У Збаражі презентували книги, що рятують народ від забуття

Минулого тижня у центральній районній бібліотеці відбулася творча зустріч з письменниками Петром Кралюком та Марією Лавренюк. У цікавій неординарній формі автори презентували свої нові книги. Їм допомагав побратим по перу − журналіст із Шумська Сергій Синюк, який, до слова, був ініціатором та організатором зустрічі.

Що ж спільного між романом Петра Кралюка «Сильні та одинокі» і циклом новел «Декамерон одного села» Марії Лавренюк? Це, за словами Сергія Синюка, відображення історії народу через історію однієї людини та історію одного села.

Петро Кралюк написав роман про Степана Бандеру − втім, не тільки про нього. Це  яскравий та глибокий художньо-філософський твір про долю українців та українства, про честь та безчестя, вірність і зраду, любов та ненависть, життя і смерть.

Серед персонажів роману, крім головного героя Степана Бандери − князь Ярема Вишневецький, Андрій Мельник, син Сталіна Яків Джугашвілі, убивця Бандери Богдан Сташинський. І герої, і антигерої постають живими людьми, здатними боятися, думати, любити. Автор сміливо, однак цілком аргументовано руйнує усталені стереотипи щодо історичних постатей та історичних подій.

− Роман «Сильні та одинокі», – зазначив Петро Кралюк, − написаний під впливом не зовсім нормальних подій навколо постаті Степана Бандери, − спочатку Віктор Ющенко під завісу своєї президентської каденції присвоїв йому звання Героя України, а невдовзі це звання зняли за рішенням суду. Взагалі, Степан Бандера і далі залишається в Україні «суперечливою», неоднозначно трактованою фігурою. Хоча, якщо розібратись, то це цілком цілісний, однозначний (для українців −  однозначно позитивний) історичний персонаж. І те, що він залишається для більшості з нас «суперечливим», «неприйнятним», − передусім проблема  самих українців, зокрема нерозуміння ними справді вартісних моментів своєї історії.

Про Степана Бандеру абсолютна більшість українців (навіть його прихильники) мають приблизне уявлення. Та все ж свідомі українці інстинктивно відчувають: Степан Бандера − їх герой. І вони ладні з гордістю носити ім’я бандерівців.

На жаль, про Степана  Бандеру маємо вкрай мало вартісних, партійно не заангажованих публікацій. До сьогодні в Україні нема наукової біографії Бандери. Мій роман − перший художній твір з викладенням біографії Степана Бандери. Він написаний на документальній основі.

Перша частина роману − розмова Степана Бандери зі слідчим Валігурським, друга − уявні діалоги з князем Яремою Вишневецьким, Андрієм Мельником, Яковом Джугашвілі. На думку Петра Кралюка, до постаті Яреми  Вишневецького треба підходити по-іншому, як і по-іншому варто оцінювати війну під проводом Богдана Хмельницького. Вона, на переконання письменника, була не визвольною, а громадянською, у  якій з одного боку воювали козаки у союзі з татарами, з іншого −  українська шляхта і міщани.

Ярема Вишневецький не був однозначно зрадником України і православної віри, як і Богдан Хмельницький не був героєм.

− Я досить негативно оцінюю роль Хмельницького в українській історії, погоджуючись з оцінкою Шевченка, −  зауважив Петро Кралюк. − Хмельницький вирвав Україну з європейського простору і кинув її у простір азіатський. Хмельниччина залишила на Україні руїну. Чого варті лише союзники козаків – татари,  які плюндрували українські села і міста.

Безперечно, творчою знахідкою автора є трактування постаті агента КГБ Богдана Сташинського, який убив Степана Бандеру. Зі сторінок роману до нас промовляє не бездушний та жорстокий убивця, а людина, здатна кохати, страждати і спокутувати свої провини. Зворушує історія  його кохання до німкені Інге, смерть маленького сина. Богдана відпустили з Москви у Німеччину на похорон первістка. Не дочекавшись похорону сина, Богдан та Інге втікають у Західний Берлін, а вже наступного дня з’явилася Берлінська  стіна. Богдан здався німецькій  поліції, відбувся суд. Свідчення Сташинського викликали широкий міжнародний резонанс, вкотре показавши, що радянська система побудована на насильстві. Через три роки світ  дізнався, як убили Бандеру.

