Собача печера у Тернополі

«Інкубатор» на Острозького, 39 (тепер – 45). Фото 60-х років.Про цю, колись існуючу печеру, у Тернополі зараз мало хто знає. Я там бував, коли вчився десь у другому-третьому класі. Жили ми тоді у збудованому на давньому єврейському цвинтарі – Окопиську (Мал.1) по сталінському стилю будинку на вул. Острозького , 45 (тоді Островського, 39), який містяни зразу назвали інкубатором. Це ж була перша у місті багатоповерхівка (Мал.2). П’ять поверхів, сім під’їздів, по дві-три квартири на кожному поверсі і в кожній діти. Практично всі одного віку. Отака компанія! Так от, живучи у нашому інкубаторі, ми, дітвора, провідали, що зовсім близько є печера. Як же пацани могли пропустити такий, як зараз кажуть, кайф. Зібрали гурт і пішли. Проминули Рогатку, далі по вул. Гайовій, де зліва, по під залізницею є маленький тунель. З під нього тяглася вправо паралельно дорозі на Гаї польова дорога, на міське сміттєзвалище.
Метрів триста – чотириста від тунеля трохи лівіше від дороги, ми знайшли дірку в землі, схожу на нору. Земля була глиниста, а сморід від звалища сміття був суттєвий, видно, вітер дув, відповідно, у наш бік. Довго ми коливалися: – Лізти, чи не лізти. Страшнувато все-таки. Але цікавість перемогла. Благо, що ми запаслися свічками. Ліхтарики і «коногони» нам тоді і не снилися. Четверо, найбільш сміливих, полізли. Я, вар’ят, між ними. А, може, й ні , бо тепер є про що розповісти. Лізли на пузі метрів з десять. Залізли в невеличку залу, приблизно, якщо не зраджує пам’ять, 3м х 3м, де можна було вже й стояти . Наш середній зріст тоді був приблизно 1м 20 см. Зала була частково з глиняними, а частково з кам’яними стінами без всяких прикрас, які спелеологи і просто зацікавлені можуть побачити у відомих на весь світ гіпсових печерах Чортківщини і Борщівщини. В залі, зліва від лазу, через який ми влізли, у камені здибали продовження нори. Чесно кажучи, було страшнувато, але ніхто з нас цього не показував. Ліземо далі! Пролізли рачки лазом метрів з п’ятдесят. Він то трохи розширювався, то звужувався так, що ми боками терлись об стіни. По висоті лаз дозволяв лізти лише рачки. В цей момент у двох з нас свічки загасли. Стало ще страшніше. Але ліземо, ліземо… І , раптом, попереду , страшно згадати, …. злий собачий гавкіт… Як ми розвернулися, як швидко повзли до виходу, як вискочили на світ Божий – не пам’ятаю. Най страшніше було тому, хто вперед ліз першим, а після розвороту став останнім.
Я отямився вже коло тунелю у колі друзів, як тих, хто лазив, так і тих, хто ні. Серце … калатає, мною … трясе. Теж саме було, як з’ясувалося потім , і з рештою хлопців, навіть у тих, хто не захотів лізти. Але, коли оговтались, хлопці, які не лазили, розповіли, що вслід за нами вискочив великий, кудлатий пес, який трохи погавкав, але не був дуже злопам’ятним, за те, що його потурбували, і за нами не гнався, а спокійно повернув назад у печеру. Ми про це навіть не подумали, а, видно, недарма печера звалась Собача. Більше ми туди не лазили! Бо й без того кожен з нас отримував по декілька раз по 50, як мій батько казав, заштрикав (уколів) від сказу.
Що можна ще сказати? Зрозуміло, що ця печера не була рукотворною і дуже давня. Можливо, вона використовувалась місцевими мешканцями, які жили поруч, за часів неодноразового нашестя спочатку татар на місто ( перше було аж у 1544 р., а потім було ще сім), а потім турок і інших нападників на наш край. Може ця схованка врятувала не одне людське життя! Жаль, що її вже немає! Якби була можливість іі дослідити зараз, можна було б, з огляду на моє попереднє припущення, провести розкопки, і знайти, хто знає, можливо, сліди давніх часів у вигляді якихось побутових предметів тих часів, а, може, й кладу. Ймовірно також, що в ній були сховані у часи початку першої світової війни Тернопільські архіви. Ходить же чутка серед старших людей , що ці архіви сховані десь у районі Великих Гаїв.
На початку 60-х років міське звалище сміття загорнули землею, разом з печерою. Може, печера у прикопаному вигляді існує й зараз, тому що великі новобудови на схилі від вул. Довженко ближче до долини не проводились.
В підтвердження існування печери Собача привожу світлину початку 60-х років, яку розшукав Тарас у В.Старічкова (Мал.3.).
На цьому фото учні Тернополя з гуртка п. Радзієвського, який у ті часи тільки розпочинав свою вельми корисну для нашого краю спелеологічну діяльність, зняті коло входу у згадану печеру. По словах п. В.Старічкова, який приймав участь у тодішніх відвідинах печери, юним спелеологам під керівництвом п. В. Радзієвського вдалося зняти на карту ходи печери Собача. Виявилося, що вона має довжину до 300 м. Можливих перспектив розширення печери, як і необхідності пошуку її прихованих ходів, не виявлено. На жаль, де і у кого знаходиться зараз карта печери Собача у Тернополі і чи вона взагалі збереглася, ми не знаємо.
Можливо, хтось, прочитавши цю статтю, згадає про це і повідомить нас. Будемо дуже вдячні. Немало значили б і якісь інші фото, спогади про відвідини Собачої печери. Доповнимо ж, хто чим може, історію невеличкого, але цікавого куточка нашого міста!
Олександр Столяров. Тарас Циклиняк.

Окописько – єврейський цвинтар і . Фото початку 1900 р. р.
Члени гуртка спелеологів П. В. Радзієвського коло Собачої печери. Початок 60-х років.

1 коментар до запису “Собача печера у Тернополі

  • 09:55 | 15 березня, 2017 на 09:55
    Permalink

    Думаю, що про цю печеру мав би щось знати Юзеф Зімельс (спелеоклуб “Поділля), він колись був архітектором міста. Також про міські підземелля він би розповів багато.

    Відповісти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *