У міліціонера Олега Липницького, який застрелився у відділку, не було причин, щоб піти самому із життя

Близько 7-ої години ранку 28 березня у першому міськвідділі міліції, що на вулиці Коновальця у Тернополі, пролунав постріл. За кілька хвилин до закінчення зміни старший прапорщик міліції, помічник чергового Олег Липницький пустив собі кулю у голову. Цей постріл із табельної зброї став фатальним… За попередніми даними слідства, 38-річний чоловік вчинив самогубство. 
Трагічний випадок викликав співчуття у багатьох тернополян, небайдужі телефонували до редакції «НОВОЇ…» зі словами пам’яті про Олега, розповідали, що він був дуже доброю людиною і відданим правоохоронцем. Що ж трапилося? Що спонукало молодого чоловіка, батька двох дітей, до такого страшного вчинку? 

Суттєвих боргів не було
У місцевих ЗМІ була оприлюднена версія, що Олег звів рахунки з життям через непосильні банківські кредити. Начебто через мізерну зарплатню не міг сплачувати позику, тож у безвиході не витримав. Проте дружина Тамара категорично заперечує це. Жінка каже, що їхня сім’я сплачує лише незначний кредит, який взяла на придбання шафи.
— Нам і без того боляче й важко, а тут ще такі безпідставні чутки поширюють, — каже пані Тамара, — причому їх підхопили навіть центральні українські телеканали. Ми ніколи не влазили у великі борги, та й який банк позичив би нам значну суму при наших з Олегом низьких зарплатах? Єдине, що погашаємо, — позику, яку взяли на придбання шафи. Оскільки за один раз заплатити повну вартість було накладно, оформили кредит. Щомісяця сплачуємо по 300 гривень, залишилося ще три місяці. Зрозуміло, що це не могло бути приводом до трагедії.
Того фатального ранку пані Тамара відправила до школи донечок Вікторію та Ангелінку і взялася готувати сніданок для чоловіка. Він от-от мав повернутися з добового чергування. Але Олега не було. Тамара зателефонувала — не відповів. «Може, у маршрутці, не чує…» — подумала. За кілька хвилин знову набрала номер, потім знову і знову, аж поки жінці не повідомили про страшне.
— Як не дивно, але у мене не було навіть найменшого передчуття, що може статися щось лихе, — каже вдова. — Радше навпаки: упродовж останнього часу ми з Олегом були піднесені духовно. Ще напередодні близько 17-ої години розмовляли по телефону. «Як ти?» — «Усе добре. Зранку буду». Це була звичайна розмова, аби почути, що все гаразд. 26 березня чоловікові виповнилося 38, ми зібралися за святковою вечерею, прийшла його мама, ми бажали здоров’я, дочекатися пенсії, адже вже за рік Олег мав завершити службу в МВС. Він був щасливий! Тішився привітаннями донечок, пригортав меншеньку Ангелінку… Дуже любив і донечок, і мене, та й взагалі сім’я для нього була святе.

Віддав міліції півжиття
Олег Липницький пропрацював у правоохоронних органах 19 років, практично віддав міліції півжиття. Про його відповідальність, дисциплінованість та людяність говорять усі його співробітники та друзі. Кажуть, був безвідмовним — не раз попросить хтось підмінити на роботі, не вагаючись, погоджувався.
— Чоловік любив роботу в правоохоронних органах, як пішов у міліцію після армії, так там і залишився, — витирає сльози пані Тамара. — На роботі у нього начебто не було якихось проблем, що могли б підштовхнути до такого безглуздого рішення, хоча, зрештою, він не «посвячував» мене в усі робочі справи — оберігав мій спокій. Але у нас ніколи не було таємниць, ми жили у мирі і любові, Олег буквально летів додому. Разом ростили діток, разом долали усі повороти долі, все ділили навпіл…
У нас було багато мрій, задумів, адже підростають діти, хотілося віддати їм усе найкраще. Олег тішився шкільними успіхами донечок. Віка — дев’ятикласниця, тож ми вже думали про її вступ до вузу, вона мріє стати лікарем. Ще за тиждень до нещастя чоловік побував на шкільних зборах у нашої першокласниці Ангелінки, бо я була на роботі. Працюю продавцем, графік щільний — від 8-ої до 20-ої, але Олег мене в усьому підтримував, допомагав. Я знала, що коли він удома, то доньки доглянуті, нагодовані… Чому пішов від нас?.. Важко повірити, що він вчинив самогубство, адже добре усвідомлював, що це — гріх.
Пані Тамара каже, що Олег був надзвичайно сильним внутрішньо, ніколи не боявся проблем. Кілька років тому родина пережила чималі випробування — донечка Віка була між життям і смертю — важка форма пневмонії виглядала майже як вирок.
— Ми боролися за кожну годину життя, лікарі не давали жодних шансів, — пригадує пані Тамара. — Я була з Вікою в лікарні, а Олег в той час взяв на себе догляд за тоді ще зовсім крихітною шестимісячною Ангелінкою. Не кожен чоловік би впорався! До того ж щодня приходив до лікарні, а іноді серед ночі терміново шукав по аптеках необхідні ліки і навіть словом не обмовився, що йому важко. Хоча тоді справді було важко. А останнім часом усе було, може, аж надто добре… Хтозна, чи довідаюся, чому насправді чоловік пішов із життя. Досі не можу збагнути того, що сталося, не вірю! Знаю, що Олег має прийти додому, чекаю його… Невідомість нестерпна… Молюся за Олега і прошу бодай уві сні розповісти, чому так сталося…

Нова Тернопільська