Не станемо на коліна перед московською ордою

Невловимо спливає час, але наша історична пам’ять поповнюється все новими і новими іменами борців на Тернопільщині за волю України. Ми ніколи не зрозуміємо історії України без буремних сорокових років минулого століття. Ми повинні постійно пам’ятати імена тих, хто віддав свої життя за нашу Волю. Адже вони, як справжні велетні національного духу, піднімалися з вогню і попелу і з святою правдою на устах, щоб наш народ, який вже сотнями років утомився від боротьби за свою волю, не тягнувся смиренно до московського корита руйнуючи свою українську націю. Вони йшли до нас, як кобзарі, і пояснювали, що треба боротись з жорстокою московською ордою, яка полонила наші міста і села, загнала в могили мільйони невинних людей в ім’я побудови російсько-комуністичної імперії. Адже ще є свідки завзятої жорстокої, нерівної боротьби нашого, українського народу з окупантами. Наш народ у сорокових роках ненавидів московське рабство, не хотів бути в покорі комуністів “визволителів”, що нахабно винищували українців, нашу рідну мову, духовність, культуру і заставляли нас в Сибірі та по всі Росії розбудовувати для них рай. Тому українські повстанці 40-вих років для сучасної молоді є прикладом, як безкорисно та жертовно боротися за кращу долю нашого народу України в теперішніх умовах. Адже вони вчать нас шанобливо ставитись до національних традицій, культури, народних пісень і пропускати це все крізь свою душу, навіки закарбувавши це в свої пам’яті.

Невеличке містечко Вишневець Тернопільської області, де у 1938 році проживало 1667 українців, 738 євреїв, 221 поляків та 6 росіян. За Польщі тут існували організації ОУН, “Просвіта”, товариство “Сокіл”, футбольна команда, аматорські та хорові гуртки, церковне братство, духовий оркестр. І тут виростали молоді патріоти, які присвячували своє життя для відродження України. Один із них СЛЮСАРЧУК АНДРІЙ ПЕТРОВИЧ.

СЛЮСАРЧУК АНДРІЙ ПЕТРОВИЧ псевдо “Сокіл”, “Крук”, “Вірний”, “Богун”, народився 26 березня 1920 року в селищі Вишнівець Збаразького району Тернопільської області. Член “Просвіта” з липня 1938 року, член ОУН з травня 1939 року, воїн УПА з березня 1943 року. Був вояком у сотні: Загребельного Павла Федорович, псевдо “Крук”, “Кремінь”,“Чіп” 1917 року народження, село Колодне Збаразького району, в сотні Богуславського Володимира Павловича псевдо “Хмара”, “Дуб”, “Кремінь”, 1897 року народження, колишній офіцер Армії УНР, селище Вишневець, в сотні Кутраня Миколи Макаровича, псевдо “Сокіл”, “Азарт” 1922 року народження село Снігурівка Лановецького району, учасник походу у 1946 році на схід України, в сотні Росіцкого Данила Пилиповича, псевдо “Чесний”, “Вірний” 1912 року народження, село Малий Кунинець Збаразького району. Учасник походу вояків УПА в 1949 році на Чехію. Загинув в Чехії при перестрілці з прикордонниками у 1950 році.

Спогади мами Андрія записані 1994 року.

СЛЮСАРЧУК МАРЦЕНІЯ САВЕЛІЇВНА народилась 1903 року в селі Мухавець Збаразького району, мама Андрія, симпатик ОУН, УПА. Виселена 21 жовтня 1947 року в місто Осинники.

