Збаражанка Леся Блажків розповіла про волонтерство в Туреччині і чому наші діти не турки
Літо у розпалі. Проте для багатьох з нас відпочинок на далеких морях та в екзотичних країнах залишається нездійсненною мрією, міражем в пустелі. І, незважаючи на безвізовий режим із Європою, скористатися цим бонусом зможуть не всі, бо у середньостатистичного українця, що не день, «фінанси співають романси». Тому відвідати навіть ближні й не надто дорогі курорти тієї ж Туреччини для збаражан стає недосяжною розкішшю. Але є серед краян світлі голови, яким не лише вдалося відпочити на турецькому березі, скуштувати розмаїття східних солодощів, помандрувати визначними місцями давньої Візантії, пізнати побут та культуру нащадків славетної Османської імперії, а й на цілих два місяці приміряти на себе життя турецького вчителя. Знайомтеся: Леся Блажків, молода збаражанка, вчителька англійської та німецької мови, яка з 26 червня до 24 серпня минулого року працювала волонтером у приватній турецькій школі, де навчала тамтешніх дітей англійської мови. Про життя і роботу у Туреччині, про те, що найбільше вразило і запам’яталося, і чим турки відрізняються від нас, українців, пані Леся люб’язно погодилася розповісти читачам «Народного слова».
Можливістю поїхати в Туреччину волонтером пані Леся завдячує своїм вчителям – методисту районного методкабінету з іноземної мови Галині Богданівні Журбі та завучу Залужанської школи Галині Володимирівні Кулаковській. Жінка безмежно вдячна наставникам, а також Богу, за те, що вдалося уникнути теракту, який відбувся через день після її приїзду, під час якого загинуло 9 людей.
Пані Леся розповіла, що працювала протягом двох місяців в приватній лінгвістичній школі в містечку Gönen, що на заході Туреччини. Щороку турки запрошують до себе волонтерів з усього світу, щоб ті навчали їхніх дітей англійської мови. Перевагу надають іноземцям, особливо українцям. Як пані Леся дізналася згодом, керівництво турецької школи із багатьох кандидатур волонтерів обрало саме її, бо її резюме і досвід найбільше відповідали критеріям відбору. – Працюю в двох школах – Залужанській та Максимівській, де викладаю англійську і німецьку мови, була на стажуванні в Німеччині, маю досвід організації мовного табору в Залужанській школі, – розповіла вчителька.
Головним завданням волонтерки зі Збаража був розвиток навичок мовлення і вивчення лексики. – Моїх керівників цікавили новітні методи і прийоми у вивченні англійської мови. За увесь час навчання в цій школі ми з учнями поставили два лялькових театри, зняли відеофільм, виконали три проекти за мотивами відомих казок, але найчастіше грали мовні ігри, – розповідає пані Леся. – В тій школі, де я працювала, оцінки не ставили. Наприкінці року школярі складали тест, за його результатом вираховувались бали і учні отримували сертифікат. Для складання іспиту запрошувались – вчителі з Англії.
На сході Туреччини теж війна
Як і в Україні, на сході Туреччини триває війна. Там відбуваються постійні сутички, теракти, збройні конфлікти. Пані Леся вважає, що їй надзвичайно поталанило працювати саме у західній частині Туреччини, яку самі турки називають «турецьким раєм», адже рівень життя там відповідає європейським стандартам. За спостереженнями збаражанки, побут турків досить простий, і навіть на заході Туреччини умови проживання мало відрізняються від українських.
Англомовний табір
Волонтерство у Туреччині для Лесі Блажків розпочалося із …відпочику в готелі на березі Мармурового моря. Саме там впродовж п’яти днів був облаштований англомовний табір для дітей, де школярі мали змогу відпочивати, гратися, плавати досхочу. Нашу землячку приємно вразив побут та обслуговування в готелі – затишні кімнати з кондиціонером, телебаченням, щедрий і багатий турецький стіл, все дійсно було на вищому рівні. Харчування здійснювалось за принципом «all inclusive» (бери все, що душа забажає).
Чому українські діти не турки
Та найбільше збаразьку вчительку здивувала слухняність тамтешніх дітей. – Їм заборонили плавати в морі і вони слухняно плавали лише в басейнах на території готелю. Українських школярів не спинила б жодна заборона чи пересторога, – вважає вчителька. – Турецькі діти щирі, дуже довірливі, навіть наївні, вони відрізняються від своїх українських ровесників. Багато з них додалися до мене в друзі на фейсбуці, але вони не публікують того, що публікують наші діти, напевно, через те, що Туреччині існує цензура на телебаченні та в Інтернеті. Вони додають фотографії, але не переходять межу вседозволеності.
На переконання вчительки, із турецькими дітьми набагато легше працювати.
Турки – нація хронічних трудоголіків
Турки дуже працьовита нація, а сучасна Туреччина – розвинена сільськогосподарська і промислова країна. Персонал готелю працює майже цілодобово – з 7.30 до 2-3 години ночі щодня, маючи лише один вихідний на тиждень. Працюють турки і в спеку 35-36 C0. Селяни зайняті цілий рік, вони вирощують цибулю, часник, цибулю-порей на полі взимку, і теплолюбні культури влітку. І хоча в Туреччині влітку майже немає опадів, працелюбні турки знайшли вихід і з цієї ситуації – побудувавши дамби, вони переробляють солону воду в прісну і використовують її для поливу, завдяки цьому там вирощують навіть рис. – Що мене здивувало, це велика кількість лелек. Я завжди думала, що вони повертаються в Україну на літо, та вологі поля дають їм можливість вижити в Туреччині навіть влітку,– каже пані Леся.
Чому турки з Європи повертаються додому?
У 90-х роках Туреччина вийшла з кризи. За словами збаражанки, нині люди пишаються країною і люблять свою державу. – Турки дуже законослухняні, як і німці. Багато турків народилися і виросли в Німеччині, відвідували там школу, отримали «зелений паспорт» (дає можливість подорожувати без віз) і повернулись назад на батьківщину.
Про престижність професії турецького вчителя
Професія вчителя у Туреччині, так само, як і лікар, юрист, економіст, у рейтингу найкращих та найприбутковіших. – Зарплати вчителя в державній школі за рік вистачає для того, щоб купити 3-кімнатну квартиру. До речі, ціни на нерухомість майже такі, як у нас. Щоб стати вчителем в державній школі, необхідно пройти тест з загальних теоретичних дисциплін з обраного предмету. Вчителі в державній школі змушені проходити такий тест щороку. Після складання іспиту держава направляє вчителя на роботу в будь-яку частину країни, це може бути небезпечно, оскільки на сході – війна.
Праця вчителя нелегка, в класі навчається до 40 учнів. Класи не поділяються на уроки іноземної мови. У державній школі англійська мова лише двічі в тиждень, у приватній – 9-12 годин, у коледжі – 20 годин іноземної на тиждень. Програма дуже відрізняється від української, вона набагато простіша, бо набагато менше граматичного матеріалу. У наших учнів кращі знання, бо те, що опановують наші діти в 6-му класі, турецькі вивчають лише в 11-му (наприклад, Past Perfect). Школярі ВЧАТЬСЯ ЗА ПІДРУЧНИКАМИ, НЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ЕЛЕКТРОННІ КНИГИ. НА УРОЦІ УЧНІ НЕ КОРИСТУЮТЬСЯ ПЛАНШЕТАМИ І МОБІЛЬНИМИ ТЕЛЕФОНАМИ. Турецьке законодавство забороняє давати дітям домашні завдання. Учні мають усе вивчити на уроці. Але розумні вчителі на свій страх і ризик таки дають домашнє завдання.
Турки – любителі чаю, а не кави
Турки – великі поціновувачі чаю і сигарет. Чай вони п’ють впродовж усього дня. Цікава процедура заварювання чаю, яка зовсім не схожа на звичну для нас, європейців. Чорний чай заварюють в спеціальному двоярусному чайнику, але заварку кип’ятять аж 15 хв. Готовий напій подають у спеціальних склянках у формі тюльпана в пропорції 1/3 заварки на 2/3 окропу з дрібкою цукру. Здивувало нашу землячку і те, що турки, в порівнянні з нами, українцями, майже не п’ють кави, а туркені багато палять. Кава по-турецьки – це також ціла церемонія. Перед тим, як заварити каву у турці, її спеціальним чином обсмажуюють і подрібнюють, завдяки чому вона й отримує свій специфічний пряний смак і аромат. Каву по-турецьки подають разом із цукеркою і склянкою холодної води. В залежності від того, якими солодощами до кави вас пригощають турки – лукумом чи пахлавою, можна визначити, бідна людина, чи багата. І ще, особливою формою турецької гостинності є, коли гостям на руки лиють одеколон. Це знак особливої поваги.
Турецька жінка і роль паранджі у соціальному статусі та захищеності жінок
Турецькі жінки дуже ретельно обирають одяг. Пані Леся розповідає, що у школі, де вона викладала англійську, різновидом форми були білі халати. Її колеги вчителі сповідували сучасний іслам, тому вони одягалися, як європейці, проте більшість жінок-туркень носять довгі сукні і покривають голову. Деякі жінки усе життя зодягаються лише в чорний одяг та в паранджу. Як збаражанці пояснили пізніше, жінки у чорному насправді привілейовані. Вони мають більше шансів займатися політикою, отримують знижки на комунальні послуги і соціальний захист від релігійної організації. Релігійні організації допомагають лише тим, хто носить чорний одяг. Попри це, паранджа – не примус, а добровільний вибір. В Туреччині жінки не отримують на дитину гроші від держави, тобто соціально незахищені, через це самотня жінка приречена на безгрошів’я.
Трішки про турецький патріотизм, геополітику і не тільки
Турки виховують дітей в патріотичному дусі. У кожному класі є портрет Ататюрка – першого турецького президента, який багато зробив для того, щоб Туреччина стала світською державою. Турки обожнюють Ататюрка і цю любов прищеплють своїм дітям з колиски. У цьому збаражанка пересвідчилася, коли на уроці запропонувала учням біографію Барака Обами як текст для читання. Учні сказали, що він їм не подобається, бо він про Обаму, а вони хочуть вчити про Ататюрка. Здивувало й те, що під час загострення російсько-турецьких відносин турки не вважали Росію ворожою країною, навпаки, ворогами турецькі діти вважали американців.
Коментарі вимкнені.