Був націоналістом і став агентом НКДБ під псевдо “Ч.2” Михайло Казьмірук з Вишнівеччини. Частина сьома

«В днях 25.1.–10.2.46 р. я одержав з пошти листа, який був заадресований моїм прізвищем. Його принесла Бик Ольга. Лист був від Давиденка. Він писав, про те, що я повинен робити перед виборами до Верховної Ради СРСР. Він писав, щоб вести агітроботу, читати “Конституцію” та “Положення про вибори”, обговорювати їх й при цій нагоді довідуватись від селян про їх поставу до виборів, тобто чи підуть голосувати, чи ні. Слідити в селі за тим, хто зриває вивішені державні виборчі кличі, розвідувати, чи бандерівці не збираються зривати вибори, в який спосіб, чи будуть бандерівці розкидати антивиборчі кличі, хто їх буде розкидати в селі, хто що буде говорити проти виборів зі селян перед голосуванням і під час голосування. Під час читання “Конституції” і “Положення про вибори” заводити зі селянами розмови на тему повстанців і старатися розвідати, до кого заходять, що думають робити в час виборів, хто має з ними зв’язки, чи заряджують якісь збірки в селі, хто збирає, куди відставляють і хто й т.п. Одержавши цю картку, я прочитав, сховав її в кишеню і носив аж до виборів. Опісля викинув. Після цього я ходив в означену хату й замість “Конституції” та “Положення про вибори” я читав газету, а з людьми договорився, щоб сказали, що я читав “Положення про вибори”. Нічого я не довідався. Люди на такі теми взагалі не говорили, кличів ніхто не зривав, повстанчих кличів у селі ніхто не розкидав. Від виборців також нічого конкретного не довідався. Правда, чув між населенням, що невдоволене виборами й говорили, що не підуть голосувати, але цього я Давиденкові не подавав, бо це були тільки дрібниці, за які він був би сварився. Крім цього, не хотів подавати, тим більше, що ніхто за це дуже не натискав. Крім цього я дістав призначення агітатора через завідуючого райВНО Любіменка. В час виборів у селі гарнізон не стояв. Стояв у с. Ришнівці, віддалене 2–3 кілометри від Діброви, звідки більшовики приходили на Діброву й лазили по цілих днях.

Після виборів, десь 12–15 лютого 1946 р. мене покликав Давиденко до Скоропляса Уласа. Присилав до мене його дочку Ніну (років 20-ть, замужня, в ОУН участі не брала, повстанці туди заходили). Коли я прийшов до Скоропляса, застав Давиденка самого в окремій кімнаті. Привітавшись, Давиденко почав говорити, що я погано працюю. Я відмовлявся тим, що нічого за цей час нового не було. Так було вдійсності. Однак Давиденко у відповідь на це сказав, що бачив на власні очі вивішені в селі антивиборчі кличі. Однак я не бачив цих кличів і не знав нічого про них. Після цього я сказав Давиденкові, що довідався від Данилюка Михайла, що до нього заходили повстанці їсти. Крім цього сказав, що Крисько Микита говорив “Ну його к чорту з всякими виборами”. Давиденко цього не записував, лише посміявся, після чого ми закурили і я відійшов. Пізніше я довідався, що Давиденко Криська Микиту допитував у цій справі. При відході Давиденко сказав, що скоро буде знову, отже тоді поговоримо більше. Нових завдань не давав, але говорив, щоб обов’язково довідатись щось про “мертвий телефон” (так він називав бандерівські зв’язки). Чому він викликав мене як раз до Скоропляса У., не знаю. Може тому, що я туди дуже часто заходив, як до сусіда.

В днях 16–18.2.46 р. я побачив як передвечором переходили не далеко моєї хати два військові: в шинелях, зимових шапках, чоботях, озброєні (прізвищ ані псевд їх не знаю, бо не пізнав їх. Було вже трохи темно). Я це списав на картці паперу з зошита, вложив у конверт і заадресував “НКГБ – Ч.2”, заніс на пошту в Заруддя. Там кинув у поштовий ящик. Від Давиденка тоді не одержав нічого. Цей донос подав 24.2.46 р.

