Снайпер на вулиці Грушевського — з Тернопільщини?
«Ігорко — снайпер, він стріляв у Києві…» Така несподівана новина облетіла кулею село Кордишів Шумського району. Більшість людей не хоче вірити, що їх земля могла народити вбивцю, згадують Ігоря як спокійного хлопця. А дехто все-таки призадумався: а раптом йому пообіцяли квартиру, то й взяв зброю в руки, аби вибратися з маленької кімнатки в гуртожитку, де тулиться з дружиною й малолітньою дитиною…
Детальна інформація про снайпера Ігоря з’явилася в інтернеті через день-другий після вбивств на вул. Грушевського. Кілька сайтів поширили резонансну новину: «Снайпера впізнали, коли він на якийсь час зняв маску. На його совісті вибиті очі і травмовані обличчя…» А в коментарях хтось навіть переконує, що він — той профі, що цілився з вікна шостого поверху, але вже не гумовими, а справжніми кулями.
Звісно, перевірити правдивість цієї інформації нереально, адже імена стрільців тримають під грифом секретності, та певно одне: у нинішньому гарячому інформаційному потоці рідко трапляється випадкова інформація: або це правда, або навмисна брехня. Кому ж вигідно таке писати про Ігоря?
Майданівці вишукують правду ледь не з-під землі і, як самі кажуть, не керуються принципом «одна баба сказала». З іншого боку — провладні структури відверто борються, зокрема й інформаційно, проти народу. Ігоря міг хтось підставити? Цілком можливо — аби розвіяти розмови про російських снайперів. До того ж першим написав про це якийсь донецький блогер. Ігор та його дружина негайно видалили сторінки у соціальних мережах і ніде нічого не коментують. У Кордишеві кажуть, що днями чоловік телефонував до родички, плакав, запевняв, що не стріляв, казав, що боїться за себе і за рідних. «Якщо мене заб’ють, то знайте — я ні в чому не винен!» — стверджував.
— Понад шість років тому ми випровадили Ігоря до Києва до дядька, бо залишився круглим сиротою, почав запивати, — згадує родичка Феофанія. — У селі вже нікого не залишилося з його рідних — мати, батько, дід і бабуся — на цвинтарі, хата стоїть пусткою. Ігор навідувався торік на провідну неділю. А оце нещодавно злодії залізли до оселі, я просила свого сина зателефонувати до Ігоря, але він не хоче — злий, що той пішов у «Беркут».
В Ігоря є два брати — старший служить військовим у Росії, роками не приїжджав до Кордишева, а брат-близнюк мешкає в Ігоревої тещі на Хмельниччині, він — неповносправний.
— Ігор походить із шанованої родини, якій випала дуже важка доля, — зітхає інша родичка Зоя Гринчук. — Його прадід був грамотним, мав свій банк, читав літературу про вільну Україну, словом, його називали «бандерівцем». Його вивезли з села невідомо куди, прабабця залишилася з двома дітьми… Ігорева бабуся теж брала участь у національній боротьбі, енкаведисти мордували її… Аби врятувати від заслання, її посватав старший на добрий десяток літ рідний стрийко Федір Филимонович Липка. Він був партійний, у 50-их роках був депутатом Верховної Ради СССР, у 60-их керував у Вишнівці, потім його направили головою колгоспу до Кордишева. Кровний шлюб позначився на дітях і онуках. Та, попри все, вони були чудовим подружжям, любилися до смерті, бабуся — неймовірна красуня, її неможливо було не любити.
Перший син Липок помер, а донька, мати Ігоря, народилася неповносправною. У селі згадують, що вона працювала на будові, відмовилася бути санітаркою чи посильною у сільраді.
— Вона була трохи дивна, безталанна, жила не сім’єю, а лише книгами, — розповідають. — Чоловік випивав, ніби десь замерз…
— Доки жив Федір Филимонович, доти була сім’я — тримав дисципліну, хлопців виховував. «Чиї діти?» — запитували. «Филимоновича!» — згадує пані Зоя. — Ігор та його старший брат гарно вчилися, були кмітливими, а на третьому, біднятку, далося взнаки кровозмішання…
Помер батько Ігоря, за два місяці — мати, троє дітей залишилися на бабусині плечі. Другим батьком для хлопців став їхній дядько — бабусин брат Ростислав Липка, який мешкав у Києві і працював головним енергетиком на заводі ім. Петровського. Саме він прихистив у себе Ігоря у перші роки.
— Дядька вже нема, він був дуже розумним, теж нелегке у нього було життя, — переповідають у селі. — Перша дружина була артисткою, вона соромилася, що чоловік із села. «Ты из-под деревенской крыши», — дорікала. «Никита Сергеевич Хрущов тоже был из-под деревенской крыши…» — віджартовувався Ростислав. Так вони й розлучилися. Друга дружина працювала в якомусь міністерстві. Мав дві доньки від різних шлюбів. Та їх ніколи не забував — добряк був…
— Не вірю, що Ігор міг стріляти у людей! Він не такий, — знову повертається до наболілого пані Зоя. — Хтось підставив його, комусь вигідно спихнути на сироту таке жахливе безчинство…
Шкода, чомусь не підписано, хто автор цієї “чудасії”.
Шановна, а хто дав дозвіл постити фото разом з неповнолітньою дитиною? ПрофФесіоналізм аж віє… Одна бабка другій сказала…
Невже в Тернополі так мало подій, і немає більше про що писати?
Перестаньте! Майку СССР на нього ніхто під дулом не одівав! … Хоча це не свідчення, що він саме той снайпер. Але – беркутівесь, який любить СССР…
Ціквенький ресурс… Добре, що вже хоч фото змінили та прізвище забрали! Але у фейсбуці його вже хто змінить!? І навіщо видалили мій коментар!? Мені ще раз написати не важко:
Ось таким чином, публікуючи неперевірену інформацію, та ще й разом із фото неповнолітньої дитини… ломають життя. Багато хто може повірити такій інформації, а про наслідки хтось подумав? Велике прохання, публікуйте із статтею ім’я її автора. Порушено ЗАКОН УКРАЇНИ Про захист персональних даних (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 34, ст. 481). Із за такого підходу до журналістики ПОГЛЯД вмер для мене, як ресурс впринципі!
Шановний Ігор, це не наш матеріал. Там є посилання. До того ж стаття є на багатьох інших ресурсах. За зауваження – дякую. Ви праві
Шановна редакція, раніше посилання не було і все виглядало так, що це Ваша авторська стаття!
Не було автора! посилання було. Все одно дякую за зауваження. Фото дійсно не варто було ставити.
“Погляд”, та вже не бійтеся так, закони відмінили)))). фото в інтернеті знайти не проблема, s то як воно і у вас було, то нічого не змінює. А якщо ви розміщуєте чужу статтю, а потім ховаєтеся за справжніх авторів, то краще вже не розміщуйте. А то якось пахне зовсім не квітами…
А до чого тут страх? Кешована сторінка є 100% в неті. Є ще інші поняття. Пояснювати не буду, якщо розумні, то і без цього обійдетесь
Добре, що МИ порозумілися 🙂 Залишаюся Вашим читачем!
читати не приємно таку нісенітницю. я знаю Ігоря дуже давно, адже сама живу в Кордишеві. це, що написано – половина неправди. я не знаю, на які факти опирався журналіст, але у деяких серйозний перебір. по-перше мене вразила фотокартка, яка була раніше. до чого тут Ігоря син? нащо заздалегідь псувати життя дитині? як на мене, то слід поглянути на дану проблему з іншої сторони. 1. якщо Ігор і працює в беркуті, то працює там давно. журналісту відомо, які роботу там виконує? матеріал побудований на здогадках, чутках 2. якщо журналісти посилаються на такзваного блогера, то як той блогер міг, побачивши на 6 поверсі хлопця, відразу рознюхати, що це саме Ігор? брєд. та ще й нібито він відкрив обличчя. 3. як на мене, то інформація щодо його сімї недоречна. для чого писати про жінок його дядька? це щось зміне? 4. я знаю також людей, в яких допитувалися журналісти про Ігора. не розумію їх упередженості. як можна говорити і писати, що мама хлопця неповносправна, безталанна? та вона народила і виховала трьох хлопців. вона працювала на будівництві, бо там можна було гроші заробити для сімї. 5. як про неповносправного написали і про брата Ігоря. це НЕПРАВДА!!! його я також знаю. хлопець мав набуту ваду в мові, але це не дає підстав так говорити про нього. він працьовитий, хороший хлопець. 6. те, що Ігор став запивати теж не правда.я не розумію, як можна таке писати. для чого робити так боляче Ігоревій сімї? для чого чіпати дружину та сина? хочете сенсацій? не етично робити такі речі. нема більше слів. Оксана Черемшук.
Оксано, а де неправда? Ви тут пишете свої роздуми – варто чи не варто. А неправда де? Якось голослівно вийшло…
а де, власне, правда тут, в статті? я написала те, що знаю про Ігоря та його родину, аби читачів не вводили в оману.це не мої роздуми, а факти, які мені особисто відомі. щодо “варто-неварто”, то, якщо ви уважно читали мій коментар, я не подала жоднога аргумента щодо того, що варто писати. я взагалі не прихильниця цього матеріалу. просто жаль цього хлопця, бо на його місці у нашій країні міг бути будь-хто. фантазія для отримання сенсацій в людей велика.
я не вірю…його підставили…ми його знаемо…
Оксано, видно, що ви симпатизуєте цьому чоловіку, а отже не можете бути об”єктивною, бо ваші претензії до журналістів просто безглузді – люди просто роблять свою роботу, до речі,з ризиком здоров”ю і життю. Але я тут не про те хочу сказати. Просто захищати людину в цій кривавій формі – це плювати на пам”ять загиблих на майдані, побитих, покалічених, катованих. подивіться, що зробили з Булатовим. Люди в цій кривавій формі знають на що йдуть і такі статті про них – справжня боротьба з режимом. Щодо Погляду, то мені дуже шкода, що наше інтернет-журналістика поки на такому низькому рівні. писати анонімні малограмотні писульки, які ставлять на сайті, звісно, не важко. А коли на сайті з”явилася справді фахова та цікава стаття, то при її обговоренні редакція ховає голову в пісок. Мені прикро за вас…
ви помиляєтеся, жодної симпатії тут немає. якщо людина прицює в беркутуі, то це не означає, що він вбивця, може він в конторі з паперами працює. я згідна з вами, що у сьогоднішній ситуації існують, на привеликий жаль, криваві форми. я не захищаю цього режиму. я свідомо засуджую всіх, хто приклав руку до цих жахливих подій, які є у нашій країні. але до чого тут Ігор? легко підставити людину, не опираючись ні на які факти. чому зараз не судять тих, хто роздягнув і фотографував на морозі людину, там і відео і фото є. мені жаль тих людей, яких безпідставно звинувачують. але, на що інше можна надіятися в цій країні при цій владі…
Оксана знае шо пише….вона теж майбутний журналист і теж робить свою роботу….ми не можемо повірити в те що зробив Ігор….це не доказано…а без доказів не можна звинувачувати людей…
Якщо людина служить в “Беркуті”, вона апріорі злочинець. В майбутньому таким людям будуть плювати в спину і ніхто ніколи не візьме на роботу. Це потенційні вигнанці суспільства.