Отець Андрій Романків з Тернополя тепер служить у Маямі: інтерв’ю

Департамент інформації УГКЦ поцікавився в о. Андрія, чим він приїхав поділитися про свою парафію Успіння Пресвятої Богородиці в Маямі Пармської єпархії святого Йосафата.

Отче, ви зараз служите в Маямі. Розкажіть, будь ласка, про свою парафію. Чим вона особлива?

Історія парафії в Маямі розпочалася ще в кінці 40-их на початку 50-их років ХХ століття.

У 1949 році в Маямі почала збиратися українська громада, яка складалася переважно з людей третьої хвилі міграції. Це люди, які приїхали після Другої світової війни. Також була вже група людей з попередніх хвиль міграції. Уже в 1953 році була заснована парафія. З того часу й почалося парафіяльне життя, почалися активні дії пароха та парафіян для будівництва храму, який освятили у 1958 році. Тобто історія парафії налічує понад 60 років.

На даний час парафія складається як з вихідців попередніх хвиль, так і переважно з новоприбулих українців з четвертої хвилі – тих, хто прибули за останні 25 років.

Наша парафія відносно не дуже чисельна, приблизно 75 родин. І тому панує гарна родинна атмосфера. Спільнота вірних, яких єднає любов до Бога та любов поміж собою.

На великі свята, мабуть, як і всюди, маємо окрім парафіян також багато прихожан.

З кожним роком до нас долучаються нові молоді сім’ї. Відповідно, до цієї пасторальної ситуації маємо певні особливості.

Наприклад Богослужіння та парафіяльні ініціативи відбуваються переважно у двох мовах: українській та англійській.

Наш парафіяльний храм розташований у мікрорайоні, який заселений переважно вихідцями з Куби та Південної Америки. Тому разом з нашими сусідами ми два рази на місяць молимося Вервицю іспанською мовою.

Запрошуємо всіх людей, що живуть поруч з храмом, щоб вони могли пізнати наш обряд, відкрити для себе наші духовні християнські традиції.

А латиноамериканці приходять на звичайну службу?

Так, до того ж вони приходять не тільки на англомовні Богослужіння. Але й на Богослужіння українською мовою. Маємо прекрасний парафіяльний хор. Тому є прихожани, які люблять наш молитовний спів, і беруть участь у Богослужіннях українською мовою.

Деякі вірні на богослужіння їдуть півтори-дві години. Територія парафії простягається на 300-400 км

Активне парафіяльне життя зосереджено здебільшого в суботу й неділю. Адже більшість людей – це молоді люди, вірні, які працюють й навчаються. Тому стараємося, щоб Богослужіння, катехизація, навчання дітей та інші ініціативи духовного та культурного характеру проходили саме у ці дні.

Під час тижня Богослужіння в індивідуальних наміреннях, час на відвідування хворих людей та старших парафіян, різні адміністративні справи.

Люди, які належать до нашої парафії, розкидані по великій території. Деякі вірні на богослужіння їдуть півтори-дві години. Територія парафії простягається на 300-400 км. Намагаємося відповідати на цю пасторальну ситуацію.

Для вас відрізняються парафіяни попередньої генерації, попередніх міграцій і нової? Чи співпадають їхні потреби у Богослужінні чи потрібно підбирати щось окреме для кожного?

Кожна людина є непотворною. Звичайно також певні історичні обставини впливають на формацію та менталітет людини. Ці речі можна побачити. Але, на мою думку, незважаючи на те, з якої хвилі міграції, все ж більше залежить від кожної конкретної особи. У кожній хвилі міграції є надзвичайно активні й відповідальні люди, а є такі, яким потрібно більше часу для того, щоб зростати у вірі, у своєму християнському покликані.

Завжди треба мати індивідуальний підхід до кожної людини, яка намагається зустрітись з Богом у храмі.

Обов’язок священика – відчувати відповідальність за цілу спільноту вірних. Відчувати її потреби й намагатися допомогти кожному зростати у вірі, на шляху до спасіння. Тому намагаємось відповідати цим пастирським потребам, щоб кожен відчував себе частиною цієї парафії, старався безкорисно послужити спільній справі своєю неповторною харизмою і вчився вдячно шанувати внесок інших.

Як я вже казав, наша парафія не є дуже чисельною. Тому є можливість створювати родинне середовище, де парафіяни знають один одного, намагаються підтримувати, розділяти радість та смуток. Це гарне середовище для того, щоби людина могла духовно розвиватися та вдосконалюватись.

А що особисто ви вкладаєте в поняття «жива парафія»? Чи має вона якісь ознаки? Чи, можливо, якщо проводиться катехизація – це вже і є жива парафія?

