Справа нацгвардійця Марківа з Тернопільщини: як на неї вплинули ЗМІ, пропаганда та фейки
12 липня суд італійського міста Павія засудив колишнього солдата Нацгвардії Віталія Марківа до 24 років ув’язнення за звинуваченням у причетності до вбивства італійського фотографа Андреа Роккеллі на Донбасі у 2014 році. Це вперше українського солдата (який має подвійне громадянство України та Італії) судили та визнали винним за його дії під час конфлікту на сході України.
Російська пропаганда подає вирок Марківу, винесений незалежним судом у країні Західної Європи, як підтвердження своєї тези про те, що українська армія вчиняє масові злочини на Донбасі. Дезінформація та фейки загалом відіграли важливу роль у справі Марківа — саме тому її можна вважати черговим етапом гібридної війни Росії проти України. Тільки цього разу битву було розіграно на території Італії.
«Об’єктивні» свідчення
«Я не бачив такого абсурдного вироку за 56 років своєї кар’єри», — заявив Раффаеле делла Валле, досвідчений адвокат Віталія Марківа. Він вважає це рішення політично мотивованим.
Марківа заарештували в Італії у червні 2017 року та висунули звинувачення в умисному вбивстві італійського фотографа Андреа Роккеллі у травні 2014-го. Роккеллі та його російський перекладач Андрій Міронов загинули під Слов’янськом на території, яку тоді контролювали бойовики, під мінометним обстрілом. Ще один журналіст, француз Вільям Рогелон, вцілів у цій атаці і згодом став ключовим свідком звинувачення.
Марків на той час був солдатом Національної гвардії України та перебував на пагорбі Карачун над Слов’янськом. За версією прокурорів, він передав інформацію про місце перебування журналістів українським військовим, а ті начебто обстріляли їх з мінометів.
Роль Марківа, на думку сторони обвинувачення, була ключовою у загибелі Роккеллі та Міронова. Присяжні повірили в цю версію подій та засудили його до 24 років ув’язнення. Такий суворий вирок шокував не лише родичів Марківа та українську спільноту в Італії, а й інших журналістів, які в травні 2014-го перебували на Донбасі.
Деякі з них сумніваються, що присяжні розуміють тодішню ситуацію в Україні: адже йшли повномасштабні військові дії, а місце, де загинули Роккеллі та Міронов, було найнебезпечнішим, куди жодні інші журналісти не наважувалися їхати. До того ж, Роккеллі та Міронов не мали на собі написів «преса» чи бронежилетів: вони були в цивільному одязі, як багато хто з бойовиків на початковій стадії війни.
У суді не було надано чітких доказів, що саме українська армія стріляла в журналістів і що Марків якимось чином знав і передав інформацію про їх розташування. Неймовірно, але італійська сторона вирішила не проводити розслідування на місці подій в Україні, обмежившись вивченням супутникових знімків та світлин.
Звинувачення було побудоване на показах двох ключових свідків: французького фотографа Вільяма Рогелона, який вижив під час того обстрілу, та журналістки-фрілансерки Іларії Морані, чия стаття в газеті Corriere della Sera стала підставою для арешту Марківа.
Проте існує чимало приводів сумніватися в їх надійності.
Рогелон кілька разів змінював свої свідчення. У 2014 році він заявив французькій поліції, що думає, що це українська армія стріляла в напрямку журналістів, але не може сказати напевне. У 2017 він уже впевнено стверджував, що це була українська армія — хоча раніше казав, що не бачив на власні очі жодного українського солдата.
Колеги Рогелона, які також працювали на Донбасі у травні 2014, пригадують, що він мав мало досвіду роботи у зонах конфлікту та нічого не знав про Україну. Фотографиня Оля Морван, яка у той час працювала з Рогелоном в агенції Wostok Press, розповіла, що той зателефонував їй після загибелі Роккеллі та Міронова абсолютно розгублений і сказав, що в них стріляли з усіх боків. З його слів випливало, що він не знає, де вони розташовувалися і що відбулося.
