Принадливий Тернопіль. Про ординців у парку, Новий замок і торговицю

— За доброї погоди я стишую крок, проходячи біля місцин, пов’язаних з історією Тернополя. У нашому місті таких є багато. Їх варто не тільки побачити, а й зупинитися побіля, подумати над їхнім минулим, – каже кандидат історичних наук Петро Гуцал. Тож попросила його детальніше розповісти про улюблені місця Тернополя.

— Для мене одне зі знакових і пам’ятних місць, як не дивно, — гідропарк «Топільче». Я приїхав у місто в листопаді 1982 року, оселився з сім’єю в другому гуртожитку педагогічного інституту. Тоді вирувало інше життя: вільного часу після роботи було багато, ніхто не метушився. Тож ми часто гуляли всією сім’єю, чи я з маленькою донею парком. І найбільше вражали в ньому просторість та охайність. Крім того, додавали колориту дерев’яні скульптури казкових персонажів, вольєри з тваринами, атракціони, космічне містечко, звивисті доріжки та багато впорядкованих малих водойм. Для мене «Топільче» — місце відпочинку та радості. Зрештою, не дивно, що він був тоді таким гарним і доглянутим, адже офіційно його відкрили в 1985 році, тож він ще був, так би мовити, молодим.

А ось місце, на якому парк постав, має свою історію. Колись тут були мочарі, русло Серету проходило лівіше. Назва ж «Топільче» — від українського топоніма, який згадується лише у привілеї Яну Амору Тарновському на заснування міста в 1540 році. Цікаво, що нині дискутують, як правильно: Топільче чи Cопільче. Думаю, причина цього – в різночитанні письма давнього документа, або у банальній друкарській помилці у ХІХ столітті. Однак не будемо на тому зупинятися.

У лютому 1626 року в цій місцині були розбиті в стрімкому бою ординці. До речі, вони, зазвичай, робили свої наїзди взимку. Кримчаки заклали кіш на південь від Тернополя, награбували різного майна і зібрали ясир, хоча на місто не нападали. І ось одного дня перед світанком загін польсько-українського війська, вийшовши з міста, завдав раптового удару по чужинцях. Татари були вправними грабіжниками, але поганими вояками, тож одразу почали тікати. Кажуть, що хан врятувався, вискочивши із шатра в самій білизні. Частину ординців загнали на Загребелля, вони поховалися в гайку, але його підпалили і вони там погинули. Ясир був відбитий.

А ось інша історія, пов’язана з тим же місцем, але ближча до нашого часу. В травні 1911 року на лугах місцини уродженець Тернополя, інженер Бронислав Ґловінський здійснив перші польоти на літаку власної конструкції. Так в наш край прийшла епоха авіації.

Можливо, тому, що це місце давнє та зі своєю історію, у «Топільче» мені затишно. Парк залишається для мене улюбленим, хоча вже давно мешкаю в іншому районі міста. Раніше тут часто гуляв з донечкою, а в останні роки – вже з внуком. Нині через гідропарк за нагоди йду на роботу та з неї. Зі світлими споминами та сумом споглядаю, який він нині.

Друге місце, де відчуваю красу Тернополя, — біля замкового палацу. Тут історичне серце міста. Звідти згори можна побачити західну частину Тернополя з різних ракурсів, помилуватися ставом – ровесником міста. Униз біжить вода каскадного фонтану, більш відомого серед тернополян як «Сльози Гронського». Як на мене, це один із найгарніших фонтанів міста, він оригінально вписався у краєвид. Зліва видно старовинну Воздвиженську церкву.

Якщо вести мову про твердиню Тернополя, то варто сказати, що на замок вона нині зовсім не подібна. Нема валів, брами, замкових будівель. Тож це звичайний замковий палац. На жаль, невідомо, коли він був зведений: в літературі є дані, що в 1548 році, мовиться також про 1554 рік. Нинішній палац — бліда копія первісного. Це вже його п’ята чи шоста перебудова. У свій час, в кінці ХVІІ століття, замок ґрунтовно відбудувала власниця Тернополя Марисенька – дружина короля Яна ІІІ Собеського. Звичайно, твердиню не обійшла руїною Друга світова війна. Останній раз палац відбудували-перебудували в 1955 році, не особливо дбаючи про те, щоби надати йому автентичного вигляду.

Одразу поруч, там, де нині готель «Тернопіль», — ще одне знакове місце: тут колись стояв Новий замок. Шкода, що після останньої війни його не відновили. Новий замок вельми знаковий у культурному житті міста. Спорудили його у 1820-тих роках, впродовж ХІХ століття він був єдиною театральною сценою міста. Тут відбувалися бали знаті, музичні вечори і концерти, збиралися на різні імпрези поціновувачі мистецтва. У великій залі Нового замку виступали театральні та хорові колективи, музиканти й співаки, що навідувалися в Тернопіль не лише з Галичини, а й з багатьох міст Австрії. З діячів української культури, наприклад, тут дарували публіці високе мистецтво Омелян Бачинський та Іван Біберович зі своїми театральними групами, Марко Крипивницький. Звідси розпочала свій поступ до світової слави Соломія Крушельницька. У серпні 1885 року тут був присутній Іван Франко та деякі інші чільні постаті нашої історії. До речі, тоді ж вперше в Галичині був виконаний твір «Боже великий, єдиний, нам Україну храни».

Якщо глянути із білязамкого місця на схід, у центр міста, то бачимо майдан Волі — колишню торговицю, де до кінця позаминулого століття відбувалися щотижневі торги і знаний в усій Галичині кількаденний ярмарок святої Анни. На ярмарок масово приїжджали, крім торговців і покупців, причому й з інших країн, навколишнє панство та передусім, щоби себе показати, лицедії, тобто самодіяльні артисти, а ще — злодії. Втім, про історію нинішнього майдану – то окрема розмова. Що цікаво: раніше вулиця від замку йшла прямо на вхід катедри (колишній Домініканський собор) й овид не заступали будинки. Це вже пізніше, за радянської влади, лінію двох новозведених споруд свідомо посунули.

Така ось дещиця улюблених місць. Звісно, є й інші, достойні розповіді. Але про них — іншим разом.

Записала Анна Золотнюк.