Якщо хочеш жити у вільній Україні, то бери зброю у свої руки, – Дурановський Григорій

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

З 21 по 31 січня 1948 року військово-оперативна група Лановецького РВ МДБ проводила пошук повстанців УПА у селі Юлінці Лановецького району Тернопільської області шляхом огляду житлових будинків, господарських приміщень та земельних ділянок. При детальному обстеженню та військових дій було виявлено на горищі господарської будівлі три бандити, які почали тікати. Один був вбитий, другий поранений, а третій втік.

( з повідомлення старшого лейтенанта РВ Лановецького МДБ Борискіна Н.Ф.)

(Матеріали з справи №6431)

Я, Дурановський Григорій Афанасійович народився у 1918 році в селянській сім’ї в селі Юлінці Лановецького району. Навчався в школі села Буглів. Закінчив три класи і почав працювати по людях та помагав мамі. Батька у мене не було, тому весь час проживав з мамою. Братів і сестер у мене також не було. У мами було два гектари землі. З приходом радянської влади я працював у дома на господарстві. При німецькій владі я нікуди не виїжджав, а жив в дома. У 1944 році коли до нас знову повернулися совіти, то розпочалася мобілізація в радянську армію. Я тоді почав переховуватися від радянських солдат, щоб не йти на фронт. У 1948 році весною я вступив добровільно в Українську Повстанську Армію, де перебував до 30 липня 1948 року.

Коли прийшли більшовики у 1944 році то всіх хлопців і чоловіків вз села почали відправляти на фронт. Тоді і мені 26 березня прийшов документ, щоб я явився у Ланівці в райвоєнкомат. Ми з мамою порадились що краще кудись утекти, тому я не пішов і переховувався аж до вступу в УПА в себе в дома. Перебував сам у спеціально створеному в хліві місці. Там я вирив криївку, про яку знали тільки я і моя мама. Вона носила їсти, а на двір я майже не виходив. Мене ніхто не бачив, а людям мама казала, що пішов на схід на роботу. Так я просидів аж чотири роки. Рідко ночами виходив надвір. На початку квітня 1948 року до мене прийшов повстанець Мельничук Микола по кличці “Тарас”. Він мені порадив піти з ним з ним до сусідки Мельничук Катерини Іванівни. В неї на господарстві була криївка. Коли ми підійшли до схрону, “Тарас” в отвір сказав до “Малого” що привів мене. Мене покликали в криївку і там я застав ще Бойка Петра Степановича. Через деякий час до нас прийшов ще один повстанець Левчук Степан Максимович, “Вихор” родом з села Корначівка. “Вихор” поговорив зі мною на різноманітні теми, а саме висвітлював багато антирадянських тем, розказував що являє собою повстанська армія, її задачі і що скоро Америка піде воювати з совітами і переможе. А в нас тоді буде Самостійна Україна. А коли сидіти і ховатися то нічого не буде, ні самостійності, ні волі а тільки одне рабство. Він мені сказав прямо: “ Як хочеш бути московським рабом, то сиди і переховуйся в криївці, а якщо хочеш жити у вільній Україні, то бери в руки зброю”. Це я добре запам’ятав ці слова на все життя. А про нього можу сказати слідуюче: “ВИХОР” – Левчук Степан Максимович, народився в селі Корначівка Лановецького району, віком до тридцяти років. Так я став повстанцем і поступив в організацію ОУН-УПА і мав працювати в парі з “Малим”. Ми мали контролювати три села: Буглів, Огризківці та Юлінці.

Мені вручили німецьку гвинтівку, 54 патрони та гранату. “Вихор” сказав, що він “Тараса” бере з собою а я лишаюсь тут з “Малим”. Але в цей час в “Малого” був великий нарив на ногах. Тому ми нікуди не ходили, а сиділи в криївці. Увесь цей час ми читали антирадянську повстанську літературу та газети радянського видання. Ми ніякої боротьби проти радянської влади не проводили. Бойко Петро мій односельчанин. Я його знав ще з дитинства. Він також переховувався від від призову на фронт і осінню 1944 року пішов в ОУН – УПА. Він був озброєний автоматом ППШ та пістолетом і мав одну гранату. Він був вбитий працівниками Лановецького МДБ 30 травня 1948 року. Левчук Степан Максимович також спочатку переховувався від призову в радянську армію. Потім поступив в ОУН-УПА. Яку посаду він займав в повстанців я не знаю. Але часто він доставляв газети, різні націоналістичні брошури та листівки. Багато приносив він і харчів. Де брав не знаю. На озброєні мав автомат ППШ, два магазини, пістолет та дві гранати. Деколи він перебував і в нашій криївці. Нам їжу готовила дочка Мельничук Катерини Варвара. А їсти нам часто приносила молодша дочка Одарка, родичка Катерини. Я ще знаю таких повстанців: Мельничук Сільвейстер Кирилович з 1923 року також знаходиться на нелегальному положенні. Він зараз перебуває в діючій групі УПА, але де саме не знаю. Його кличка “В’юн”. Мельничук Олексій — син господині на дворі якої знаходиться криївка. Він часто приходив до нас і розмовляв про різні справи з “Вихором”. Його брат Микола “Тарас” був розстріляний раніше енкаведистами.

29 травня до нас в криївку прийшов “Вихор” та приніс газети і агітаційні листівки. Наш схрон був на горищі стодоли. Зверху ми бачили все навкруги. Ми тоді читали газети, розмовляли між собою. “Вихор” був в курсі всіх навколишніх новин. Він знами лишився ночувати. 30 травня у ранці, коли ще не зійшло сонце, “ Малий” сказав, що у дворі червоні солдати. Я подивився через щілину на двір і побачив багато озброєних військових. “Вихор” нам сказав, щоб ми через хлів тікали, а куди? Коли солдати чомусь підійшли і обступили хату, ми вискочили з хліва і кинулися бігти в садок. Першим біг “Вихор”, потім “Малий” і останнім я. Коли ми перебігали садок, то я почув крик солдатів: “Бандіти убегают” і тоді вони почали по нас стріляти. Я побачив що “Вихор” відбіг далеко і я його не дожену, тому вирішив бігти в другу сторону. В цей час “Малий” відкрив вогонь з свого автомата. У цей час більшовики поранили мене в ліву руку, але я встиг перебігти дорогу і сховатися в коноплях. Мене з усіх сторін перекрили військові і почали кричати “Здавайся”. Бачачи своє безвихідне положення та маючи поранену руку, я не стріляв і вирішив здатися, піднявши руки. Мене заарештували. У мене більшовики вилучили гвинтівку і 42 патрони та дві гранати. Перед тим я побачив на городі вбитого “Малого”. А “Вигор” десь встиг сховатись, доля мені невідома. Після перестрілки більшовики провели обшук в криївці. Там було три польових сумки, кулемет ДТ, гвинтівка, пістолет та багато націоналістичної літератури. Чиї ці польові сумки я не знаю, бо вони у схроні лежали вже давно ще до того як я прийшов . А зброя також там зберігалась, адже нею ніхто не користувався. Ми всі мали свою. Кожен з нас мав свою польову сумку. У мене там зберігались: націоналістичні книги, “Історія України”, націоналістичні друковані листівки для розповсюдження, мій старий воєнний білет, антирадянська націоналістична книжечка, записна книжечка, 20 рублів.

Під керівництвом “Вихора” було чотири повстанців: “Малий”, “Тарас”, я, “Міша” Хто такий “Міша” та звідки родом мені нічого не відомо. Кому був підвладний “Вихор”, я також не знаю.

Протокол допиту 17 серпня 1948 року оперуповноваженим Лановецького РВ МДБ старшим лейтенантом Ізместєвим громадянки Дранчук Федори Карпівни, 1907 року народження, жительки села Юлінці, українка, громадянин СРСР, раніше не судима, безпартійна.

“ Дурановського Григорія Афанасійовича я знаю дуже добре як односельця. Він проживав до весни 1944 року в селі Юлінці разом з своєю мамою Устиною і працював у себе на своєму господарстві. Коли в нас в селі в березні 1944 року розпочалася мобілізація в радянську армію і всі чоловіки які підлягали призову повинні були з’явитися у Лановецький райвоєнкомат. Я так і не знаю чи Гріша був в Лановецькому воєнкоматі. Але мені було відомо що він переховувався від радянської влади. 30 липня 1948 року я поверталася з Лановець і зустріла жителя села Юлінці Бригадира Артема Трохимовича який мені сказав що в селі була облава і енкаведисти вбили Бойка Петра Степановича, Грішу поранили та взяли в полон і повезли кіньми у Ланівці. У Петра ще був брат Федір. Вони обидва не пішли в радянську армію а стали воювати в УПА. Федора забили ще у 1947 році. А так більше я нічого сказати не можу бо нічого більше не знаю.”

Дурановський Григорій Афанасійович засуджений по статті 20-54-І “а” КК УРСР ВТ військ МВС Тернопільської області від 4 вересня 1948 року на 25 років позбавлення волі у ВТЛ без конфіскації майна, із за відсутності. Він звинувачується в тому що, в березні 1944 року переховувався від органів радянської влади з метою не бути призваним до лав радянської армії. У квітні 1948 року поступає в УПА, отримує особисто зброю, а саме гвинтівку і гранати та отримує вказівку особисто охороняти одного з керівників УПА. 30 липня Дурановський разом з другими членами УПА був виявлений в криївці і при спробі утекти був поранений та заарештований. При затриманні у нього було виявлено гвинтівка, дві гранати і 47 бойових патронів. В кримінальній справі про використання зброї і боєприпасів в злочинах насильницьких діях не застосовувались та відсутні.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