Василь Бойцун, якого жорстоко побили тітушки, досі бачить у снах обличчя своїх кривдників

Два місяці минуло відтоді, як 21-річного тернополянина Василя Бойцуна викрали так звані тітушки. А він і досі бачить у снах обличчя своїх кривдників, які спершу його жорстоко побили, а потім встромили ножа й викинули у херсонському степу.

Серед тих, хто викрав його з київського Майдану, були навіть молоді дівчата. Дивом йому вдалося врятуватися, але важкі травми все ще нагадують про себе.  Сьогодні Василь перебуває на реабілітації у Тернопільській третій лікарні. Вдома його чекають дружина і двоє діток. Синочкові Василя лише десять місяців, пише Наш день.

Захищався від куль хокейними обладунками

Історія, яка трапилася з Василем, вражає нелюдською жорстокістю. Сьогодні її розслідує Генеральна прокуратура разом зі справами інших постраждалих майданівців.

Василь до дрібниць пам’ятає все, що з ним сталося. На Майдані він був з початку лютого. Побачив плакат: «Поки ти лежиш на дивані, за твоє майбутнє хтось ризикує життям». Не втримався і поїхав до Києва. Дорогого бронежилета дозволити собі не міг, а щоб хоч якось захистити себе, вдягнув хокейні обладунки. На Майдані спав у наметі або в будці на барикадах. 18 лютого разом із братом він стояв в обороні біля Верховної Ради. Тоді ж «Беркут» пішов атакою на майданівців. Люди почали втікати. Василь теж почав бігти. «Беркутівці» стріляли навздогін гумовими кулями.

– У мене теж потрапляли, але я майже не відчував цього, – пригадує Василь. – Відірвавшись від переслідувань, почав шукати брата, але натрапив на «тітушок». Їх було близько 15-ти. Деяких упізнав – вони видавали себе за майданівців, один з них стояв за моєю спиною біля барикади. Нападники скрутили мене, забрали документи і заштовхали у свій автобус. Розмовляли російською і кричали, що зловили «западенця». Поряд стояли працівники ДАІ, але ніяк не реагували.

В автобусі Василеві зв’язали руки автомобільними хомутами, посадили у проході й попередили: якщо спробує втікати – застрелять. З розмов він зрозумів, що його везуть у південні області, щоб на відеокамеру розповів, скільки платили на Майдані. Коли він казав, що люди стояли там не за гроші, дратувалися й давали йому стусанів.

– Мої викрадачі були одягнені переважно у спортивний одяг, – згадує хлопець. – Матюкалися, грубіянили. Хвалилися посвідченнями Партії регіонів. Самі ж переконували, що не за гроші борються з майданівцями, але коштів вони не економили. Купували на зупинках, що хотіли. Гроші давав їм старший. Молоді люди говорили, що їдуть на пари, були й старші жінки років 60-ти. Одна дівчина приставила мені ножа до горла зі словами, що могла б мене одразу вбити, але, мовляв, вона «не така, як бандерівці».

Залишили у полі помирати

Василь пригадує, що головний серед «тітушок», чоловік кремезної статури, нагадував колишнього зека. Коли з вікна автобуса хлопець побачив знак «Херсон», хтось крикнув, що в Києві застрелили двох міліціонерів. І старший групи, зв’язавшись з кимось по телефону, наказав повертати до столиці.

– Частина людей в автобусі вже спали, – каже Василь. – Мене ж той старший виштовхав з автобуса і почав бити металевою трубою, а потім встромив ножа у сідницю й виволік у поле. Видно, зганяв на мені злість.

Коли автобус з нападниками поїхав, Василь дійшов  до дороги. Боявся, що втратить свідомість і посеред поля його ніхто не знайде.

– Уночі перед тим я кочегарив у наметі на Майдані, а вранці ми пішли на барикади. Дві доби не спав, тож біля дороги, під ялинкою, одразу заснув. Прокинувся, коли вже розвиднілося. Через дорогу побачив автомайстерню, попросив у сторожа води, а він почав кричати, щоб я ішов собі.

Поволі Василь дошкутильгав до села. На вулицях було людно, і хлопець, який був весь у крові, сховався за камінь, аби не лякати дітей. Врешті, незнайома жінка викликала «швидку», і пораненого тернополянина завезли до лікарні. Там один з лікарів тихенько йому сказав, щоб не боявся, бо він теж із Західної України й допоможе.

– Я переживав, що «тітушки» повернуться до лікарні й ніякі стіни мене не врятують, – згадує Василь. – Зателефонував до друга, який розповів рідним, де я. Наступного дня приїхала дружина й забрала мене додому. Лікар, який допомагав мені, порадив їхати, хоч рани ще боліли. Правда, мені чомусь не віддавали одяг. Я хотів забрати, бо це речові докази. Врешті, віддали светри й куртку, а джинси залишили у лікарні.

На Хмельничичні автомобіль, яким Василь повертався додому, зупинився на автозаправці. Хлопець зауважив, як туди ж заїхав бус із донецькими номерами. З нього вийшов чоловік, у якому тернополянин впізнав «тітушку», якого бачив на Майдані.

Лише тепер, зізнається Василь, він починає заспокоюватися. Бо в перші тижні у Тернополі були побоювання, що нападники знайдуть і тут, адже мали його паспорт з пропискою. Разом з документами вони забрали і фотографії – дружини та покійної матері. Василь – сирота. Того дня, коли його викрали тітушки, якраз була річниця за його мамою.

«Сподіваюся, що винних покарають»

За словами Василя, йому досі сниться Майдан. Каже: навіть якби знав, що його чекає, все одно поїхав би.

– Недавно приснилося, що біля ноги зірвалася граната, я одразу прокинувся. А ще снилися тітушки, які мене викрали. Ніби завели в кімнату і питають: «Ну що, героєм став?». Мене ж іще боліла нога, то один з них каже: «Зараз ми полікуємо твоє коліно» – і йде по палицю…

Тернополянин сподівається, що його кривдників знайдуть і покарають згідно із законом.

– Справу передали в Генеральну прокуратуру, але адвокат мені нічого не повідомляє, – зауважує. – Знаю тільки, що мають проводити судмедекспертизу. Закривавлений одяг, який був на мені під час побиття, лежить вдома. .

У палаті, де лікується Василь, немає телевізора. Про події в країні дізнається із розмов. Сподівається, що уроки Майдану не минуть марно.

– Мого командира відправили на лікування до Польщі – під час штурму силовиків його сильно побили, переламали руки, ноги. Постраждали тисячі людей. Тільки б щось змінилося на краще, адже за це ми вийшли на Майдан, – зауважує він і додає, що готовий боротися і далі.

Зараз Василь проходить реабілітацію після кількох операцій і потребує підтримки. Деякий час він лікувався у Борщівському районі, там ситуація в санаторії була плачевна, тож йому доводилося брати в борг гроші, щоб купувати необхідне.

Підтримати Василя та його сім’ю можна, перерахувавши гроші на рахунок у ПриватБанку:  5168757240616203 (Бойцун Василь Васильович).