Людмила Гургач з Чорткова перетворює отчий дім на казкову хатинку

Мастита майстриня художнього бісероплетіння цілком резонно вважає, що не вміти малювати не може кожен митець, в яких би техніках не вправлявся. Бо – уява має працювати. І це – неспростовно, – пише ЧортківСіті.

Тож і Людмила Гургач, попри добірну колекцію робіт власне з бісеру, частенько віддається малюнку. Таку тягу, каже, відчуває постійно. Тому й треба давати вихід тому, що накопичилося в душі.

Ні, в безпосередній роботі (а працює Людмила лаборантом екстреної служби клінічної лабораторії Чортківської центральної комунальної районної лікарні) жінка не мала й не має жодного послаблення. Просто довелось на певний час відкласти заняття східними танцями, а ще – волонтерство у БО «Дім милосердя». Тож вивільнився й час, аби віддатися улюбленому захопленню. Здійснити нарешті задум, що виношувався впродовж аж п’яти років!

У тій хаті так, щоб постійно, то ніхто вже не проживає.

– Діда з бабою давно нема, – занурюється в минулі згадки художниця. – Мами нема шість років. Та ми тримаємо городи, тож приїжджаємо постійно. І все доглядаємо.

Розписувати своє «дітище» мисткиня почала в березні, як і зазвичай, попередньо підмастивши та перебіливши хатинку.

– Це так званий наївний розпис, – пояснює пані Гургач. – Або, як ще його іменують, сільське спрощене малярство. На кшталт добре знаного в Україні малярства Марії Приймаченко – квітковий. Я віддаю перевагу мальвам, бо дуже їх люблю, – деталізує.

Квіти й справді домінують в розписі. Та з однієї стіни дивиться півник.

 

 

– То – на замовлення сусідів, – пояснює художниця. – Бо ж півень – символ господарства, – додає.

А задня стіна цілковито віддана під …мурал з горами. Чому?

– Чоловік замовив, – відповідає пані Людмила. І пояснює: – Адже ми багато подорожуємо, підкорюємо горні вершини. Ось він і забаг, щоб бачити фрагмент нашого дальнього відпочинку на цій стіні.

Мисткиня по-наївному (наче в унісон назві розпису) дуже тішиться такому спадку і змозі приїздити сюди, подалі від міської метушні, щоб впиватися напрочуд чистим повітрям на повні груди, живити душу родинним духом.

– Адже сила нації – у збереженні культури предків, – акцентує.

Ще задовго до розписування сільської хати – сім років тому – жінка вже призвичаїлась працювати пензлем, виконавши дизайн коридору будинку в Чорткові. Та ще й порізьбила одвірки дверей.

А ще вона гріє в своєму серці ось таке «сімейне коло в родинному домі». То – вся та живність, яка юрмиться біля сільської хати, на тамтешньому обійсті.

Ось руда красуня – газдиня садочка, як лагідно іменує Людмила зовсім ручну білочку. Виявляється, та хвостата хитрунка залюбки позувала господині цілих двадцять хвилин фотосесії, аби похизуватися своєю принадливістю.

– Немов прискіпливий критик, він оцінює мою роботу, – мовить мисткиня зовсім незлобиво, а навпаки дуже втішно.