Влодко Пискатий: про все і ні про ніц

Вай, людоньки, шо то в країні діється? Нардеп нардепа по голові пляшком луснув. Ну нє, я би ше розумів, якби нардепа, а то нардепиху. Ну нє, я би ше розумів, якби якусь з опозиції. Але жиби свою, зі своєї тієї коаліції? Ну нє, я би ше розумів, якби пластиковом пляшком, але жиби зо шкла? Задобре їм там жиється. Ми ото не раз з кумом ходимо на стадіон, де наша сільська команда все програє. То назбираємо тих пустих пляшок тіко, жи нам потім ше на повну виходит. А з том пляшком тепер шо робити? Бо кажут жи в нардепихи вавка на всю голову від того ляпаса, а в пляшки мозок сі струсив. І хто ж її тепер возьме, і хто тепер за неї хоч копійчину дасть? А нардеп з нардепихою шо? Колись кіно таке було про полонянку з Кавказу, то там казав один большой начальник, жи йому тепер чи в ЗАГС чи в прокуратуру. То туткай точно так само. Тіко нардеп в прокуратуру хоче, а нардепиха в ЗАГС. Але то вже най вони самі сі розбирают кому куди. А я ото якраз добре, жи про прокуратуру пригадав.

Вай, людоньки, шо то в країні діється? Стріляли в прокуратуру. І то не в просту, а в саму генеральну. Кажут, жи снайпер був дуже добре готовий – і дубельтівку мав, і якогось того тєлєвізора, жи теплом навіть через стіну показує, де прокурор стоїт. І як почав той снайпер в 9 годині стріляти. І стріляв, і стріляв. Потім на обід сходив, перекусив троха, повернувся і давай далі стріляти. І шо? А ніц. Так і не влучив. То не знаю як хто, а я вже петицію до президента готую. Жиби того снайпера, як спіймают, посадили на все. Нє, не за теє, жи стріляв. За теє, жи так і не влучив.

Вай, людоньки, шо то в країні діється. Не додали ми до пенсії ніц. Казав той, жи тепер кожен день екран телевізора своїм писком псує, жи всім дадуть хоч троха. А мені не дали. Я до кума подавсі:

– Кіко тобі милостині підняли? – цікавлюсі.

А він за плєшку схопився. Кум у мене не депутат, але якщо го добре з себе вивести, то тоже може. То ми з ним сіли і написали до пенсійного фонду листа. І вони нам навіть відповіли. Файно так відповіли, слів багато було і то таких, жи ми ні єдного не знали. І зрозуміли ми з кумом жи нас файно післали. І то далеко. І ми з ним пішли. Не далеко, а на стадіон. І назбирали там плєшок порожніх, і поміняли їх на повну, і довго самі з себе зуби шкірили, жи вже такі старі, а ще такі дурнуваті, жи віримо всьому, жи тая влада вобіцяє…

Влодко Пискатий, тіко для «Погляду»