Історія одного конфлікту у Буцневі на Тернопільщині

Буцні́в — село Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на правому березі річки Серет, на півдні району. Центр сільради, якій підпорядковано також село Серединки.

Саме так розпочинається розповідь про село на сайті Вікіпедії

Буцні́в — село Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на правому березі річки Серет, на півдні району. Центр сільради, якій підпорядковано також село Серединки.

Саме так розпочинається розповідь про село на сайті Вікіпедії

Хто знає село ближче,  то ліс, річка та наближеність до обласного центру роблять це село надзвичайно цікавим в плані придбання саме тут земельної ділянки або будинку. Якщо з останнім проблем нема, маючи кошти, то з придбанням землі під будівництво –  вже є проблема. На всіх бажаючих її просто не вистачить. Хоча, як показав досвід,  і цю проблему можна вирішити.  Особливо знаючи про те, що сільський голова с. Буцнів також не ПРоти пАкращити життя, особливо наближених до неї людей.

Проживає в селищі такий собі чоловік Іван (ім’я змінено). У 2007 році в його родині сталося нещастя: померла його донька і залишила сиротами 3 діточок. Відповідно, дідусь став їх опікуном.  Здавалося б, держава має дбати про таких людей в першу чергу, але, на жаль, все потрібно добиватися самому. Так і в цього чоловіка. Опікунська рада району звернулась до пані Мац Марії Петрівни, яка і є головою селищної ради, з проханням виділити йому землю під будівництво жилого будинку, який стане рідним для його внуків, коли ті підростуть.  На що пан Іван отримав позитивну відповідь. Одним словом успіх!!! Землю старенький отримав та й здається все добре: бери і будуй. Але тут як раз і починається саме цікаве. Землю виділили під будівництво у найвіддаленішому кутку. Можливості провести світло та газ саме туди майже неможливо. Не кажучи про те, що добиратися дуже далеко. Одним словом, все, як кажуть, для людей. Хоча цікавим є те, що можливість виділити землю в межах села є і була. Саме в цей час в селі планувалось роздати12 Газемлі. Одразу в селі,  за100 метріввід дороги, де є можливість і газ провести і світло недалеко.

Дідусь, звичайно, знов до пані Марії з заявою з проханням змінити місце. Ну, а це вже в плани останньої точно не входило!  Можливо, його доводи були не досить переконливі, чи плани у пані Марії іншими, та саме відмову отримав пенсіонер з посиланням на те, що немає вільної землі. Здавалося б усе.

Та, як годиться у малій громаді, про все, що відбувається, швидко стає відомо іншим мешканцям і саме про таку собі вмотивовану відмову стало відомо активістам місцевої громадської організації  «ЗАХИСТ».

І почався в сторону старенького справжній терор. Першим кроком пані голова повідомила опікунську раду, що чоловік хворий на алкоголізм і виховувати дітей не може (а останній займається бджолярством та веде господарство), другим кроком почала вимагати документ, що дали йому у опікунській раді , щоб скасувати своє рішення про видачу землі. Ну не кажучи вже про погрози, прокльони та налаштовування людей проти нього.

Шукаючи правди, пан Іван звернувся по допомогу до активістів громадської організації  «ЗАХИСТ», які почали систематично відвідувати сесії селищної ради,  запрошувати журналістів, знімати на відео сесії,  вивчати екологічні проблеми села та правильність оформлення документів. Звичайно така перевірка зі сторони громадськості дуже не сподобалась пані Марії і більшості депутатів села. Було навіть таке, що закривали сесію, щоб не допустити журналістів та активістів громадської орагнізації, вимагали залишити приміщення, проводилась сесія вдома у пані Марії, як кажуть, «по тихому». Одним словом конфлікт. Тривало це все близько року.

Остаточно свою безкарність відчула пані голова тоді, коли їй вдалося, можливо підкупом, вивести і саму громадську організацію  «ЗАХИСТ», як кажуть, « з ладу», а саме голову організації та юриста, які повністю перестали займатися роботою організації та заблокували цю роботу для інших. Саме на думку інших учасників, вирішення земельних питань на користь цих членів і стало тим фактором, що зіграв проти інтересів організації.

На щастя, люди, які залишились,  не втратили до цієї справи інтересу, тому що викрили дуже багато цікавого, це і вивіз сміття до яру, з якого потрапляє в річку Серет; вивіз чорнозему для подальшого продажу, зміна русла річки, зміна призначення землі і те що ділянки роздавали людям, які вже померли,  приватизували  ділянки, які не користувались більше 15 років як каже Закон, і навіть тим, які не звертались до сільської ради з заявами тощо. Всі ці матеріали були задокументовані і на відео, і письмово, а скарги в прокуратуру ні до чого не приводили.

Останнім штрихом до всієї картини стало побиття журналіста на сесії селищної ради саме під час роздачі тих скандальних12 Гав межах села. Зламана камера, зіпсутий одяг та нанесенні травми  – ось ціна, яку заплатив журналіст, який фіксував те,  як пізно ввечері пані голова сільської ради вирішила нарешті таки роздати ті ділянки. Дивно те, що журналіста побили саме депутати –  це обрані люди. А потім спокійно перейшли в інше приміщення і продовжили сесію далі.

Дивним є також і те, що прокуратура, яка взялася проводити перевірку цього факту одразу винесла постанову про відмову в порушенні справи. Не вчасно дали відповідь, мотивуючи тим,  що вони боялися надсилати листа журналістові, бо «хвилювалися що він загубиться на пошті».

Коли все ж активісти вирішили направити листа з запитом про інформацію до пані Марії по останній сесії,  то вразив секретар пані голови, Сашко, який, прочитавши запит, відповів: паперу нам не треба давати, бо ми ще не знаємо чи відповімо Вам чи ні…

Володимир Шевченко