“Я добре пам’ятаю, як мій Андрійко, маючи 14 років зачитувався віршами Шевченка, багато з них знав на пам’ять. Не пам’ятаю, але хтось подарував йому Кобзаря, і як він з радістю носився з цією книгою. У нього ще з дитячих років було багато друзів: Журакійвський Михайло, Горохівський Євген, Качан Ілля, Островський Ніканор, Позіховський Євген, Обаль Андрій, Бодасюк Володимир, Шаповал Іван та багато інших однодумців. У 1936 році він поступив у Вишневецьку ремісниче училище, яке розміщалося в Замку князів Вишневецьких. Там навчались і його побратими. Андрій любив займатися спортом, бігав і дуже добре грав у футбол. Добре пам’ятаю, як він прибіг радісний і показав мені світлину, де вони всі разом на стадіоні після змагань. Тоді перемогли кременчан. Він стоїть коло свого вчителя по футболу справа. А нам ще Островський Ніканор, Шаповал Іван – воротар, Горохівський Євген, інших я вже не пам’ятаю. Вже 1937 році, він мені признався що поступив у Просвіту, і пояснив мені, що він українець, любить дуже нашу рідну мову, нашу історію, але у нас немає своєї держави, і ми молодь повинна задуматись над тим, щоб відродити нашу неньку УКРАЇНУ. У цей час він почав ходити на групові читання патріотичної літератури, вечірки. Я в цьому нічого поганого не бачила. Дружив з поляками та євреями. Дуже любив займатися воєнною підготовкою по самообороні. Їх навчали в ремісничому училищі. Там два рази на тиждень займалися воєнними вправами. Їх вчитель, поляк, казав їм що це все пригодиться, ви молоді і воювати з ворогами треба вміти. Одного разу він приніс світлину, де мій Андрій у солдатському одязі з зброєю в руках. Я там побачила крім нього і його друзів: Шаповала Івана, Островського Ніканора, Горохівського Євгена. Я ще питалася, що ви один на одного нападали? У 1938 році Андрій та його друзі раз на тиждень ходили в Румалів яр і самі займались вправами самооборони. Тоді він подружився з поляком Радковським Ясьом. Ясь Радковський, по національності поляк з під Кракова. Бабця його – українка. Вона була родом з Полтавщини. Він розказував, що по маминій лінії його рід козацький, а по дідовій його предки колись воювали з турками та ходили визволяти в Єрусалим. Він любив нашу мову, гарно говорив і мав гарний голос. Знав багато пісень, яких навчила його бабця. В 1939 він залишився у Вишнівці, бо полюбив нашу місцеву красуню і не хотів з нею розлучатись. У 1939 році Андрій і його друзі вже поступили в ОУН. Він став більше дисциплінованим, у нього появилось багато літератури. А осінню 1939 року прийшли совети і він відкрито мені сказав, що так жити в неволі він не збирається, і все своє життя присвятить боротьбі за незалежність України. Це він постійно говорив своєму молодшому брату Олександру. Я, як мама, намагалась йому перечити, що не треба так робити. Але він сказав, що так вирішили його друзі. І таких, як він, на Україні десятки тисяч, і не стануть вони на коліна перед Московською навалою. І не хочуть, щоб ними керували чужинці, не хочуть говорити чужою мовою, не хочуть бути московськими рабами. Ми не боягузи і нас ніхто не залякає. Ми є українці. Я заплакала і почала просити Бога, щоб він оберігав мені сина та його побратимів в цій боротьбі за ВОЛЮ. На все воля Божа, подумала я. А уже весною 1943 року він прийшов до мене, обняв, поцілував і сказав що йде воювати з ворогами”.

Спогади про молоді роки Андрія розповідав Островський Ніканор.

ОСТРОВСЬКИЙ НІКАНОР ЮРІЄИЧ народився 26 лютого 1920 року в селі Муховець Збаразького району. Член ОУН, вояк дивізії “Галичина”, у липні 1944 року брав участь у бою під Бродами. У 1945 році засуджений.

