“Віталій, Ти у наших серцях”. Сьогодні дев’ятий день – як його немає з нами…

…та він НАЗАВЖДИ залишиться в наших серцях , спогадах, в нашій пам’яті. В його скайпі є три коротких слова: «я з вами…..»…

Його могила потопає в квітах.Вони засвідчують любов тих, хто їх приніс Віталію Крутиголові у цей скорботний день.

На табличці застигли дві дати: день народження і день смерті. А між ними, неначе місток, стоїть ТИРЕ, маленька рисочка, яка з’єднує роки. В ній – увесь його життєвий шлях, від початку до кінця. Віталій прагнув умістити в цю маленьку рисочку ЧИМБІЛЬШЕ ПОДІЙ, і тому – спішив жити.

Жив не для себе, а для інших. Він не любив самотності, це було не для нього. Про нього кажуть, що його було всюди повно. Його життя було насиченим і цікавим. Він не полюбляв проводити вихідні дні, лежачи на дивані чи  втрачаючи час коло телевізора. Він вів активний спосіб життя. Де був Віталій, там кипіла робота, там було радісно і приємно.

В його мобільному – сотні контактів, його знали багато людей. Для нього найважливішим було спілкування. Його любимим словом було «Давайте….», слова, які спонукали його і інших до дій. Його ентузіазм, рішучість, сміливість, позитив, енергія, оптимізм, захоплювати тих, хто був поруч, давали силу і наснагу.

Він запалював серця людей, і сам працював, не покладаючи рук, не зважаючи на свій особистий час, на витрати, не шкодуючи себе, повністю присвячував себе боротьбі, пошуку правди і справедливості.

Багато людей гордиться з того, що мали можливість бути з ним знайомим, тому що це була мудра, поміркована людина, з підвищеним почуттям справедливості,  людина, здатна розуміти, співчувати, діяти неупереджено, об’єктивно.

Гаслом його організації було гасло: «Закон один для всіх», і він боровся за те, щоб це гасло стало нормою життя. І , коли б навіть право суперечило справедливості, то в розумінні Віталія, – справедливість повинна панувати  над правом. Така була його життєва позиція.

Навіть у дні важкої недуги він турбувався і планував передати свою естафету іншим,лиш би справа, яку він почав, мала продовження.

Два місяці він не дожив до свого 37 – річчя, та Господу було угодно взяти його до Себе.

І з цього дня розпочався для нас інший відлік часу: не той час, який віддаляє Віталіка від нас, а час, який ПРИБЛИЖАЄ кожного з нас до ЗУСТРІЧІ З Віталіком в ВІЧНОСТІ.

АДЖЕ УСІ МИ СТОЇМО В ЧЕРЗІ …

Яка буде радість , коли ми КОЛИСЬ ЗНОВУ ПОБАЧИМОСЬ з ним!

ВІТАЛІЙ, ТИ У НАШИХ СЕРЦЯХ.