Злочин Богдана Сташинського рикошетом вдарив по його родині. Погоджуючись на співробітництво з КГБ, Сташинський рятував своїх рідних від репресій. Дізнавшись, що син убив Степана Бандеру, помирають його батько і мати, божеволіє й помирає одна із сестер. Можна сказати, що, намагаючись врятувати свою родину, Богдан  погубив її, та ще й прирік на прокляття і забуття.

Дуже промовистий той факт, що присутні на суді над Богданом Сташинським вдова убитого ним оунівця Лева Ребета та дочка Степана Бандери не засуджували його. За словами дружини Лева Ребета, справу  Сташинського  вона бачить «саме як справу, як явище, що є рівночасно віддзеркаленням трагічної долі нашого народу».

А дочка Бандери Наталка заявила: “Я хочу ще повернутися до зізнання підсудного, де він говорить, яким цинічним способом Сєргєй його заспокоював, кажучи, що діти Бандери будуть йому ще «вдячні» за  цей вчинок. Мій  незабутній батько виховав нас в любові до Бога і України”.

На цьому судовому процесі провідник ОУН Степан Бандера (хай посмертно) отримав перемогу.

У романі ще багато інтригуючих, парадоксальних моментів. Крім психологічної глибини, він наповнений багатющим документальним  фактажем. Якщо допитливий читач не  полінується прочитати усі примітки, які, до речі, становлять майже третину площі, він довідається безліч цікавих фактів, по-новому відкриє для себе не лише постать Степана Бандери, а й інших історичних персонажів та суперечливі моменти нашої історії. Як відзначила Марія Лавренюк, у книгах Петра Кралюка художньою мовою розповідається про нас. Петро Михайлович показав наших предків великими людьми.

Петро Кралюк, у свою чергу, представляючи молоду письменницю, зазначив: ” Я був вражений її новелами. Вона коротко, захопливо, образно вміє передати настрій, світосприйняття волинських селян”.

Сергій Синюк назвав «Декамерон…» «портретом села на тлі епохи».

Сама Марія розповіла, що книжка народилася з легенд і оповідей про її рідне село Матвіївці на Шумщині. З дитинства у дівчинки була мрія, щоб про її мальовниче, найкраще у світі село та його мешканців дізналися всі. Нарешті вдалося у такий спосіб її здійснити.

Дебютна збірка Марії Лавренюк− трагікомічна сага південноволинського села, що розкриває побут, стремління, історичні події та людські долі упродовж сотні років: від початку ХХ сторіччя до наших днів. Втім, теми і проблеми, які відображає авторка, стосуються не лише одного регіону, ваші глобальні в контексті всеукраїнському та й загальнолюдському.

У ряді відгуків, які з’явилися після дебюту Марії Лавренюк в пресі, її називають і «онучкою Стефаника», і наступницею Тютюнника, а гумор порівнюють із гашеківським. Однак ці порівняння, за визначенням Пера Кралюка, «відображають тільки частину самостійного творчого феномену. Характерними рисами письма Марії я б визначив здатність бачити надзвичайне у буденному і вміння знаходити точки дотику непоєднуваного. Зокрема, стилістику «Декамерону» можна назвати цілком традиційною, проте спирається вона на цілком сучасні, стрімкі принципи створення образу і передачі сюжету, притаманні скоріше кінодраматургії, аніж звичній прозі».

Втім, жодна рецензія чи літературознавче дослідження не замінять особистого враження від прочитання твору та викликаних ним емоцій.

Творча зустріч з поетичною назвою «Обрії волинської прози» попри її камерний формат залишила у нечисленної, проте уважної та вдячної аудиторії відчуття дотику до справжньої літератури, бажання прочитати презентовані твори, а ще показала, що ці обрії таки безкраї.

 

Довідка 

Петро Михайлович Кралюк народився у 1958 році у Волинській області. Закінчив історичний факультет Луцького педагогічного інституту. Працював сільським учителем, потім викладачем вищої школи. Навчався в аспіратурі Інституту суспільних наук Академії наук УРСР. Доктор філософії. Проректор Національного університету «Острозька академія». Петро Кралюк − автор понад 150 наукових праць з історії, філософії, релігієзнавства, політології, літературознавства,  в т.ч. монографічних досліджень української суспільної думки ХVІ-ХVІІ ст., «Духовні пошуки Мелетія Смотрицького», «Острозька Біблія в контексті української та європейської культур», «Білі плями в історії української філософії» та ряду інших. Член Національної спілки письменників України, автор шести книг художньої прози.

Оксана МОРГУН, Народне Слово