Ще один журналіст, француз Поль Гого, у той день намагався переконати Рогелона не їхати до залізничного переїзду під Слов’янськом (місця загибелі журналістів). Адже то була найгарячіша локація — посольство Італії в Україні також не рекомендувало своїм громадянам відвідувати ту зону.
«Вільям подзвонив мені в той день переляканий зі словами «вони всі мертві, мабуть, я помру». Я спробував заспокоїти його і спитав ― де ти? З ким? Якої вони національності? Що сталося? Він був повністю в паніці, я тільки зрозумів, що він з росіянином та італійцем. Він не казав мені про обстріл з боку військових або сепаратистів, він просто не знав, що сталося. Не знав, де він. Відтак я подзвонив у посольство, італійське і французьке посольство, і сказав їм, що щось відбувається, а потім він прийшов до лікарні, і ми дізналися, що італійський фотограф помер», — розповів Гого.
«За кілька годин я побачив Вільяма на російському пропагандистському телеканалі. Він був у шпиталі, поранений, і говорив, що в нього стріляла українська армія», — додав журналіст.
Проте свідчення Рогелона, які покладали відповідальність за обстріл журналістів на українських військових, ніяк не вказували на Марківа. Звинувачення проти українця базуються винятково на одній статті журналістки-фрілансерки Іларії Морані. Вона цитує Марківа (не називаючи його імені):
«Зазвичай ми не стріляємо в напрямку міста чи цивільних, але коли бачимо рух, заряджаємо важку артилерію. Це те, що трапилося з машиною двох журналістів та їхнього перекладача».
Ці слова прокурори інтерпретували як зізнання у вбивстві. Марків заперечує, що казав, наче стріляла українська армія, і наполягає, що дізнався про загибель журналістів лише з цієї розмови. Її запису не існує, тому прокурори повністю поклалися на свідчення та статтю журналістки.
Під час суду з’ясувалося, що Морані не спілкувалася з Марківим особисто. Натомість вона заявила, що слухала на голосному зв’язку і дослівно записала розмову між ним та іншим журналістом, Марчелло Фаучі.
На суді Фаучі не зміг підтвердити, що Марків у розмові з ним згадував про загибель Роккеллі. У статті Морані також є кілька серйозних помилок: вона називає Марківа «капітаном української армії» (у той час як він був простим солдатом), а також каже, що він координував оборону Слов’янська (це було не так). За звичайних обставин це свідчило би просто про непрофесіоналізм журналістки, однак у цій ситуації помилки мали серйозні наслідки для українського солдата.
Крім того, Морані та Фаучі в суді надали різні свідчення щодо місця, часу та мови свого спілкування з Марківим. Це, разом з інформацією із власних джерел Громадського, дає підстави сумніватися в тому, що Морані взагалі була присутньою при телефонній розмові Фаучі та Марківа. Ймовірно, вона дізналася про неї з переказу Фаучі і перебільшила її зміст у статті з метою «продати сенсацію».
Вирок Марківу базується на спекуляціях, а не фактах. Схоже, він просто опинився не в тому місці не в той час і поспілкувався не з тими людьми. Через його італійське громадянство та зв’язки з тамтешніми медіа він став легкою здобиччю для італійської правоохоронної та судової системи, яка перебувала під тиском громадськості та журналістських організацій, що вимагали знайти винного у загибелі Роккеллі.
Новий етап гібридної війни
Хоча доказів безпосереднього впливу Росії на рішення італійського суду немає, кілька фактів вказують на роль російської пропаганди в Італії навколо цієї справи та сумнівну атмосферу, в якій було ухвалено вирок.
По-перше, чимало пасажів у матеріалах слідства виглядають прямо скопійованими з російської пропаганди.
