Тернопільській домогосподарці вдалось провернути рекордну аферу

Потерпілі заявили позов про відшкодування матеріальної шкоди на 768701 гривень! Авторкою грандіозної афери стала 27-річна домогосподарка із середньою освітою.

У Тернопільському міськрайонному суді завершили розгляд кримінальної справи, яка є рекордною за розмірами шахрайства у межах області за останні роки. Як не дивно, авторкою грандіозної афери стала 27-річна домогосподарка із середньою освітою. На суді вона скромно пояснювала: гроші потрібні були, щоб забезпечити гідне життя двом маленьким дітям.

Події розвивалися у 2008-2009 роках в обласному центрі. Марія (так звати героїню кримінальної справи) обрала для шахрайства корумповані царини нашого буття – вищу освіту та працевлаштування. З названої вище суми очевидним є, що не прогадала. Однак розплата теж немала – її засуджено до п’ять років позбавлення волі.

Марія влаштувала своєрідну піраміду – жертви шахрайства, не усвідомлюючи своєї плачевної ролі, залучали у тенета спритниці усе нових потерпілих. Зайве казати, що жінка мусіла володіти особливим даром шахраїв: викликати довіру, симпатію і уміти маніпулювати на людських почуттях та вчинках. Бо інакше не пояснити, чому їй без усіляких сумнівів віддавали по п’ять-десять тисяч євро, місяцями чекали на обіцяне і не розчаровувались, та ще й додавали по дві-три тисячі євро на першу вимогу жінки.

Усі афери Марії стосувалися  переважно Тернопільського національного економічного університету, хоч при нагоді шахраювала і щодо інших вузів. Вона називала себе похресницею колишнього ректора ТНЕУ, начальником навчального управління або контрольно-ревізійного управління цього вузу. Для жертв Марія мала неабияку вагу, бо запевняла, що дев’ять років працює у вузі, має шестикімнатну квартиру на вулиці Миру та дуже велику зарплату. Начебто управління, яке очолює, фактично керує вузом, і усі викладачі у її руках.

Найбільші кошти спритниця викачувала з тих, хто мріяв працевлаштуватися в університеті та отримати гуртожиток чи відомчу квартиру. Обіцянка подальшої приватизації житла відразу ж розкривала гаманці ошуканих. Одна родина віддала шахрайці понад десять тисяч євро – за обіцянку влаштувати на роботу батька, дочку та невістку, водночас забезпечивши їх житлом. Пропонувала шахрайка посади лаборанта, старшого лаборанта, інженера, викладача, начальника відділу. Зрозуміло, що у теперішній час наші люди (багато ошуканих – з вищою освітою) не так легко розлучаються з великими грішми. Однак якщо їм обіцяли престижну посаду з подальшим кар’єрним ростом, зарплату у 3-4 тисячі гривень, до того ж, безплатне житло, то віддавали за ці примарні блага останнє.

Цікаво, що Марія і справді знала усі ходи-виходи у вузі, з показань деяких свідків, її часто бачили в університетських коридорах. Один викладач, у кабінет якого у присутності потерпілих заходила шахрайка, пояснив, що знав Марію лише візуально – в університеті навчався її племінник, і вона цікавилася його успішністю.

Марія вдавалася до ризикованих дій, аби впевнити своїх «протеже» у спроможності виконати обіцяне. Так, дівчат, яким вона задурила голову лаборантськими посадами, сміливо вела у комп’ютерні кабінети, представлялась начальником навчального управління і пропонувала працівникам комп’ютерних кабінетів навчити претенденток на посади комп’ютерної грамоти. І вони працювали з дівчатами. Згодом на суді як свідки вони пояснять: жінка правильно називала навчальний підрозділ, у якому начебто працювала, а тому в них не виникало сумніву у правдивості її слів.

Або ж, впевнено крокуючи коридорами у супроводі ошуканих, Марія завертала у якийсь кабінет і через п’ять хвилин виходила з усмішкою, мовляв, усе гаразд – хабар передала. Аби створити видимість успіху справи, жінка вручала претендентам на посади різноманітну навчальну літературу, щоб готувалися до майбутньої роботи, роздавала для заповнення анкети (за них брала додаткову платню – 80 гривень).

Час минав, а обіцяної роботи не було. Марія уже втомилася вигадувати причини, чому треба почекати: то економічна криза, і працівників відправляють у вимушені відпустки, то канікули чи акредитація вузу, то хтось хворий чи у відпустці, то вона у відрядженні… Але усьому є межа. Шахрайка якомога довше відтягувала момент істини. Вона навіть вирішила платити ошуканим … зарплату. Розповідала, начебто вони уже влаштовані, зарплату нараховують, але з виходом на роботу треба почекати. Таким чином вона переслідувала ще й іншу мету: поки люди не дізнались, що ошукані, на її прохання шукали претендентів на вільні посади.

Аби не викликати підозр, Марія сама приїжджала до ошуканих – заспокоювала, запевняла, обіцяла щось нове і… знову виманювала гроші. Їй вдавалося переконати у неймовірному. Так, пообіцявши ліквідувати «хвости» студентові одного з вузів, вона незабаром запропонувала йому стати лаборантом ТНЕУ, а за деякий час планку підняла до посади викладача. Дивно, але студент з «хвостами» не засумнівався ні у пропозиції, ні у власних можливостях, бо Марія дофантазувала: аби новоспечений викладач не забирав годин, інші викладачі платитимуть йому вісім тисяч євро у рік. Ця Маріїна пропозиція вартувала студентові теж вісім тисяч євро…

Шахрайка не цуралася і дрібнішого заробітку – за 150 євро «здати» сесію. Деякі студенти, вручивши Марії заліковки та гроші, спокійно почувалися, поки одногрупники гризли граніт науки. Але так було до першого невдалого іспиту, бо гроші не спрацьовували… Цікаво, що багатьом ошуканим студентам вдавалося повернути «хабарні» євро чи гривні – чомусь перед претензіями студентів Марія пасувала. Проте один студент, сподіваючись з Маріїною допомогою сесію купити, таки «вилетів» із вузу.

Заяви у міліцію посипалися тоді, коли шахрайка перестала відповідати на телефонні дзвінки. У вересні 2009 року її взяли під варту.

Суд кваліфікував дії жінки як шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах, незаконне заволодіння шляхом шахрайства важливими особистими документами (декому Марія не повернула дипломів і заліковок); втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність;  підбурювання до замаху на давання хабара. Факти шахрайства Марія визнала, а ось втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність заперечувала, мовляв, не знала, що студент – неповнолітній. Вирок – п’ять років позбавлення волі, конфіскація майна. Очевидно, справу переглядатимуть апеляційній інстанції, бо засуджена подала апеляцію. Оскаржує вирок і прокурор через м’якість покарання.

Ольга КУШНЕРИК, газета “Свобода”.