Чому жителі Тернопільщини так лагідно зустрічали своїх ворогів

Невелике містечко Вишнівець, що на Тернопільщині, знаходиться на невисокій місцевості коло річки Горинь, де народився засновник  Запорізької Січі — Байда  Вишневецький. А коло місця, де поховані його батьки, стоїть великий княжий палац. І вже з самого ранку, ще сонце не зійшло, 7 липня 1941 року, вишнівчани  почали проводити підготовчі роботи до приїзду німецького генерала. Адже цей його приїзд буде знаменитий тим, що до Вишнівця офіційно прибуває нова німецька влада на заміну вигнаній комуністичній. Практично  німці прийшла тиждень тому, коли появились перші солдати на мотоциклах і люди тоді їх зустрічали з радістю і усмішками. Давали свіже молоком, а німці дітям роздавали цукерки і шоколадки та катали. А вже через годину місцеві жителі побачили те що їх привело в страшний жах, німіли і сльози лилися від побаченого. В підвалах Вишнівецького НКВС лежали замордовані молоді хлопці: українці і поляки. Пройшов тиждень і сьогодні урочистість. Нова влада, нова поліція і де вже не буде комуністів.

Чому так Вишнівчани активно готуються  до цієї зустрічі? Адже це чужинці, загарбники. Чому так? Що заставило людей так вийти з хлібом і сіллю. Адже вже зустрічали у вересня 1939 року під жовто-блакитною аркою “визволителів”. Ще не пройшло два роки і скільки загинуло місцевих людей. А прибула червона чума 17 вересня 1939 року на Тернопільщину,  у Вишнівець та Збараж та всі містечка Західної України. Наша територія на цей час була оточена агресивними сусідами, які нападали на нас, грабували і колонізували. У Вишнівці, при закінченні Польського поневолення, за статистичними даними проживало 1667 українців, 738 євреїв, 221 поляк.

З появою комуністів у 1939 році на наших землях почало діяти Вишнівецьке НКВС, де з перших днів організували складання списків потенційних жертв. Адже з приходом на Західну Україну комуністичного режиму, було санкційовано масове винищення цілих груп населення — як польського, так і українського. На жертв навішували тавро зрадника Батьківщини. У відповідні органи з Москви прийшли страшні вказівки для слідчих НКВС відповідного характеру:

“На слідстві не шукайте ніяких документів, що там звинувачений накоїв своїми діями чи словом проти радянської влади, Перше запитання, яке повинен поставити слідчий — це якого підозрюваний походження, виховання, освіти чи професії. І від відповідей на ці запитання ви і повинні визначити його долю”.

Так, конкретно сказано про весь загальний зміст червоного комуністичного терору на наших українських землях. Ось що розповідають свідки подій приходу поневолювачів 17 вересня 1939 року на наші терени:

“Зустрічали їх з ініціативи представників єврейської компартії, як визволителів від польського рабства, в українському національному одязі. Вони тоді зробили на вулиці у Вишнівці, нище місцевої синагоги (на перехресті доріг до Дзвинячі і на Кременець) арку з густих зелених гілок та червоних квітів. Зібралось трохи людей, більшість молоді. Хтось приніс український стяг і поставив коло входу. З хлібом і сіллю на руках зустріли, гостинно з уклоном молода пара з піснею вручила ці дарунки. Всі думали, що справді прийшли брати, але ні. Прийшли страшні, голодні варвари, брудно одягнутих. На худих недоглянутих конях, примітивна стара, зношена збруя. Мали з собою брезентові відра, дерев’яні ложки та чорні бляшані тарілки та полатаний одяг. У мішечку кожен мав черству кромку чорного хліба. Всі вони боялися говорити з місцевим населенням, а розмовляли тільки політруки, та не українською, а московською. Хліб та сіль, який їм вручили коло арки, прийняли і сказали, що “влада буде советськая і флаг будет красний”, і роздали пару листівок. На них було написано: “Браття українці! Ми прийшли Вас визволяти від польського ярма”…… Такі лагідні, обнадійливі слова градом сипались на жителів Західної України з небес. Як Божий порятунок”.

