З такими жителями Тернопіль докотиться “до ручки”?

Сумно…

Тернополянка Олеся Красновська розповіла про випадок у маршрутці.

Потрібно було поїхати на “Аляску.” З двійнятами сіли в 19, маршрутка заповнена. Стоїмо. Водій почав їхати, малеча ледве стоїть. Поруч сидять молоді дівчата, подалі хлопець з дівчиною. Старша жіночка встає, каже “нехай діти сідають”. Відповідаю, мовляв, он скільки молоді сидять, які всі повернули голови до вікна. Тишина в транспорті. Йдемо, сідаємо. Дівчата починають щось там говорити, мовляв чого вони повинні підднімати свої дупи. Жіночка каже, що зрозумієте це коли будете мати своїх дітей. Їдемо далі. Наступна зупинка, заходить вагітна жінка. Важко їй стояти, всі сидять. Піднімаю малих, гукаю аби йшла сідати. Хлопці позаду сміються. Тут спереду йде мужчина (щоправда на підпитку), підходить до них, бере одного за вухо, піднімає і каже малим “сідайте”. Вони сіли, хлопці матюкаються, а чоловік каже, що за мужчин обідно. Моя Юля питає, а чого за вухо тягнув дядя. Він сам відповів “бо по іншому не доходить“. Все було б дуже смішно, якби не було так сумно, – каже  Олеся.

Нагадаємо також, що нещодавно на скриньку “Погляду” прийшов лист від тернополянина, який підписався “не мер, а просто Тернополянин”. Він розповів, як його неприємно вразила бездумність деяких містян, а також закликав взятися за самовиховання. 

Прийшла весна, потепліло на вулиці, висохнув асфальт, і тепер в маршрутку мене не затягнеш. Так приємно не поспішаючи прогулятись пішки через Парк національного відродження – дорогою на роботу і назад: зранку під спів пташок, а ввечері – під тихий гомін відпочиваючих.

І все було б чудово, якби одного разу я не опустив очі донизу. Побачене я сприйняв за діяння однієї зграйки підлітків, які влаштували «конкурс» поїдання соняшникового насіння. Асфальт навколо лавки, яку вони «окупували» був устелений лушпинням та фантиками, а поряд сиротіла напівпорожня сміттєва урна. Але, йдучи далі, я помітив, що територія біля інших лавочок виглядала схоже, тому висновок напросився один – це не поодинокий випадок, а систематичний.

Я ні в якому разі не звинувачую працівників парку, адже вони на той час ще не завершили прибирання території.

Цікавість змусила мене взяти із собою наступного ранку фотоапарат. Картина була схожою, окрім того, вдалось побачити і лушпиння, і сміття та ще й «наслідок діяльності» собаководів (вірніше, їхніх улюбленців). Поряд із фонтаном на асфальті було повно землі. Підійшовши ближче я побачив, що це песик весело порпався в землі, почувши, мабуть, запах мишки чи крота, а його господар у цей час гордо спостерігав за діями свого улюбленця, не задумуючись про те, що комусь доведеться це все прибирати.

Не задумувались, звичайно, і ті, хто обпльовував лушпинням асфальт навколо себе. І ті, хто, уявивши себе баскетболістом, кидали сміття попри урни. Не задумувались і ті, хто, голосуючи на «Погляді» в опитуванні «Хто винен у бідах Тернополя», можливо жартома, а можливо й цілком свідомо, наголошував, що у бідах Тернополя винні самі тернополяни.

Дійсно, чому ми маємо звинувачувати у своїх бідах когось, а не самих себе?

З усього того може радувати лише наше з Вами розуміння реальності речей. Тепер, на мою думку, необхідно почати робити висновки, взятись за самовиховання, зробити щось самому для рідного міста. І лише тоді ганьбити владу, опозицію, москалів чи жидів…