В днях 24–27.2.46 р. я побачив як з напрямку Коханівки на Вербовецьку Діброву передвечором переходили три військових. Одіті були в шинелях і накидках. Озброєні у фінки. Це я списав і в перших днях м-ця березня заніс на пошту в Заруддя, звідки вислав на адресу “НКГБ – Ч.2”. Від Давиденка тоді не одержав нічого.

В днях 4–10.3.46 р. я стрічав двох повстанців, які заходили до Скоропляса Уласа (чужі, їх я ще не бачив). Чого, не знаю. Їх я стрінув увечері, коли йшов біля Скороплясової хати до коваля Байдецького, який направляв мені замок до дерей. Це я списав і 11.3.46 р. подав на пошту в Заруддя на адресу “НКГБ – Ч.2”. Від Давиденка не одержав нічого. (Скоропляс Улас арештований не був. Тепер господарить, туди часто заходив Давиденко та інші більшовики).

25. чи 26.3.46 р. я їхав зі Самограйом Прокопом з базару з Вишнівця через ліс. Була година 7–8-ма вечора. Цього вечора я побачив, як з лісу на Діброву йшли 4 повстанці. З них не пізнав нікого. Куди вони пішли, також не бачив, бо ми поїхали скоріше, отже через темноту я не міг цього помітити. Я це списав на зошитовій картці паперу, заадресував “НКГБ – Ч.2” і заніс на пошту у Заруддя, де кинув у поштовий ящик. Від Давиденка не одержав нічого.

16.4.46 р. я йшов передвечором на поле по косу, яку залишив рано, коли косив люцерну. В цей час я стрінув двох озброєних людей, за якими йшло ще двох, але в останніх я зброї не бачив. Вони йшли від лісу межею в напрямі с. Коханівки. Це я списав, вложив у конверт, який заадресував “НКГБ – Ч.2” і заніс на пошту в Заруддя та вислав Давиденкові. Від Давиденка не одержав нічого.

На початку м-ця травня 1946 р. до мене додому прибув Давиденко, який дуже сварився за те, що я так довгий час нічого не подавав. Я мотивував тим, що нічого в селі нового нема. У відповідь він сказав, що хоче знати, що робиться в селі кожного дня, а тут два тижні нічого від мене не було. Тоді сказав мені, що треба присилати звіт щосуботи без огляду на те, чи є які матеріали, чи нема жодних. Як  є матеріали, описати все точно, коли ж нічого не розсліджено, то зазначити, що не було нічого. Після цього говорив, щоб взятися серіозніше до роботи, бо в противному випадку мій акт знову набере актуальності й мене засудять. Говорив, щоб слідити увечері, щоб по інструкції вести роботу між шкільними дітьми, поставити роботу з батьками підозрілих дітей, населенням у селі. При цьому зазначив, що я взагалі не виконую інструкцій, а подаю тільки те, що довідаюся припадково. На цьому закінчив говорити, попросив горілки, якщо є, випив і пішов до Скоропляса Уласа. До мене тоді приходив сам з десятником Мазуром Андрієм. Мазур в той час, як ми говорили в кімнаті, був у кухні і говорив з родиною.

В днях 17–18.5.46 р. я написав донос, в якому повідомляв, що в громадянинки Бик Ксеньки перебуває східняк (тоді я подав його прізвище, але сьогодні вже не пригадую його). По кількох днях прибув Давиденко, зайшов до нього та провіряв його документи. При цьому вони досить сильно спорили, але на спорі й закінчилося все. Цей

східняк дальше працював у тієї господині аж до м-ця липня 1946 р. Прибув десь в м-ці березні 1946 р. Він займався направою годинників, поправою кухонного начиння, в цієї господині рубав дрова, молотив і т.п. Перед жнивами 1946 р. виїхав в м. Тернопіль.

Після 20.5.46 р. в школі почалися іспити, які тривали до кінця цього місяця. У зв’язку з тим я не мав змоги вести агентурну роботу в школі. Після закінчення іспитів 7.6.46 р. прийшло мені повідомлення з райВНО, щоб приїхати у Вишнівець, бо поїду в Крем’янець на учительські курси. Здому я поїхав у Вишнівець. Тут зібралися всі учителі з району й разом ми виїхали в Крем’янець автомашиною. Всіх було около 15 чоловік, а саме:

1) Загурські (2-є – чоловік і жінка) зі Шимковець;

2) Скоропляс (жінка, ім’я не знаю. Зараз учителює). В 1947 р. висунена в депутати міськради м. Вишнівця. Учителює в с. Шимківцях;

3) Дробоцький Олександр з Н. Вишнівця;

4) Глодченко Олена з Чайчинець;

5) Шиманська (ім’я не знаю) з Колодна;

6) Шиманська Ніна зі Заруденських хуторів;

7) Сало Єфрозина зі с. Заруддя;

8) Стефанський Олександр з Н. Вишнівця;

9) Превроцький (ім’я не знаю, директор НСШ) з Н. Вишнівця;

10) Кутько Маруська з Коханівки;

11) Невідомський Олександр і його жінка з Котюжин;

12) Серйожка (прізвища не знаю, місцевий) зі с. Кунинця;

13) Директор школи зі Ст. Вишнівця (прізвища не знаю);

Разом з нами виїхала також завідуюча райВНО Донська Ольга. Машиною ми приїхали в Крем’янець. Тут згрузилися біля міськВНО при вулиці Широкій (числа дому не знаю, бо не було на вивісці), після чого Донська зайшла до будинку міськВНО в справі нашого заквартирування. За короткий час завідуючий міськВНО Сашков дав нам чоловіка, який розводив на квартири. Я попав разом зі Загурським Олександром на квартиру Під Бону, вулиця Широка, №10-ть до якогось священика. В нього нас два перебували два місяці. За квартиру не платили (певно платило міськВНО). Харчуватися ходили до столової на Широкій вулиці над потоком. За харчі також не платили нічого. По двох днях ми пішли в школу, яка поміщалася при вулиці Шумській (числа не знаю, не було). Після зголошення, провірили наші документи, після чого мене призначили на ІІІ-ій курс педшколи. Було найбільше таких учителів-курсантів, що попали на І-і, або ІІ-і курси.

На виклади ходили щодня. Наука тривала від год. 8-ої ранку до 2-ї або 3-ї після полудня. Викладали: фізику, хімію, арифметику, геометрію і начирки з тригонометрії, методику, відкриті уроки (переведення на практиці як вести навчання), історію СРСР, географію світу, природу, українську мову, креслення, спів, музику. Директором школи був Блейвас. Викладали учителі:

1) Лука Данилович (прізвища не знаю, викладав природу, методику, російську мову, українську мову; сам з м. Крем’янця, років около 50-ть, де мешкає, не знаю).

2) Таращук Іван Андрійович (східняк, років 50-ть, де мешкає, не знаю, викладав арифметику, музику, спів, фізику, хімію).

3) Цимбалюк Ольга Василівна (з м. Крем’янця, років 40-45, викладала відкриті уроки і креслення).

4) Блейвас (ім’я не знаю, жид, східняк, викладав історію, географію, виховання дитини і дисципліну).

5) Зозуля Ольга (східнячка, українка, років 20–25, викладала методику, українську мову, природу і хімію).

6) Скаржевський Андрій Антонович (з м. Крем’янця, українець,

років 60-ть, викладав малювання, спів, музику).

7) Стасюк Іван (з м. Крем’янця, українець, років 25-ть, викладав спів, при кінці науки робив концерт зі своїми учнями, дуже рухливий). Виклади провадилися в українській мові, крім російської мови і російської літератури.

3.8.46 р. почали складати іспити. Здавали всі. Я здав з добрим вислідом. Як свідоцтво закінчення цих курсів, нам видали книжечки т.зв. “Метрикул”, де були зазначені оцінки з кожного предмету та підпис директора Блейваса. Перед 7–10-им серпня всі учителі, що були на курсах, зійшлися до міськВНО, після чого всі розійшлися по домах, але вже не організованим порядком, а як хто хотів і яку мав змогу. Я пішов додому пішком, бо не мав грошей, щоб заплатити машину. Крім учителів з Вишнівецького р-ну на тих курсах були ще учителі з Почаївського р-ну, В. Дедеркальського р-ну і Шумського р-ну. Перед від’їздом я з Давиденком не стрічався і не одержав від нього жодних вказівок відносно роботи. Томуто я нічого не зробив з агентурної роботи за цей час.

13–14.8.46 р. мене викликав райВНО, де завідуючий дав вказівки, відносно зближаючихся шкільних днів. До розпочаття навчання треба було перевести ремонт школи, побілити, забезпечити паливом і т.д., щоб школа була приготована цілковито до розпочаття навчання на перше вересня 1946 р. З райВНО я пішов додому. З Давиденком не стрічався і на НКГБ не заходив. Кілька днів після цього, десь в числах 17–18 серпня, коли я був у школі і перепроваджував там ремонт, до мене прийшов Давиденко. В школі були в той час баби, які білили класи. Він застав мене в класі, після чого ми з Давиденком перейшли в шкільну канцелярію. Тут Давиденко розпитував, де я був та що маю нового. Я розповів, що був у Крем’янеччині на учительських курсах і за цей час нового нічого не зібрав. Після цього він сказав, що треба взятися за роботу, бо тут, в Діброві й в околиці є дуже багато бандерівців. Треба розвідувати, де вони перебувають, до кого заходять, хто тут перебуває і т.п. Після всього провірив шкільну бібліотеку, спитав, чи не маю самогонки, або де можна її дістати. Я не мав самогонки і сказав, що не знаю хто має. Тоді він вийшов з канцелярії, зайшов ще до класу між баби, пожартував, брався навіть пробувати білити і вийшов надвір. Надворі ще до нього долучили 5–6-ть бійців, які крутилися по шкільному подвір’ю і всі разом подалися в напрямі с. Ришнівки. Ця стріча тривала не більше 15 хвилин.

В днях 22–23.8.46 р. я їхав у ліс по дрова для школи і побачив, як з хутора в ліс йшли по два двома групами військові в накидках. Я це списав, вложив у конверт, заадресував “НКГБ – Ч.2” і заніс на пошту в Заруддя, де кинув у поштовий ящик. Це було 28.8.46 р., з пошти я забрав газети та журнали. Від Давиденка не одержав нічого.

1.9.46 р. я розпочав навчання в школі. З розпочаттям науки для мене було багато роботи. Треба було складати списки учнів, робити розклад годин, упорядковувати клясові журнали, так що за цією роботою я не мав часу звертати увагу на те, що робиться кругом, тобто, що роблять повстанці та їх помічники. У зв’язку з цим, не подавав жодних доносів. Причиною цього було також те, що повстанці в той час вже так не лазили, більше конспірувалися, отже для мене вже було трудніше про що-небудь довідатися.

22.9.46 р. після полудня я їхав у поле по снопи і побачив, що дорогою з Коханівки на Діброву переходила група військових, в числі 10–15 осіб. Їх я бачив з далека, отже не знав хто це. (Пізніше довідався, що це були самі більшовики, які перевіряли хутори). Я це списав й дня 27–29.9.46 р. заніс на пошту в Заруддя та вислав на адресу “НКГБ – Ч.2”.

На початку жовтня 1946 р. я поїхав у Вишнівець на базар та мав зайти до райВНО. З райВНО забрав підручники, зошити та журнали і пішов на базар. На базарі стрінувся зі знакомим – Костюком Павлом зі с. Гнидови (років 45–50-ть, носив податок), який в розмові сказав, що Давиденко виїхав в область на якісь курси. Це він висловив при цій нагоді, коли я розпитував його, чи біля нього крутяться більшовики, чи роблять облави, засідки і т.п. Звідки він про це знав, що Давиденко виїхав у область на курси, я не знаю. На НКГБ цього дня я не заходив.