Крім НКВД , ще був створений Вишнівецький райком КП(б)У, куди було призначено Буланого С.І., а на Збаражчині секретарем райкому КП(б)У Чернишенка П.І. з Полтавської області. Працівники цих райкомів були прислані зі східних регіонів та Росії, не мали вищої освіти і не вміли розмовляти українською мовою. Вони почали діяти за конкретними принципами, опираючись на вчення Леніна. “Ми не ведемо війну проти окремих осіб. Ми нищимо буржуазний клас”. Щоб знищити українців на наших теренах, у Вишнівці в 1940 році було створено три катівні, де мордували місцевих людей. Багато полонених відправляли в тюрми до Тернополя, Львова, Кременця, Дубна. Радянська влада вела не тільки фізичне знищення місцевого населення, а й моральне, застосовуючи різні методи впливу на маси. Місцевий райком партії винищував українську духовність, культуру, релігію, історію, мову, традиції. А найстрашніше — це знищення сім’ї і психологічний вплив на підростаюче покоління. У 1940 році до Вишнівецького району було прислані на роботу у відповідні комуністичні органи, а саме у міліцію, прокуратуру, суд, військкомат, освіту, медицину та інші місцеві структури нові люди. Велику частину на керівні посади були призначенні і місцеві жителі єврейської національності. Для порівняння з 1939 роком, у 1941 році у містечку Вишнівець проживало 1424 українці, 921 єврей, 123 поляки, 46 росіян. За період 1939-1941 років 240 українців Вишнівця було виселено або вбито, а єврейського населення збільшилось на 190 осіб. А куди ділись поляки? Їх вивезли також у Сибір або вбили.

 

Як діяло НКВД проти місцевого Вишнівецького населення в ці роки? Були зверху дані конкретні вказівки:

1. Жителям, в котрих прихована зброя — вирок про взяття в заручники, а в разі передачі ними зброї іншим особам — розстріл.
2. Громадяни, які відмовились називати своє ім’я, розстрілювати на місці, без суду.
3. Сім’я, в чиєму будинку переховувався оунівець, підлягає арешту і засланню, майно конфісковується, а старший сім’ї розстрілюється на місці без суду.
4. У випадку втечі сім’ї повстанця залишений будинок конфісковується або спалюється.

Також існували усні вказівки, страчувати ненадійних та оунівців без суду через повішення на площах та ринках, в присутності маси місцевого населення, та із залученням на показові вбивства учнів старших класів місцевих навчальних закладів. При можливості дітей виселених в Сибір перевиховувати так, щоб вони стали яничарами. За цей період “визволителями” репресовано і кинуто в тюрми понад 10% нашого населення. Нищили людей різної національності і різного віку. Арешти мали цілеспрямований характер і чорною хвилею котився по всій Західній Україні. Особливу увагу звертали на інтелігенцію, творчих людей. Червень 1941 року. Чорна хмара з заходу насунула на нашу землю. Знову тисячі закатованих по тюрмах. Червона чума нищила людей, замітаючи сліди своєї чорної справи. І що отримали український народ у нас за цей короткий час? Неволю, рабство, приниження і смерть. Люди вже через кілька місяців поневолення совітами мріяли взяти зброю у руки і бити червону  комуністичну наволоч.

І ці люди. Які прийшли зустрічати 7 липня 1941 року у Вишнівці німців, на свої шкірі  відчули комуністичний рай. За півтора року  вони бачили і перенесли на собі кривавий комуністичний режим та страшну владу. Ні за кількістю закатованих, вбитих, вивезених в Сибір, заморених голодом, вони не могли порівняти комуністичну систему з іншою владою. Адже закатовані були їхні родичі, батьки, діти, брати, чоловіки, сусіди, друзі. І ось рухнула страшна злочинна влада. І побачили вони страшні жертви колишньої влади. А на їхнє місце прийшла нова, гітлерівська, яка затьмила всю Європу. І ці люди, що вийшли зустрічати нових поневолювачів українського народу, добре знали про страшні злочини  радянської влади по всій території України, ф не тільки України, а по всіх землях СРСР.  Адже до червня 1941 року влада пропустила через тюрми 20 мільйонів українці, заморила голодом 12 мільйонів. Люди любим методом шукали свободи. Надіялися на краще. Вони думали що будуть жити в спокої. Тому зустрічали з хлібом і сіллю, а діти в українському одязі співали націоналістичні українські пісні. І генерал  німецький віддав честь дітям і похвалив їх.

 

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ.