«При народженні цієї дівчини її рук торкнувся Бог…» – Соломія Саламанюк з Бучача грає не тільки руками, а й всім тілом

– Навіть не знаю як пояснити… Коли я вперше чую якусь річ, в мене народжуються певні емоції, це майже не залежить від технічної складності твору чи прізвища композитора… я якось підсвідомо відчуваю що «це – моє». Або не відчуваю. Намагаюся зрозуміти що відчував автор під час написання композиції, що він в неї заклав. І потім, на концерті, я також намагаюся передати глядачам ці почуття. Дуже радію, коли мені це вдається.
.
– Хвилювалася?

– Завжди хвилююся. Як би ти добре не вивчив твір, зустріч із залом, сцена – це завжди особливий стан. Але коли я сідаю за інструмент і починаю грати – все зникає. Є тільки я, піаніно, і музика. Мене інколи питають: «А от під час твого виступу там хтось в залі щось робив, були які сторонні звуки – тобі це не заважало?», а я просто нічого не бачила і не чула! Коли я в музиці – я там повністю!
.
– Важко дається вивчення нових, складних та довгих композицій? Скільки часу займає підготовка?

– Буває по-різному. Деякі речі настільки складні, що я працюю над ними місяцями. Хоча переважно я вивчаю кілька творів паралельно, 4 чи 6 протягом кількох місяців.
.
– Були якісь огріхи на конкурсі? Ти сама їх чуєш? Взагалі – переглядаєш свої записи з концертів?

– Так, я завжди першим ділом після виступу намагаюся якнайшвидше продивитись запис, проаналізувати, поглянути на себе «збоку». Завжди розумію, що можна було зіграти краще, роблю висновки на майбутнє.
.
– З чого все починалося? Як ти відчула, що твоє покликання – музика?

– Мене, як і багатьох дітей мого віку, в музичну школу привела мама. На початках всіляко бувало – інколи опускалися руки, інколи навіть мене доводилося «заставляти» взяти себе в руки та продовжити навчання… одного разу, пам’ятаю, навіть так від злості гримнула рукою по клавішах, що аж зламався “молоточок” у фортепіано…

Але от на одному з концертів після мого виступу я почула не тільки оплески, але хтось крикнув «Браво!», і це було для мене настільки несподівано, і настільки приємно, що я захотіла ще і ще виступати для людей, дарувати їм емоції через музику! Зараз мене «заставляти» вже майже не треба, я отримую задоволення і від виступів, і від підготовки до них. Інколи відчуваю, що самоконтролю дещо бракує, але працюю над цим.
.
– Музика – це для тебе більше захоплення чи професія? Будеш продовжувати нею займатися?

– Для мене це не просто захоплення, це все моє життя. Я мрію стати професійним музикантом, багато подорожувати світом, мрію виступати на найбільших концертних майданчиках та залах Європи і світу. Особливо мені цікаво побувати у великих німецьких та австрійських містах – там, де народжувалася та розквітала європейська класична музика, на батьківщині Моцарта, Шопена, Бетховена, Штрауса, Шуберта…
.
– Є улюблений композитор?

– Так, мені особливо близькою є творчість Рахманінова.
.
– Як проходить твій традиційний робочий день?

– Заняття в музичному коледжі починаються не дуже рано, тому зранку я маю можливість трохи позайматися, підготуватися. Після коледжу можу трохи відпочити з друзями, погуляти по Львову, сходити кудись – на виставку, концерт, в музей… Ввечері в мене навчання у звичайній загальноосвітній школі – там ми отримуємо загальну середню освіту. Вдома потім знову сідаю за інструмент. Люблю також читати книжки, дивитись гарні фільми…
.
– Соломійко, зараз класична музика не дуже в тренді, особливо серед твоїх однолітків, на жаль. Як ти вважаєш, як її можна популяризувати?

– Скажу, що така музика – вона завжди була «не для всіх». Класика вимагає певного розуміння, вона складна. Тому бачу, що є спроби її наблизити до слухачів через сучасне аранжування, через додавання чітких ритмів, якихось елементів року чи електронної музики. Ставлюся до таких явищ позитивно.
.
– А сама змогла би робити щось подібне? І взагалі – ти могла би зараз, скажімо, грати як клавішник у якомусь роковому гурті?

– Чому б і ні? Зараз я ще не готова, але на майбутнє цілком допускаю, що мені це було би цікаво. Люблю також співати, хоча розумію, що якихось особливих вокальних даних не маю, але мені просто подобається… Колись спробую співати і грати одночасно, сподіваюсь, комусь сподобаються мої кавери.
.
– З сучасних українських гуртів щось слухаєш? Кого з них хотіла би побачити гостями Бучача на Дні міста – 2019?

– «Один в каное», «Вів’єн морт», «Каzка» – мені дуже зрозумілі, подобаються. Але не тільки вони; на щастя зараз є багато прекрасних самобутніх українських виконавців.
.
– Хто відіграв найбільшу роль в твоєму становленні як музикантки?

– Перш за все, мої батьки. Вони завжди підтримували мене в моєму захопленні музикою, а коли було потрібно – і заставляли. Я їм дуже вдячна за це. Також особливе місце займає моя викладачка з музичної школи – Світлана Богданівна Кривко. Вона не просто навчила мене грати на фортепіано, не тільки познайомила з творчістю видатних композиторів – Світлана Богданівна дала мені розуміння чим є музика взагалі, значною мірою сформувала мене як особистість. Завжди буду дякувати їй за це. А також всім іншим викладачам музичної школи, всіх пам’ятаю, всіх люблю та поважаю.
.
– І наостанок: чого би ти побажала сама собі? Нашим читачам?

– Собі побажаю менше лінуватися, знаходити в собі сили, займатися, вчитися, готуватися до виступів. А всім – не бійтеся нового, вірте в себе, працюйте – і мрії здійсняться!
.
…Впевнена, у цієї талановитої дівчини ще все попереду, і я щиро бажаю їй здійснення мрій, нових горизонтів, нових перемог. Вона ще зовсім юна, але вже поповнила число тих, хто прославив наш Бучач, а надалі ми будемо мати ще багато підстав порадіти успіху нашої талановитої землячки. Вперед, Соломійко!
.
Розмовляла: Tanya Yaskilka
Фото: Taras Kupchynskyi