Для мене жива парафія – це звичайна нормальна парафія, спільнота вірних, які люблять,  прославляють Бога та поміж собою намагаються жити як брати і сестри, зростати у вірі на шляху спасіння. Жива парафія – це кожна парафія, яка створена єпископом, згідно церковних канонів на певній території, де єпископ призначає для опіки над спільнотою вірних священика і коли ця спільнота живе з Божого слова, Літургії, Святих Таїн, намагається зростати у вірі, свідчить свою віру у світі вчинками милосердя.

Усі ці ознаки добре описані в складових Програми «Живої парафії». Шість складових: Боже Слово, Святі Тайни і молитва, Служіння ближньому, Провід, Плекання і служіння єдності, місійний дух, якраз описують той ідеал, до якого ми прагнемо.

Але на мою думку, у кожній парафії ці елементи розвиваються відповідно до реальної пасторальної ситуації.

Програма «Живої парафії» нашої Церкви допомагає певними матеріалами, роздумами, богословськими напрацюваннями, щоб кожен міг їх використати відповідно до дійсності та викликів у своїй конкретній парафії.

Ви говорили про ідеал до якого всі прагнуть. Що мається на увазі під ідеалом?

Намагаємося реалізовувати складові парафіяльного життя, які описані у нашій Програмі. Щоб дар віри, який ми отримуємо не залишався пасивним та не обмежувався лише приватним християнським життям.

Важливо, щоб у парафії людина могла, зростаючи у вірі, водночас проявляти віру у дії. Щоб зустрічаючи Ісуса Христа, Бога у парафії намагалася жити та діяти щоденно у Божій присутності. Це, як на мене, ідеал, на який вказує Програма стратегії 2020 Нашої Церкви.

Прагнення до цього ідеалу, про який йдеться у стратегії живої парафії, також є додатковою об’єднуючою силою нашої Церкву, яка свідчить таким чином свою очевидну зрілість патріаршого устрою.

Найближчі парафії – сусіди до парафії в Маямі на відстані 300 кілометрів

Проте зрозуміло, що всі парафії не будуть копіями одна одної. Кожна має свою динаміку, зростання у вірі. Але важливо, що в цьому процесі ми усвідомлюємо свою ідентичність, як єдина Церква.

У вашої парафії є якість сателіти? Можливо колеги, з якими Ви найбільше контактуєте?

Парафія в Маямі належить до Пармської єпархії святого Йосафата. У південній частині США Пармська єпархія має Південний деканат, до якого входять два штати Флорида і Джорджія. Найближчі парафії – сусіди до парафії в Маямі на відстані 300 кілометрів. Відстані не дають можливості частої співпраці та  зустрічі. Але владика Богдан (Данило) в контексті Програми стратегії організовує щорічні  зустрічі священиків та делегатів від кожної парафії. Стараємося спілкуватися, ділитися проблемами й здобутками.

Використовуємо сучасні методи зв’язку для спілкування через скайп-конференції священників деканату для спілкування та обміну досвідом.

Ви приїхали в Україну, щоб поділитися своїми здобутками. Якими саме?

Наша зустріч має окреслену програму. Координатори з’їхались з усього світу. Головною темою є аналіз напрацювань проведення після соборових конференцій на єпархіальних, деканальних, парафіяльних рівнях. Також донесення до вірних резолюцій, які були напрацьовані на Патріаршому соборі минулого року в Івано-Франківську і зусиль, які прикладалися, щоб ці резолюції застосовувалися в наших парафіях.

Я представляю тут не тільки свою парафію, але разом з Владикою Богданом (Данилом) Пармську єпархію в цілому. Наша єпархія приготувала зокрема фільм про парафію в місті Ембрідж. У фільмі представлений досвід життя парафії – як вдається застосовувати напрацьовані під час Собору резолюції і взагалі складові живої парафії.

Також ми маємо нагоду обговорювати плани на майбутнє, пропозиції, які можемо втілювати в наших парафіях у сфері Соціального служіння.

Крім того, ми ділимося своїми напрацюваннями. Вважаю, що важливим є відкритість та доступність єпископа для священників та вірних. Це стимулює єдність Єпархії. Позитивним був наш досвід, коли вірні з парафій Єпархії Парми після соборових зустрічей мали можливість спілкувалися з єпископом Богданом (Данилом). Священики та вірні могли почути його думки з різних питань. Безпосереднє спілкування з єпископом також допомагає бачити майбутню перспективу нашої Церкви в цілому. Єпископ має нагоду зрозуміти реальний стан Церкви.