Марківа називають «бойовиком незаконних формувань», українську армію представляють хаотичною та некомпетентною, Україну звинувачують у браку бажання співпрацювати та розслідувати смерть Роккеллі (частково ці звинувачення виправдані — Україні не вдалося провести ретельне розслідування за гарячими слідами у 2014-2015, вже після арешту Марківа Київ надсилав пропозиції про спільне розслідування, які Італія проігнорувала). Ці тези неодноразово повторювалися в залі суду. Прокурори також представляли статті з вебсайтів російської пропаганди та сепаратистів (на кшталт «Російської весни») як докази в суді.
По-друге, висвітлення цієї справи в італійських медіа було кричуще однобоким.
Одразу ж після арешту Марківа у 2017 головні італійські газети та телеканали називали його «вбивцею» — всупереч презумпції невинуватості. Під час судового процесу в італійській пресі з’являлися статті, які називали представників української спільноти в Італії, які приїздили підтримувати Марківа, «бритоголовими праворадикалами». А гасло «Слава Україні», яке Віталій вигукував у суді — неонацистським слоганом.
У багатьох випадках медіа подавали лише позицію сторони звинувачення. Це схиляло громадську думку до того, щоби вважати українців небезпечними праворадикалами, а Марківа — безжальним убивцею.
Ґрунт для цих маніпуляцій був підготовлений російською пропагандою, чиї тези про «громадянську війну» на Донбасі, «керовану нацистами» Україну та «державний переворот» на Майдані широко транслювали італійські медіа ще з 2014 року. Це викривлене зображення реальності могло мати вплив на рішення присяжних.
По-третє, справу Марківа громадяни Росії активно використовували для поширення дезінформації проти України в Італії та інших країнах.
Під час оголошення вироку в залі суду перебувала Оксана Челишева — росіянка, яка називає себе правозахисницею і яка взяла активну участь у кампанії проти Марківа та України за кордоном.
Челишева — подруга загиблого Андрія Міронова і російська журналістка, яка була критичною до режиму Путіна (і через погрози в Росії отримала політичний притулок у Фінляндії), однак після 2014 року стала затятою прихильницею сепаратистів на Донбасі. У Челишевої є чимало контактів з бойовиками на Донбасі, а російського письменника Захара Прілєпіна, який воював на боці сепаратистів, вона вважає своїм другом.
Челишева мала зв’язки з родиною Роккеллі в Італії та заявляла, що у 2016 провела власне розслідування загибелі Роккеллі та Міронова і передала свої знахідки в Італію. Вона неодноразово виступала на пропагандистських заходах у Фінляндії (де живе у статусі політичного біженця), Бельгії та Італії, в яких звинувачувала українську армію в нападах на цивільне населення і журналістів.
Після початку суду над Марківим, у грудні 2018, вона брала участь у круглому столі в Мілані, де Україну звинувачували у навмисних атаках на журналістів, а загибель Роккеллі представляли як наслідок одного з цих спланованих нападів. Участь у тій події взяв також депутат від партії «Ліга» Паоло Грімольді (він відомий проросійськими поглядами та відвідинами анексованого Криму — попри це, йому дозволили в’їзд до України як спостерігачу від Парламентської асамблеї ОБСЄ на виборах 21 липня цього року).
Після вироку Марківу Челишева писала у своєму фейсбуку про те, що слідкує, чи буде італійська влада вимагати видачі його командира з Нацгвардії — ексдепутата Богдана Матківського. Прокурори міста Павія подали прохання про порушення кримінальної справи проти нього за фактом загибелі Роккеллі.
Нарешті, українська спільнота, яка є однієї з найбільших імігрантських груп в Італії, нещодавно стала об’єктом атак з боку місцевої преси та політиків.
16 липня віцепрем’єр-міністр та міністр внутрішніх справ Маттео Сальвіні звинуватив невідоме «українське неонацистське угруповання» у начебто підготовці замаху на нього. Однак ці заяви не підтвердили ні в поліції, ні в прокуратурі Італії. Виглядає, що українці в Італії стають цапами-відбувайлами, і головний наразі — це Віталій Марків.
Оригінальну версію цієї статті було опубліковано англійською мовою на сайті UkraineWorld
Коментарі вимкнені.