Коло 6.10.46 р. я побачив, що з Діброви на Коханівку перед вечором переходили три мужчини. Було вже трохи темно, отже я не бачив, чи вони були зі зброєю, чи ні. Я так списав, і заніс донос на пошту в Заруддя, заадресовуючи “НКГБ – Ч.2”. Носив сам і кинув у поштовий ящик. Від Давиденка не отримав нічого.

24.10.46 р. раннім вечором прийшов до мене Клепка з трьома чужими повстанцями, заарештували мене й забрали у ліс Раковеччину. В лісі посідали ми на дереві й Клепка питав як справа стоїть в школі: чи є піонери, чи є комсомол, які ще гуртки є в школі, чи всі діти ходять в школу, чи НКВД приходить в школу, чи я буваю на НКВД, чи часто буваю у Вишнівці, що говорять в райВНО, чи я часто бачу повстанців, чи часто на хуторах бувають більшовики та чи роблять облави, до кого часто заходять більшовики, розпитував точно про справу, в який спосіб згинув Борець і ще один повстанець з Ришнівеччини. Опісля питав, чи до мене часто заходять більшовики, чи я підписав заяву на співпрацю з органами НКВД, чи доношу, скільки доносів вже зробив, що подав і т.п. Я відповів, що в школі наука йде нормальним трибом, вчу дітей так, як наказують в райВНО, але й незабуваю, що вчу українські діти і, що для них комуністична ідея, це ідея ворожа. За це нераз приходилося слухати різні закиди від завідуючого райВНО. Піонерів і комсомолу в школі нема. Його, по-перше, ніхто не старається організувати, а, По-друге, діти не хочуть вступати, не те що вступати, але й слухати не хочуть про це. Інших гуртків політичного характеру в школі немає. Є лише співучий гурток, але й він діє слабо, бо нема ним кому зайнятися як слід, а я не маю часу, бо перевантажений навчанням. Відносно НКВД сказав, що не заходжу. Анкети не підписав, але як мене арештували (він знав про це, бо я говорив попередніше, що мене арештували), то я погодився працювати й подавати дещо про свої хутори, щоб урятуватися від 15 років тюрми. До сьогодні вже чотири рази подав, що переходили з Діброви на Коханівку повстанці й вислав на НКГБ під адресою “Ч.2”. До Вишнівця ходжу рідко, лише тоді, як викликають в райВНО. Там завжди говорять лише про шкільні справи. Дальше Клепка питав, хто з хуторів доносить на НКВД. Я відповів, що не знаю. Правдоподібно, що Казьмірчук Микита, бо туди дуже часто заходять більшовики з району і з області. Часто бувають більшовики також у Скоропляса У. і Данилюка Михайла. Щодо рейдів більшовиків, то вони  на хуторах бувають дуже часто. Майже що другий день шляються і перевіряють хати. До мене заходять тоді, як до всіх та переводять ревізії. Повстанців бачу не часто. Часом побачу, як переходять куди небудь з лісу. Про справу Борця і цього з Ришнівеччини, сказав, що знаю мало, бо це далеко, отже я про це не міг знати, люди говорять, що їх всипав Шульгай Аріон, який ходив разом з ними й зголосився до більшовиків, а вони про це не знали. (Шульгай Аріон родом з Вербовецької Діброви, Ланівецького району, зліквідований повстанцями у 1946 р.). На цьому він перестав мене питати, а сказав, щоб все це списати й подати йому. Я списав і подав Клепці. Не признавався я до всього тому, бо боявся, щоб не застрілили мене. Я думав, що якось це пройде, може буде війна й я якось викручуся від цього. Коло 12-ї години Клепка відпустив мене додому, а сам зі своїми друзями подався у напрямі с. Коханівки.»

Продовженя буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