“Ми поступили в ОУН разом 4 травня 1939 року. Приймали нас в ОУН четверо керівників, голова Вишневецького проводу Богуславський Володимир, Волянюк Іван з Загороддя, Забрамний Василь та Чорненький Петро. Першими нашими обов’язками, стало проводити активну роботу та агітаційні роботі щодо нових членів в ОУН. Але коли прийшли більшовики, ми перейшли на конспіративну роботу. Ми створили п’ятірки, і одними п’ятьма п’ятірками керував один, а другими інший. Робили так, щоб у низу менше знали кількість і склад керівництва. Нами керував Жураківський Михайло. В нашій групі були я, Андрій, Шаповал Іван, Горохівський Євген та Обаль Андрій. Ми займалися пропагандистською роботою, розвішували листівки, передавали відомості. Але розпочалися арешти і ми старалися не активізовуватися. Першого з наших заарештували Жураківського Михайла, а потім Обаля Андрія. Михайла совети закатували, Обаль втік з Кременецької тюрми в 1941 року. За вказівкою Вищого Проводу ОУН я і Шаповал Іван пишли в німецьку поліцію, але я у 1943 році пішов в дивізію СС “Галисина” і приймав участь у боях з ковпаківцями на теренах Тернопільської області. Андрій був за створення Української армії і коли була створена перша сотня Загребельним Павлом, пішов у Вишневецький рій, яким керував Володимирський Микола, псевдо “Муха”.

Спогади учасника бойових дій на теренах Тернопільщини Володимирського Фатія.

ВОЛОДИМИРСЬКИЙ ФОТІЙ МИКОЛАЙОВИЧ народився 7 вересня 1924 року в селі Мухавець Збаразького району, псевдо “Муха”. Член ОУН, вояк УПА від травня 1943 року. Ройовий у сотні “Чіпа”. Брав участь в поході на Холмщину. Засуджений 10 січня 1946 року. У 2010 очолював Братство ОУН-УПА Карпатського краю.

“Я добре знав Андрія ще до бойових дій у сотні “Крука”. Він знав багато бойових прийомів самозахисту. Його навчив один з родичів, що був моряком і брав участь у Японьській війні ще за царя. Андрій організував молодих хлопців і підлітків та тренував їх. Кожної неділі та четверга збирались на березі річки Горинь, вчились правильно падати, перевертатись, лежачи підстрибувати, наносити удари ногами і руками одночасно, підносити ноги вище голови. Я також опановував техніку самозахисту. А тепер про короткий зміст нашої боротьби. Початок травня 1943 року. Село Колодно. Чотири рої: Вишнівецький, Раковецький, Шимковецький та Колоденський зробили засідку в урочищі «Дільна» на десяток німецьких солдат, які прибули бортовим автомобілем за продуктами до місцевих жителів. Коли німці почали виходити з машини, пролунала перестрілка. Бійці УПА підірвали автівку, німці відступили в село. Щоб випадкова куля не попала в мирне населення, перестрілка була призупинена. З боку повстанців один загинув. Поранені: ройовий «Муха» (Фотій Володимирський, с. Вишнівець) та легкопоранений “Сокіл” Слюсарчук Андрій, с, Вишневець), з боку німців убито трьох і двоє поранено. Липень 1943 року. У село Заруддя прибув гарнізон латишів, які воювали на боці німецьких окупантів. Під керівництвом Павла Загребельного було організовано напад на гарнізон з метою захоплення зброї. Перестрілка призупинилась. Латиші віддали частину зброї, і упівці відійшли без жертв. Серпень 1943 року. Німецький гарнізон, який розташовувався на території Вишневецького замку, мав багато продуктів, одягу, різних матеріалів, боєприпасів та зброї. Участь у нападі під керівництвом Загребельного брали коло 60-ти солдат сотні. Обстрілявши німців, які закрилися в приміщенні замку, повстанці загрузили у чотири вози зі складських приміщень сіль, олію, гас, рулони матерії, зброю і завезли в Лози та у Бодаки, де роздали місцевим людям. Серпень 1943 року. Село Очеретно Кременецького району. Напад повстанців на німців (коло тридцяти солдат), які приїхали грабувати місцеве населення. При перестрілці ворог втратив біля п’ятнадцяти своїх солдатів. З боку повстанців жертв не було. Серпень 1943 року. Запеклий п’ятигодинний бій біля Колоденського лісу з німецьким гарнізоном. Сотня відступила в ліс, втративши одного воїна Василя Коновича (с. Башуки Кременецького району). Вересень 1943 року. Село Гнидава. Більше десяти німців прибули в село для поповнення продуктових запасів. Під’їжджаючи до села, вони були обстріляні повстанцями. Перестрілка тривала до двох годин і німці змушені були повернутись у Вишнівець. У повстанців двоє поранено. Вбитий Теофан Матвійчик 1921 року народження. Також сотня Загребельного («Крука») мала сутички на теренах району з ковпаківцями”

Спогади про бій у селі Очеретно Кременецького району Тернопільської області Обаля Андрія.

