Юрій Винничук у ТЦК розповів про вічні романи без політиків та пісню «Убий під***а»

Відомий письменник, редактор видання «Пост-Поступ» та гострослівний публіцист Юрій Винничук спілкувався із журналістами у Тернопільському Центрі Комунікацій за підтримки ТМ “Опілля”. За чашкою запашного чаю відомий літератор розповів про новий судовий позов, стосунки з політикою та пісню на слова «Убий підераса».

– Пане Юрію, розкажіть про Тернопіль. Що для вас тут є рідне?

– Саме місто Тернопіль є не дуже рідним, а от Тернопільщина уже більше. Адже мій батько походить з Лановецького району, а мама – з-під Кременеця. Саме там я провів дитинство. А зараз приїжджаю у Тернопіль з презентаціями книг та різними виставами.

– Про вірш «Убий підераса» ви казали, що він стане пісенним хітом…

– Музика до цього вірша є – хтось придумав різні варіації. Навіть підставили музику «Rammstein». До речі, Луценко сказав, що з цим віршем люди підуть на барикади. У будь-якому варіанті він живе досі, перекладений на декілька мов і його цитують.

– Які у вас стосунки з владою?

– Я з владою граю, але не спілкуюся з нею. Останнє, що скажу – це Вадим Колесніченко подав на мене до суду за образу честі та гідності. Не знаю, про що йдеться, але,  мабуть, з приводу моїх статей.

– Ви не боїтеся говорити правду?

– Дивуюся, що деякі письменники делікатно відмовчуюся. Думаю, що у цей час треба багато говорити про політику.

– Ви не хотіли б написати роман про політиків?

– Вони у мене є у жанрі публіцистики. Літературу ж пишу для вічності, а це не просто смертні люди, їх ще й забудуть. І через 100 років, коли будуть перевидавати мої романи, то видавці змушені будуть давати коментарі про цих людей.

– Чи вийде збірка політичних матеріалів із видання «Пост-Поступ»?

– Мені багато людей говорять, вже треба це зібрати докупи. Я хочу таку бібліотеку видавати, бо шкода, щоб ці публікації десь залежувалися.

– Як Ви ставитеся до письменників у політиці?

– У нас така ситуація, що кожен боєць на вагу золота. Я вірю, що Марія Матіос і Василь Шкляр не зрадять і не стануть тушками. Але письменники, які ідуть у політику – у літературу більше не повертаються, маємо приклади.

– У Вас не було думок виїхати закордон?

– Мене там ніхто не чекає. Єдине, що могло б зацікавити – попрацювати у бібліотеці Петлюри у Парижі, або в архівах україністики у Америці. Я ходжу у архіви, відкриваю нові імена. Наприклад, 322 поети, які були розстріляні, замучені та закатовані. Вважаю, що це мій обов’язок і маленький подвиг.

Мар’яна Зварич, новини Тернополя «Погляд»