Як переходить Катеринівка на Тернопільщині: емоції довкола конфесійного вибору

До УПЦ КП вирішила перейти значна більшість вірних УПЦ (МП) у селі Катеринівка Кременецького району, що на Тернопільщині. Події тут розгортаються драматично: з візитами почаївських монахів і розмаїтих “паломників” з одного боку, а також “Правого Сектору” – з іншого.

Громада Катеринівки із храмом святого Георгія Побідоносця не є дуже великою. Загалом у цьому селі на півдні історичної Волині є 300 виборців. Фактично ж на місці проживає трохи більше 200 дорослих. Ще на початку 2000-х років, під час однієї з передвиборчих кампаній до Верховної Ради, люди у Катеринівці відмовлялися навіть брати в руки газети від політичних сил з виразною українською позицією, бо “батюшку треба запитати”, то тепер село йде з УПЦ (МП). І більшість не зважає на те, що ті, від кого вона йде, у тому числі священик, – проти.

Одні у храмі, інші – надворі

“У селі зареєстровані 300 дорослих, але дуже багато не живуть тут, хтось – на заробітках. Реально є 220 людей. Ми уже отримали лист із запитом від департаменту у справах культури, релігій та національностей обладміністрації з приводу ситуації в селі. Має бути створена комісія за участю представників обох сторін для вивчення питання, але річ у тому, що самі сторони тут не дійшли згоди, – коментує сільський голова Катеринівки Вікторія Дрель. – У церкві править УПЦ. Київський Патріархат править біля хреста і пам’ятника загиблим солдатам у центрі села”.

У департаменті  у справах культури, релігій та національностей обладміністрації кажуть, що зараз документи із Катеринівки – на етапі вивчення.

“Документи на зміну юрисдикції громади подали позаминулого тижня, – говорить заступник директора вказаного департаменту Ігор Кульчицький. – Більшість у селі, за тими паперами, які ми отримали, становлять прихильники УПЦ КП”.

Усе тільки почалося…

Як каже кременецький благочинний УПЦ КП отець Володимир Буграк, події у Катеринівці довкола зміни юрисдикції громади ще тільки розпочалися та акцентує, що більшість місцевих жителів виступають за перехід до Київського Патріархату.

В УПЦ (МП) вважають, що стан речей у цьому селі є одним із прикладів “систематичного захоплення храмів”.

“Відбувається те, що й всюди. Йде систематичне захоплення храмів. Серед білого дня приїжджає “Правий Сектор”, у балаклавах, із собаками. Але люди тут ще відстоюють храм. Якщо хочуть окрему громаду, хай собі реєструються і вже тоді домовляються про храм. А так подають чомусь документи не на реєстрацію своєї громади, а на перереєстрацію нашої, – каже канцлер Тернопільської єпархії УПЦ (МП) отець Степан Балан. – Відбувається приниження, порушення прав”.

За словами о. С. Балана, “ні в якій іншій області такого немає, як у Тернопільській”. Проте найбільші емоції довкола катеринівської громади вирують не серед експертів, не у владі, чи серед керівництва єпархій і благочинь, а – природно – на місці.

“Нас називають запроданцями”

“Нас називають запроданцями, але ми – не запроданці. Ми хочемо триматися своєї Церкви, адже один Бог, одна Церква. Дуже великий тиск на людей чинять окремі місцеві жителі. Я ж так вважаю, що ми хрестилися, одружитися у цій Церкві, дітей тут хрестили, і хочемо тут вмерти, – говорить касир громади УПЦ (МП) Гання Самборська. – Інформація про те, що за нашою Церквою стоїть Москва, що гроші йдуть на фронт, неправдива”.

Жінка переконує, що до активізації прихильників Київського Патріархату, у Катеринівці люди за вподобаннями ділилися приблизно порівну.

“Це було доти, доки не почали збирати оці списки. Вони до нас дуже погано ставляться”, – переконує жінка. – Ну от нас менше, а їх більше. У них – еліта: колишні голови сільради, медики, вчителі. То хіба вони не можуть збудувати собі церкву?”

Ганна Самборська також нарікає, що у Катеринівку приїжджав “Правий Сектор”, що його активісти роздавали листівки і газету “Бандерівець”. У відповідь на запитання, чи моляться у їхньому храмі УПЦ (МП) за “Небесну сотню”, загиблих вояків і тих, хто служить в АТО, вона відповідає ствердно.

Як моляться за вояків АТО?

“Саме я подаю ті писульки з іменами за убієнних воїнів і за тих, хто служить, – зазначає вона. – Серед їхніх же активістів є люди, які навіть не знають, з якого боку зайти до церкви. Нас же зробили дуже поганими людьми, але ми – не такі”.

Активіст переходу громади до УПЦ КП Валентина Кохановська, яка й збирала підписи по селу, бачить ситуацію радикально по іншому.

“Почалося все з того, що Росія – агресор щодо України, і що наших четверо хлопців пішли на війну. Батюшка, хто заплатить тих 15 гривень за писульку, то згадає, а ні – не почитує, – каже вона. – Він сказав: “хай би були не йшли”.

Просили про молитву українською

За словами В. Кохановської, ще 8 травня під час служіння у пам’ять за загиблими у Другій світовій війні і хреста, що стоїть поряд, люди підійшли до пароха і попросили читати Апостол та деякі інші молитви українською.

“Він сказав: “ні, я не можу”. Сказав, що має подзвонити до Сергія (архиєпископа Тернопільського УПЦ (МП) – авт.). Це було у п’ятницю, а вже у неділю в Катеринівку приїхав Сергій із почтом. Ну, йому люди нічого не казали, – продовжує активістка переходу”.

Проте люди, як говорить вона, залишилися при думці, що їм потрібна українська Церква.

“Про це говорили, але ніхто не йшов збирати підписи. У мене теж велика господарка, але я – на пенсії. Тож на другий день Зелених свят (1 червня 2015 р. – авт.) я видоїла своїх корів і пішла. Запитувала: чи не хотіли б, ви, щоб наша церква була Київського Патріархату” і побачила, що люди виступають за. Але говорять, що їм батюшка казав, що вона і так українська. Тож на третій день я знову пішла і побачила, що батюшка з Самборською, у якої син священиком десь у Криму, з вчителькою української літератури, вчителькою математики і ще однією вчителькою-пенсіонеркою теж збирають підписи”.

“Ви за мене… то підпишіться”

В. Кохановська каже, що вирішила таки зайти до людей, у яких вже побував батюшка.

“І побачила, що священик запитував їх: “Чи хотіли б ви, щоб наша Церква була автокефальною?” Люди відповідали “ні”, бо не розуміють, що це таке. В інших запитував: “Чи ви за мене, чи проти мене? Якщо за, то підпишіться”. І люди підписувалися, – продовжує жителька Катеринівки. – Йду я далі за батюшкою і зустрічаю молоде подружжя. Питаю: “Діти, ви хочете, щоб у нашій Церкві правили українською мовою?” Вони кажуть, що так. Я запитала, що казав батюшка. Вони відповіли, що запитував: чи хочете, щоб нашу Церкву не закрили?” Вони, звісно, підписалися, що не хочуть. Отак збирав підписи. Взагалі у селі є 6-7 сімей, які за ним. А більшість – за Київський Патріархат”.

В. Кохановська говорить, що у першу неділю після Зелених свят (7 червня – авт.) вона підходила у церкві до священика з пропозицією перейти з громадою, але він і його дружина виступили категорично проти.

“Батюшка сказав, що заберуть з церкви все, на що я відповіла, що нехай заберуть те, що принесли. І що храм будували місцеві бідні люди у 1924–1930 роках й освятили на свято Юрія 1930 року. Взагалі той батюшка хотів під час ремонту церкви замалювати український “Отче наш” з тих часів, але люди не дали”, – каже жінка.

Відправи і “вистави” у неділі

Напруга серед жителів Катеринівки протягом червня все наростала. Активісти зміни юрисдикції громади звернулися до Тернопільської єпархії УПЦ КП з підписами, але виявилося, що ці підписи зібрані не так, як належить, і потрібно все робити наново. Цього разу, щоб не було закидів, люди приходили у сільраду і там визначалися. Додому йшли тільки до тих, літніх і хворих, які самі запросили.

“Ми зібрали 148 підписів за Київський патріархат. Я сама порахувала, хто з дорослих живе у селі. Вийшло 202 людини”, – каже В. Самборська.

А 21 червня події у Катеринівці набули надзвичайно драматичного характеру. Того дня прихильники Київського Патріархату зі своїм священиком прийшли до храму на молитву і побачили, що на подвір’ї уже стоять прихильники УПЦ (МП), а хвіртка і ворота перемотані ланцюгами й замкнуті на колодку. Зрештою, люди виважили ворота з завісів, почалася словесна перепалка між обома таборами. У підсумку прихильники Київського Патріархату відслужили біля церкви. У той же час поряд стояли, намагаючись їх “переспівати” монахи конфесії-опонента і численні немісцеві “паломники”. Деякі з останніх, як з’ясував кореспондент РІСУ, навіть не знали, що потраплять на протистояння: їм же обіцяли, що їдуть до джерела святої Анни, але чомусь через Катеринівку.

Слухало навіть сусіднє село

Події малим продовження 28 червня. Тоді у Катеринівці знову організували “паломництво”, а на підтримку УПЦ КП знову приїхали представники “Правого Сектору”. Того дня приблизно із шостої ранку духовенство і прихильники УПЦ (МП) уже зайняли позиції у храмі та на дзвіниці, згодом увімкнули гучномовці і почали служити. Чути було аж у Піщатинцях сусіднього Шумського району, що за 6-7 км. У той же час духовенство УПЦ КП служило біля хреста і пам’ятника воїнам Другої світової війни в центрі села.

“Міліція у нас у зв’язку з цими подіями не просто буває, а вже живе у нас”, – говорить сільський голова Вікторія Дрель.

Для забезпечення правопорядку у Катеринівці змушені збирати правоохоронців навіть із сусідніх районів. Подібне було у цих краях ще у другій половині 2000-х, під час конфлікту в селі Рохманів біля Шумська.

“Цькування одні на одних триває уже чотири тижні. Представники тієї сторони до мене не вітаються. Сказали, щоб ми забирали заяву про перехід громади, або вони на нас подадуть до суду. Але нехай подають, куди хочуть. Ми таки будемо в Київському Патріархаті”, – говорить В. Кохановська.

За словами Ганни Самборської, поділ у селі за конфесійною приналежністю виявляється навіть усередині окремих родин.

“Є такі сім’ї, в яких розділилися. От ми з чоловіком, у УПЦ, а брат чоловіка з сім’єю пішли до Київського Патріархату”, – констатує вона.

Зрештою, 1 липня у Катеринівській сільраді скликали нараду, де прихильникам обох конфесій радили поновно опитати людей. Згоди щодо цього поки не дійшли.

Володимир Мороз, РІСУ