Волонтерство, пам’ять і сила слова: історія Іванни Гриців зі Збаража

Волонтерство має багато форм. Для когось це збір коштів чи гуманітарної допомоги, для когось — підтримка військових на передовій. А інколи це щоденна праця зі збереження пам’яті про війну та людей, які боронять Україну.

Саме такою є Іванна Гриців — волонтерка, поетеса, громадська діячка та зберігачка фондів Музею сучасної російсько-української війни у Збаражі. Вже понад десять років вона допомагає українським військовим, а від початку повномасштабного вторгнення працює над тим, щоб історія сучасної боротьби українського народу була збережена для майбутніх поколінь.

Музей, який народився з волонтерства

Історія музею нерозривно пов’язана з діяльністю громадської організації «Штаб національного спротиву Збаразького району», яка волонтерить від 2014 року.

— Почалося все з волонтерської діяльності громадської організації «Штаб національного спротиву Збаразького району». Спочатку ми допомагали військовим, а згодом почали проводити уроки патріотичного виховання та мужності. З часом приміщення передали для створення музею, і від 2021 року ми почали активно працювати над його наповненням, — розповідає Іванна.

Сьогодні музей став не лише місцем збереження експонатів війни, а й осередком просвітницької роботи. Тут проводять заходи для дітей, творчі проєкти та зустрічі, які допомагають осмислювати події сучасної історії.

Перший експонат — шеврон захисника

Першим експонатом майбутнього музею став шеврон, подарований українським військовим під час однієї з волонтерських поїздок.

— Це був подарований шеврон одному з керівників нашої організації Володимиру Голднюку. Ми тоді навіть не знали, куди його подіти. Повісили на стіну, а потім побачили, що одного місця вже не вистачає. Зараз у нас ціла колекція шевронів, яку ми описуємо та готуємо до експозиції, — згадує вона.

Розстріляний тризуб як символ незламності

Серед сотень музейних експонатів Іванні особливо дорогий один — розстріляний окупантами тризуб із Херсонщини.

Історія цього експоната пов’язана з Бериславською міською радою. Перед приходом російських військ місцевий житель Віталій забрав державний символ додому, щоб уберегти його від наруги окупантів. Під час окупації родина була змушена виїхати. Після звільнення території вони повернулися і знайшли тризуб розстріляним.

— Для мене цей тризуб є символом того, за що ми боремося. Він нагадує, чому росіяни прийшли на нашу землю і чому ми повинні вистояти. Ми ще довго відчуватимемо наслідки війни, але я переконана, що Україна вистоїть, — говорить Іванна.

«Я просто прийшла запитати, чи потрібна допомога»

Своє волонтерство Іванна почала у 2015 році майже випадково.

— Я побачила, як люди постійно щось носять, сортують, складають. Підійшла і запитала, чи потрібна допомога. Тоді була без роботи, діти в школі та садочку, тому могла кілька годин на день присвятити волонтерству. Уже наступного дня мені зателефонували. Так усе й почалося.

З того часу волонтерство стало важливою частиною її життя.

— Для мене бути волонтером означає виборювати перспективу мирного життя в Україні для моїх дітей. А ще — показувати нашим захисникам, що вони не самі.

Виснаження, яке приходить із роками

Понад десять років волонтерської діяльності залишають свій слід.

— Найважче — емоційно. За цей час знайомишся з багатьма людьми, а війна забирає їхні життя. Бувають моменти, коли не розумієш, як зібрати себе докупи. Але потім приходить якесь відео-подяка від військових, і ти розумієш, що мусиш продовжувати.

Особливо запам’яталися перші волонтерські поїздки на схід України.

— Ми обдзвонювали військових, формували маршрути на Донеччину чи Луганщину, збирали все необхідне. Потреби були різні: бронежилети, шоломи, тепловізори, радіостанції. Хтось просив навіть казани для приготування їжі.

Бабуся з варенням і 20 гривнями

Найбільше волонтерів надихала підтримка простих людей.

— Ніколи не забуду бабусю, яка принесла дві баночки калинового варення і двадцять гривень. Вона вибачалася, що більше не має. Або дідуся, який пошив вушанки для військових. Ми тоді навіть сумнівалися, чи вони комусь потрібні. А коли хлопці повернулися з поїздки, сказали, що всі розібрали.

Саме такі історії, каже Іванна, найкраще показують єдність українців у важкі часи.

Нагороди, які нагадують про відповідальність

За роки діяльності волонтерка отримала чимало відзнак: подяку Прем’єр-міністра України, нагороди від Тернопільської обласної адміністрації, подяку від Героя України Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі», відзнаки від військових підрозділів.

Та особливе місце займає перша нагорода — орден за волонтерську діяльність від Спілки волонтерів та ветеранів АТО «Сила України».

— Саме тоді прийшло усвідомлення, що я в цьому надовго. Є люди, які мають робити свою справу. І якщо ти на своєму місці — мусиш працювати для інших.

Коса, яка допомогла військовим

У 2023 році Іванна наважилася на незвичний вчинок — відрізала довгу косу, яку відрощувала роками.

Метою було привернути увагу до збору коштів на тепловізори та радіостанції для військових.

— Хотілося нагадати людям, що війна триває. Косу продали за сім тисяч гривень. Усі кошти передали на придбання батареї до безпілотника Mavic 3T.

Після цього одна з читачок написала фразу, яка запам’яталася Іванні назавжди:

— Вона написала: «Коса, яка косить окупантів». Мені це дуже сподобалося.

Поезія як спосіб говорити про війну і любов

Окрім волонтерства, Іванна активно займається творчістю. Вона є авторкою трьох поетичних збірок, серед яких дитяча книга та дві збірки для дорослих.

Перша з них — «Доторкнися до мого серця» — знайомить читача з різними періодами її творчості.

Друга — «Без цензури на любов» — народилася після спілкування з військовими.

— Захисники зізнавалися, що їм важко читати поезію про війну, бо це повертає до болючих спогадів. Тому другу збірку я присвятила темі любові. Там є і про жінок, які чекають своїх чоловіків із війни, і про силу почуттів у складний час.

Втім, зараз авторка вже працює над новою збіркою, в якій значне місце займатиме військова тематика.

— За ці роки назбиралося дуже багато таких віршів. Думаю, настав час їх видати.

Одну зі своїх поезій Іванна присвятила очікуванню коханої людини з фронту. У ній переплітаються молитва, віра і надія на повернення живим.

«Будьмо взаємно красивими»

Підсумовуючи розмову, Іванна Гриців звернулася до українців словами, які сьогодні звучать особливо актуально.

— Я скажу словами Ліни Костенко: «Будьмо взаємно красивими». У ці слова зараз вплітається дуже багато сенсів. Будьмо чуйними один до одного, уважними, тому що ми живемо в час, коли ніхто не знає, що на душі в іншої людини. Тому будьмо взаємно красивими.

Історія Іванни Гриців — це історія про відповідальність, пам’ять і людяність. Про те, що волонтерство не завжди вимірюється тоннами допомоги чи великими зборами. Іноді воно починається з простого запитання: «Чим я можу допомогти?» — і триває роками, змінюючи життя інших та власне життя назавжди.

За ін. Тернопіль1