ОБАЛЬ АНДРІЙ ПЕТРОВИЧ народився 14 травня 1919 року в селі Мухавець Збаразького району. Член ОУН, заарештований 03 січня 1941 року Вишневецьким НКВД. Зв’язковий УПА. Вдруге заарештований 26 жовтня 1949 року. Покарання відбував в Казахстані. Емігрував в США. У 1994 році повернувся проживати в селище Вишнівець.

“Весною 1944 року Андрій перейшов сотню Богуславського Володимира псевдо “Хмара”, “Дуб”, “Кремінь”, 1897 року народження, колишній офіцер Армії УНР, родом з селище Вишневець, Ця сотня налічувала коло 80-ти бійців, які робили рейди за межі Вишневеччини. Вони часто ходили на Хмельниччину, Рівенщину і у вересні направились рейдом на Львівщину. Там перебували бійці з Лановеччини, Кеременеччини, Зборівщини, Вишнівеччини і серед них Андрій Слюсарчук. Вони попали в страшну енкаведиську пастку, в зжате кільце. З 70-ти, живими залишилось 16. решта загинули. У полон ніхто не здавався. Він мені розповідав у 1947 році, коли він був у сотні Росіцкого Данила, а я був зв’язковим УПА. Повстанці пересувалися у ночі групами по десять бійців, лісом. Першими йшли проводирі, які добре знали шлях. Коли вони опустилися у лісову долину коло села Очеретно, Кременецького району, то з заходу пролунали постріли. Хлопці зупинились і зрозуміли що попали в засаду. Сотник “Хмара” дав наказ щоб 20-ть бійців взяли на себе бій, а решта під прикриттям підуть назад на схід. Серед тих хто прийняв бій і був Андрій. Бій тривав з пів години, велися перестрілки, і раптом з заду за кілометр прозвучав шквальний вогонь, кулеметні черги і зриви гранат, Все почало навколо горіти. Хлопці зрозуміли що їхні побратими попали на засаду. Тоді і вони кинулись в атаку, бігли і стріляли у більшовицького ворога. А там було мало енкеаведистів і вони прорвалися і вишли з оточення. А ті що повернулись на схід, загинули всі у лісі коло село Очеретно. Андрій був легко пораненим і після бою пішов у сотню Кутрання псевдо “Сокіл”. Там він проводив успішно бойові дії на теренах Лановеччини. У 1946 році з групою побратимів, а їх нараховувалося коло 140 бійців робили рейд на Вінниччину, де пробули коло трьох місяців. Зазнавши чималих втрат, у листопаді 1946 року повернулись на Тернопільщину.

Спогади жителя селища Вишнівець Збаразького району Гупала Павла Григоровича, який народився в селі Кунинець 1928 року.

“ Я добре запам’ятав Андрія, коли він вперше прийшов до нас до дому і попросив, що потрібно підвести пораненого бійця з села Олексенець до лікаря. Це було літом. Вечоріло. Батько запряг коня і я поїхав до копиці, де був поранений. Ми за три години полями добрались до Очеретне і передали якомусь лікарю. Я нікого не знав, крім Слюсарчука. Адже він був в сотні Росіцкого Данила пропагандистом. Постійно виступав перед людьми і закликав не слухати комуністів. Про його бойові дії я не знав бо участі в боях не брав. Знаю, що він на початку 1949 року пішов з побратимами на Захід”.

Так при переході пограничної зони загинув Слюсаичук Андрій, віддавши своє життя за УКРАЇНУ. Таких як він загинули десятки тисяч, простих українських хлопців. Їхні могили невідомі і квіти їм не кладуть. Але людська пам’ять не стирається і буде вічно жити.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