу пригадати, що саме він говорив, тому що в той момент мені було байдуже. Єдине, що я хотіла, щоб хтось врятував мою маму. Я не розуміла, як можна відмовляти в госпіталізації пацієнта, якого привезла «швидка». Мені здається, що таких хворих везуть у найближчий лікувальний заклад. До того ж, це лікарня швидкої допомоги. Лікар «швидкої» вже почала оформляти документи, а черговий усе ходив і кричав. Маму вже збиралися покласти на лікарняний тапчан, аж тут заходить фельдшер «швидкої» і каже: «Все! Їдемо назад».

Ірина була приголомшена від побаченого. Її маму швидкою допомогою повезли у другу міську лікарню.

– Я все розумію, але це, мабуть, тільки в нашій країні таке може бути, – каже донька. – Щоб людина була в такому важкому стані, а її спровадили з лікарні… Мені бракує слів.

Медики не робили втішних прогнозів

У той час хвора вже була непритомною. На слова рідних жінка не реагувала, але тиск та інші показники були в нормі.  У другій лікарні медики спрацювали оперативно. Одразу оглянули хвору і сказали, що пацієнтка у дуже важкому стані. Вона знаходилась у відділенні інтенсивної терапії. За підрахунками рідних, від моменту виклику «швидкої» до госпіталізації пройшло майже півтори години.

– Маму оглядали черговий лікар, анестезіолог. Коли з’явилась підозра, що такий стан могли спричинити проблеми з нирками, викликали вузьких спеціалістів. У результаті всіх оглядів та аналізів медики схилялися до думки, що у мами інфаркт. Лікарі жодних прогнозів не робили, лише обіцяли зробити все можливе, щоб їй стало краще, – пригадує Ірина.

Згодом лікар запросив рідних до себе і сказав, що з коми пацієнтку вивели. Мовляв, вона повернулася до свідомості, але стан залишається важким. Ці слова стали для сім’ї промінчиком сонця серед важкої та неспокійної ночі. Рідні одразу попросили лікаря дозволу зайти у палату.

– Мама лежала у кисневій масці, але реагувала на наші слова. Вона вже розплющила очі і навіть спробувала щось сказати, але в неї ще не виходило, – каже Ірина.  – Лікарі повыдомили, що викликали кардіолога. Він мав оглянути маму і підтвердити або заперечити діагноз.

За деякий час до рідних знову прийшов лікар і сказав, що, швидше за все, у пацієнтки інфаркт і її потрібно перевозити в кардіологію. Мовляв, там кращі умови для таких хворих. Рідним це здалося дуже дивним, адже жінку щойно вивели з важкого стану і перевозити її кудись небезпечно. Але словам лікарів перечити не стали, адже вони спеціалісти і їм видніше.

– Мій батько лежав у реанімації, тому знаю, що в такому стані пацієнтам потрібен спокій. Чому лікарі прийняли таке рішення, я не розумію, –  зазначає Ірина. – Коли маму вивезли з реанімації, вона ще реагувала на нас. Лікарі повезли її ліфтом, а ми спускалися сходами. Потім почули у ліфті якийсь шум і зрозуміли – щось трапилося. Маму вивезли з ліфта і повезли до кардіології. На ній не було ні кисневої маски, ні капельниці. Тато побачив, що їй гірше, і почав кричати. А лікарі сказали, щоб ми не панікували і чекали у коридорі. В той час пульсу на руці вже чути не було, лікар робив масаж серця. А мама була дуже блідою…

Далі все було, ніби у страшному сні. В операційну збіглися медики, рідним ніхто нічого не говорив. Єдине попросили, щоб купити ліки. Рідні не знаходили собі місця.

– Тут бачимо, що з палати виходить медсестра з капельницями. Ми запитали, як мама. Та відповіла, що зараз лікар вийде і все скаже. Після цього вийшли кардіолог, анестезіолог  та черговий лікар. Вони сказали, що мама у важкому стані, її підключили до апарата штучного дихання. Жодних прогнозів вони не дають. Я запитала, скільки часу вона може бути у такому стані. Але вони не відповіли, – розповідає жінка.

Рідним сказали йти додому, бо вони нічим допомогти не можуть. Та вони відмовились. Постоявши кілька хвилин у коридорі, вирішили зайти до хворої. Жінка була підключена до різних приладів, а її тіло було холодним.

– Тато першим усе зрозумів. Він побачив, що мама фактично не жива, а її серце б’ється тільки завдяки обладнанню, – каже Ірина. – Він запитав: «Що ж Ви робите? Вона ж мертва…» Медсестра ніяково подивилася на нас і похитала головою.

Від судово-медичної експертизи рідні Юлії Ждиняк відмовились, мовляв, близьку людину вже не повернути, а якщо у цьому є чиясь провина, нехай це залишиться на їхній совісті. «До нас підходив лікар і казав, що розуміє наше горе. Каже: можливо, Ви матимете до мене претензії, але я робив усе за правилами», – каже Ірина.

Коментар

«Номер один» спробувала з’ясувати, чому хвору одразу не госпіталізували і возили у «швидкій» з однієї лікарні міста в іншу. Про це ми запитали головного лікаря лікарні швидкої допомоги Ярослава Чайківського.

– Жодних розпоряджень головного лікаря щодо відмови у госпіталізації хворих немає. Це абсурд. Однак, відповідно до наказу МОЗ, пацієнти із району мають обслуговуватись у районній лікарні. Винятком є лише хворі, які потребують лікування в інфекційному відділенні. Воно у нас одне, тому таких пацієнтів везуть у лікарню швидкої допомоги. Якщо ж у хворого була підозра на інфаркт, то лікарі «швидкої» одразу мали везти його у другу міську лікарню, де є кардіологічне відділення. У нас немає умов для надання допомоги таким пацієнтам. Натомість у другій лікарні є спеціалізоване обладнання, фахівці. Я не можу коментувати дії колег, але мені не зрозуміло, чому пацієнта одразу не доставили туди. З іншого боку, районна лікарня, яка мала б надавати допомогу жителям з району, знаходиться всього за кілька метрів від нас, тому говорити про те, що лікарня швидкої допомоги знаходиться ближче, не зовсім правильно, – каже Ярослав Чайківський.

У службі екстреної медичної допомоги області коментувати ситуацію відмовились. Пояснили це тим, що заклад не має права розголошувати інформацію про пацієнта, а також діагноз, який йому поставили лікарі. Втім тут готові спілкуватися з рідними пацієнтки і надати їм роз’яснення. Головний лікар «швидкої» Михайло Джус зазначив, що у своєму рішенні медики керувалися станом хворої. Якщо її доставили у першу міську лікарню, очевидно, для цього були підстави, пояснили «Номер один» у службі.

Також нашим журналістам вдалося поспілкуватися з головним лікарем міської клінічної лікарні №2 Віктором Кмітою. Керівник закладу пояснив, чому виникла потреба перевести пацієнтку в реанімацію кардіологічного відділення.

– Річ у тім, що пацієнтка хворіла на цукровий діабет, тому в медиків була підозра, що стан жінки погіршився саме у зв’язку з цим. Згодом лікарі виявили проблеми з серцем, тому було прийнято рішення перевести хвору в реанімацію кардіологічного відділення, де є кращі умови для надання допомоги таким хворим: сучасне обладнання, хороші спеціалісти в області кардіології, – пояснює Віктор Кміта.

За словами медика, лікарі доклали максимум зусиль, щоб допомогти жінці. Для цього було залучено багато спеціалістів, але, на жаль, врятувати людину не вдалося.

Зоряна Гарасимів, “Номер один”