Іван Вербіцький “дістає” регіоналів… по телефону

Іван Вербіцький започаткував акцію «Зателефонуй злочинцеві».

До того телефонував у різний час (зокрема й о четвертій ранку) різним рагуанам. Нині спершу мав бесіду з чинушею з кмда, який фігурує в оприлюдненому Москалем плані розгону Майдану. Той виправдовувався, казав, що він ні при чому, у них навіть техніки для того, щоб прибирати намети, немає. Видно, що чудік справді живе в страху.

Ввечері ж зателефонував важкоатлетові, бронзовому призеру Олімпіади-1996 Денисові Готфріду (http://www.youtube.com/watch?v=jM0RZvWIXAo). Вийшов не тиск з мого боку, як у попередніх випадках, а дискусія. Свідомо представився, сказав, що колись дуже захоплювався ним як спортсменом і брав свого часу з ним інтерв’ю. Потім спитав, чи він дивиться зараз телевізор і чи сподобалася йому та краса у хатах яника і пшонки, яку він захищав у статусі охвіцера ВВ. «Та й взагалі, розкажіть, як воно живеться, коли руки по лікті в крові?»

– Я ні при чому. Нам зброї не видавали. У мене наказ. Мене звільнили зі збірної і після того я лише офіцер ВВ, треба заробляти гроші. Я не можу звільнитися.

– Думаєте, я за цю владу? Я за януковича не голосував. Мене зацькували у спорті, зняли з посади тренера збірної після олімпійської медалі Калини в 2012-му, особистих вихованців туди не пускають. Дві вже змінили громадянство, дві думає іти зі спорту. Вони мене знищили. То як я їх можу підтримувати?

– Так отож. Ви вже, мабуть, бачите зараз, що ми не за опозицію боремося, не за Європу, а за те, щоб зламати систему, – кажу.

– А що я можу зробити? Я не проти вас. Я за мирне вирішення конфлікту, за парламентські методи пошуку шляхів виходу з кризи. Я проти злочинців. Хотіли знімати президента – є процедура імпічменту.
– Знущаєтеся? – питаю. – Ви серйозно вірите, що цей негідник міг піти сам навіть після того, що відбулося? Так, ми бажаємо смерті януковичу. Була б змога – вбили б. Ми злочинці?

– Я б не вбивав. Якщо зловлять – треба судити. Це буде показово для всіх решти. І не вбивав я людей.

– Всі не вбивали. А хто ж тоді вбивав? Хто стріляв? – знов мої слова.

– Та то взагалі була не міліція, а люди підставні.

– Як підставні, якщо в оприлюдненому нині депутатом Москалем плані розгону є ті ж псевдо кримських снайперів, які фігурували в записі? – питаю.

– Тоді це злочин. Таких треба віддавати під суд. Вбивати людей не можна.

– Кийками людей теж забивали, – кажу.

– В сім’ї не без урода. І з одного, і з іншого боку.

– Хіба ви не розуміли, за кого воюєте? Хіба не знали, чим то закінчиться? Хіба то нормально – воювати «за народную власть со своім же народом»? – питаю.

– Народ з обох боків. Ви так не вважаєте?

– Тих покидьків, які побили студентів 30 листопада, народом назвати складно. Я не виходив на Євромайдан до 30-го числа. Але вийшов опісля – проти нахабства влади і мусорської країни. Таких як я – більшість. Чому ви цього не розумієте? Чому не покаєтесь? Після всього, що сталося, будь-яка чесна людина покаялася і звільнилася б.
*****
Він не став каятися, а неможливість звільнення пояснив матеріальними проблемами і тим, що за роки активних виступів у спорті навіть квартири не отримав, що не має золотого унітаза. Ми розмовляли півгодини. Готфрід пропонував зустрітися і поговорити, щоб краще розуміти один одного. Я відповів, що після цих вбивств і небажання визнати провину він мені – ворог.