«СтудМіс ТДМУ-2019» Софія Копитчак розповіла про студентське життя

За підсумками минулого календарного року, студентка четвертого курсу медичного факультету Софія Копитчак здобула відзнаку серед студентської спільноти ТНМУ ім. І. Горбачевського в номінації «За вагомі досягнення в розвитку культури». Софія, зокрема, зорганізувала чудове дійство «Українські вечорниці», розважальне шоу «Хто зверху», захід «Latin Dance evening». Вона – хореограф танцювальних постановок на Міжнародних студентських літніх школах і переможниця конкурсу «СтудМіс ТДМУ-2019».

– Софіє, який ваш найяскравіший спогад, пов’язаний з медичним університетом?

– Моя участь у «СтудМіс ТДМУ-2019». На першому курсі я була в підтанцьовці в однієї студентки, яка брала участь у цьому конкурсі. Так ближче й познайомилася з цим заходом. Він став для мене справжнім відкриттям! Адже тоді навіть не підозрювала, що в нашому університеті відбуваються такі масштабні конкурси! На другому конкурсі спробувала пройти кастинг, але мене… не взяли. За що дуже вдячна! Коли ж прийшла на кастинг наступного року, попередня володарка титулу «СтудМіс» Катерина Бігуняк запитала: «Чому гадаєш, що саме цього року маєш пройти?». «Мені здається, що я доросла», – відповіла. Пояснюю, чому доросла. До того часу вже двічі відвідувала літні школи, навчилася ставити танці й оцінювати їх з різних точок зору – і як глядач, і як постановник, і як виконавець. Мені здавалося, що можу застосувати свій досвід і це дасть добрий результат. Власне, так і сталося. Я професійно займалася бальними танцями. Тож у своєму танцювальному номері під час конкурсу талантів зуміла поєднати гімнастику на кільці, бальні й сучасні танці. Надзвичайно приємно, що мій виступ знайшов багато прихильників. Я здобула перемогу в конкурсі. Переконана, це сталося передусім тому, що намагалася не лише розкрити себе, а й кожну учасницю розцінювала, як сильну конкурентку, боялася когось недооцінити. Цього в жодному разі не можна робити!

– Як гадаєте, які ваші якості приваблюють інших?

– Вважаю себе лідеркою, яка і сама багато робить, й іншим дозволяє себе проявити. Окрім того, я комунікабельна, легко з усіма знаходжу спільну мову. Я також творча і харизматична. Не раз це чула від людей. І це дуже приємно!

– Чи хотіли б у собі щось виправити?

– Хотілося б бути менш балакучою й більш посидючою. Адже іноді самій видається, що в мені захована якась пружина, що не дає всидіти на місці. Хоча, з іншого боку, ця риса дозволила мені брати активну участь у студентському житті, щойно я вступила до медичного університету. Берусь за все, бо знаю, що все може згодитися у житті! Надзвичайно задоволена Міжнародними студентськими літніми школами. Це такий чудовий проєкт! Стільки студентів збираються з різних країн, мають можливість поспілкуватися, обмінятися досвідом, усі стають мов одна сім’я. Ніколи не гадала, що колектив, до того ж, який щороку змінюється, може працювати злагоджено, як єдиний механізм. Це насамперед заслуга Наталі Євгенівни Лісничук. Щиро їй вдячна!

– Чому обрали саме медичний виш?

– Мій батько – травматолог, я з дитинства зростала в лікарській атмосфері. Тато для мене завжди був героєм, мені хотілося запозичити це від нього, тож питання, куди вступати, взагалі не було. Однозначно – в медичний. Навчаючись у Тернопільській гімназії ім. Івана Франка, обожнювала хімію, що теж відіграло значну роль.

– Складно було звикати до студентського життя?

– В університеті навчання складніше. А з іншого боку – неймовірні відчуття: вже доросла, дивлюся іншими очима на те, що відбувається довкола. Спочатку, звісно, складно. Але поступово звикла й розуміла, що нічого складного насправді немає, просто треба систематично вчитися. Тож мені вдавалося і гідно вчитися, і брати активну участь у творчому житті університету, і бути старостою своєї групи з першого до третього курсів. А на четвертий перевелася у 47 групу, навчання в якій відбувається англійською мовою.

– Чому вирішили це зробити?

– Щоб так легко не жилося (сміється). Хочу якнайповніше використовувати всі можливості. Це моє гасло у житті. Саме тому їздила минулого семестру на навчання у Вроцлав. Це чудова можливість побачити світ, порівняти клініки, набратися досвіду.

– Ким себе бачите у майбутньому?

– Дуже поважаю творчих людей. Гадаю, що в перспективі зможу поєднати творчість з медициною. Якось читала про одного мільйонера й запам’ятала його слова, що світ – за креативними людьми. І навіть, коли здається, що твоя ідея божевільна, то все ж треба довести її до ладу, постаратися втілити у життя – і світ піде за цим. До чого це все я веду? Напевно, нема ще того, чим би хотіла займатися. Або ж воно є, але ще не в такому прояві, як би хотіла. Словом, наразі я ще на четвертому курсі, поки що не була на всіх кафедрах, не все бачила. Стараюся добре вчити та розуміти всі предмети, бо ж повторюся – у житті все може згодитися.

– Як вам вдається і добре вчитися, і брати активну участь у позанавчальній діяльності?

– Якщо дуже захотіти, можна встигнути все. Підготовка до таких масштабних проєктів, як «СтудМіс» чи «Українські вечорниці» й справді забирає багато сил і часу. А в мене ще торік був «Крок», тож багато людей казали: «Займайся навчанням». Але мені вдається поєднувати. Як знаходжу сили та натхнення? Дозволяю собі періодично трошки відпочити. Скажімо, полежати один день з книжкою й нічого не робити. Є можливість кудись поїхати – чудово. Зазвичай мені просто вистачає посидіти з мамою за філіжанкою кави, щиро поговорити – й я готова далі літати та творити.

– «Українські вечорниці», про які згадували, цього року вдалися на славу!

– «Українські вечорниці» зорганізовую вже вдруге поспіль. Власне, я була ініціатором ідеї, адже обожнюю українські звичаї та традиції, а втілюють цей проєкт у життя разом зі мною Володимир Лук’яненко та Валерія Суздалєва. Надзвичайно тішить, що в університеті наші ідеї підтримують і допомагають. Вдячна за це, зокрема, ректору Михайлові Михайловичу Корді й директорці Центру виховної роботи та культурного розвитку Марті Ігорівні Руденко.

Цього року «Українські вечорниці» вдалися значно масштабнішими, прийшло дуже багато людей. Дійство складалося з двох частин – вистави та розваг. Наприкінці вистави глядачі навіть піднялися і почали нам плескати, казали, що ми грали на рівні професійних акторів. Такого навіть не очікували! Потім були традиційні українські частування й, звичайно, веселі конкурси. Було дуже цікаво, всі веселилися, танцювали, співали, зарядилися позитивом – і наступного дня на заняття. Я задоволена результатом.

– Які ще цікаві творчі ідеї вам хотілося б утілити?

– Як керівник хореографічного відділу творчих студентів, дуже хочу створити танцювальний колектив у нашому університеті. В нас є багато людей, які танцюють, але всі окремо. Хотілося б, щоб це було більш масово й організованіше.

– За що насамперед вдячні медичному університету?

– Університет мені дав дуже багато, бо я в ньому відкрилася як особистість. Я тут навчилася бачити, чого хочу досягати, пробувати щось нове, не боятися, ставити цілі й перемагати. В нашому університеті можливостей безліч! І в навчанні, і в науці, і в творчості. Та у мене все життя нині – медичний університет! Я нізащо не проміняла б його на якийсь інший!

Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА

Джерело: Медична академія