Ділимося досвідом та іншими практиками наших парафій. Стараємося створювати пасторальний план на цілий рік, а також завчасно інформувати наших парафіян через соціальні мережі, щоб кожен міг завчасно планувати свій час.

Відстань і неможливість зустрічатися посеред тижня змушують деякі деканати нашої єпархії користуватися сучасними засобами інформації. Наприклад, у форматі скайп-конференції проходять біблійні гуртки, читання Божого слова. Катехизація дорослих та дітей після недільних Богослужінь.

Стараємося організовувати суботні та недільні класи для дітей, які бажають навчитися читати і писати українською мовою.

Також протягом року у парафіях Пармської Єпархії проходять різноманітні святкування до яких ми залучаємо дітей. Це дає дітям можливість практикувати українську мову. Найголовніше брати участь в таких живих духовних українських традиціях спонукає не забувати своє коріння. Також стараємося відзначати національні українські свята, збиратися на них разом всією громадою.

Намагаємось через різні форми соціального служіння допомагати потребуючим.

На Вашу думку, Церква за кордоном, зокрема в Маямі, покликана бути просто Церквою чи, можливо, вона ще має думати про збереження української культури, мови?

Українська Греко-Католицька Церква у своєму служінні найперше покликана відповідати на духовні потреби усіх вірних. Але усвідомлюємо також себе повноцінною частиною українського народу.

Тому одне з завдань, не занедбуючи змагання до святості і спасіння, також працювати над збереженням та переданням української культури, традицій від покоління до покоління.

Інколи здається, що УГКЦ за кордоном, особливо якщо вона знаходиться у більш багатих країнах, ніж Україна, покликана допомогами українській Церкві, вірним у їхніх бідах. Часто це допомога в матеріальному плані. Наскільки часто ви у своїй парафії організовуєте збір для потреб в Україні?

Спільнота нашої парафії є інтегральною частиною цілої Церкви й українського народу. Тому є природним, коли хтось є у ситуації більшого добробуту, ділиться зі своїми братами чи сестрами, які є в потребі.

У нашій спільноті, на рівні цілої парафії. також на рівні  парафіяльних груп (наприклад Союз Українок) та на родинному чи індивідуальному рівнях є постійні ініціативи для підтримки потребуючих в Україні.

В Америці маленька парафіяльна спільнота. Це своєрідна родина, де всі знають один одного, спілкуються, контактують між собою. Є гарний родинний зв’язок

Згідно можливостей, стараємось допомагати особливо тим хто постраждав в наслідок війни на сході України.

Отче, до Маямі, ви служили в Україні, тому можете порівняти служіння в Україні і закордоном. Що спільного і що відмінного?

Я не бачу різниці в самому змісті служіння. Він скрізь однаковий. Натомість спосіб служіння має бути пристосованим до тих обставин, в яких знаходишся.

В Україні моє служіння було пов’язане з дуже великою парафією, в недільних Богослужіннях брали участь тисячі вірних. Тип великої парафії є більш анонімний. Особисте спілкування відбувалось через парафіяльні групи. Велика кількість вірних хотіла залишатися в анонімності: брати участь в Богослужіннях, але не бути залученим до різноманітних парафіяльних ініціатив. Водночас було багато парафіяльних груп, які навпаки прагнули реалізувати себе в тій чи іншій сфері парафіяльного життя.

Крім того, в Україні переважна більшість людей живе близько до парафії. Тому планування священичого дня служіння відрізнялося.

В Америці маленька парафіяльна спільнота. Це своєрідна родина, де всі знають один одного, спілкуються, контактують між собою. Є гарний родинний зв’язок. З цього боку служіння виглядає дещо інакше.

Стратегія передбачена для Церкви в усьому світі. Чи можливо, щоб кінцева мета цієї стратегії була уніфікована для всіх парафій, єпархій у світі? Чи можливо треба було розділити по континентах?

Природа парафіяльної спільноти Церкви базується на Божому Обʼявленні. Стратегія нічого нового не вигадує. Стратегія розкриває цю природу. Суть у тому, щоб допомогти, розвиватися, щоб кожна парафія згідно своєї пасторальної ситуації могла відчути певне оживлення, провести аналіз для вдосконалення. Кожна парафія буде проходити цей шлях індивідуально і разом з цим у Єдності з цілою Церквою.

Напрацювання робочої групи допомагають кожній парафії зреалізувати своє покликання в особливий спосіб – згідно ситуації, в якій перебуває парафіяльна спільнота. Тому ризику того, щоб зробити якийсь штучний формат моделі немає. Насправді стратегія просто допомагає збагнути та розвинути природну модель парафіяльної спільноти, наблизити до її ідеалу.

Розмовляла Оксана Климончук, Департамент інформації УГКЦ.